Великий піст без Фейсбуку: досвід одного єпископа

По-перше, дуже задоволений, що у Великий піст відмовитися від соціальних мереж таки вдалося категорично, бо під час Пилипівки час до часу піддавався спокусі дізнатися, що ж там нового. По-друге, зрозумів наскільки це цінний засіб комунікації, бо справді бракувало інформації, а найважливіше - спілкування і зв’язку з певними людьми і середовищами. Це великий привілей дізнаватися про перспективи та думки інших людей, які так далеко від нас, обіймати одним жестом і словом сотні та тисячі людей. Таке спілкування для нас стало рідним, потрібним і корисним, але не варто забувати, що може ставати обтяжливим.

Відмова від соцмереж вивільнила трохи часу, але найважливіше – дозволила чути і бачити щось інше, краще пережити літургійні, біблійні пропозиції Великого посту, а зокрема, перше в житті паломництво до Святої Землі – довгоочікувану і благословенну подію мого життя, яка випала саме на цей час. Швидкість віртуального спілкування, звичка отримувати інформацію миттєво і так само нею ділитися, втомлює.

Мою настанову підтримувало те, що за останні кілька років через переїзд з України у Францію, політичну ситуацію в Україні, Майдан, війну, я відчував обов’язок та потребу спілкуватися і підтримувати зв’язок зі спільнотами та друзями. Таке спілкування відбувалося не лише через соціальні мережі, але також через сотні публікацій. І у певний момент відчув, що сказав те, що можу, і тепер настав час більше слухати, передусім голосу Божого. Тому ці місяці були благословенням, мене переповнювала вдячність до Бога і людей.

Також була банальна причина – на побутовому рівні відчув, що треба просто більше спати, відійти від гіперстимуляції, яку дають соціальні мережі. Не скажу, що вдалося виспатися, але було краще.

Звичайно, що у всіх нас є бажання ділитися враженнями, відчувати підтримку однодумців, але іноді, коли ми перебуваємо у фейсбуківській модальності є спокуса враження штучно творити, шукати чи вигадувати, щоб було чим ділитися.

Відмова від соцмереж допомогла ще глибше пережити перше паломництво до Святої Землі. Я не спішив щокілька годин щось публікувати про свої пережиття, відчуття, роздуми, хоча їх не бракувало і охоче цим ділитимуся. Вдячний тим учасникам паломництва, які розказували про наш потужний досвід.

Я б радив багатьом пожити без Фейсбука. З досвіду стверджую, що жити можна. Відмова від цього засобу комунікації дозволить вам відчути, наскільки він є цінним для спілкування з іншими. Але також глибше розуміти, що використовувати ці засоби треба максимально вільно, не будучи їхніми невільниками. Відмова від Фейсбуку один з засобів нереволюційного, ненасильницького тихого звільнення. Один з найпростіших і найдоступніших.

Ми часто виправдовуємо себе тим, що мусимо інформувати інших, і соцмережі нам потрібні «для роботи». І справді новітні засоби комунікації це дозволяють робити швидко та ефективно, недаремно у документах Католицької Церкви їх називають дивовижними (Inter mirifica). Однак важливо зберігати баланс. Митрополит Андрей у своїй молитві про Божу Мудрість, вчив нас просити Бога, щоб наші добрі діла були вільні від самоуподобання, а папа Франциск часто говорить про небезпеку авторефлексивності дій, слів і постав. Моніторинг лайків, чекання на ангажування друзів в соціальних мережах – це все може бути самовподобанням та авторефексивністю. І тому добре відпочити час до часу.

P.S. Справді скучив за Вами. Лайкати можна.

www.facebook.com/notes/borys-gudziak/