Скарбниця мощів: про храм УГКЦ у Бориславі

Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це – особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод.

За розвіданими запасами цілющих джерел, розташуванням у передгір'ї Східних Бескидів та середньорічною температурою +7,6 (клімат ідентичний знаменитому кавказькому курорту Кисловодськ) Борислав міг стати оазою для відпочивальників, як, приміром, сусідній Трускавець. Не склалося. Долю міста визначили величезні запаси нафти, промислова розробка яких розпочалася ще в шістдесяті роки ХІХ століття і триває дотепер. Щоправда, цілюща аура Борислава таки проявилася кілька років тому. І в досить незвичний спосіб.

За благословення Венедикта ХVІ

Храм Святої Анни – центральний об’єкт нашої розповіді – споруджений у стилі неоготики в 1902 році як римо-католицький костел на честь святої Варвари, покровительки гірників. Перейменували його в післявоєнні часи, коли церкву передали в користування українській громаді міста. Та ні в римо-католицькому, ні в православному статусі вона не зажила слави поза межами Борислава. Більше того, в 1963-му цю культову споруду з характерною для радянської влади атеїстичною брутальністю спершу перетворили на склад міндобрив, а потім почергово – на меблевий магазин, похоронне бюро і краєзнавчий музей. Духовне відродження відбулося за горбачовської перебудови – 9 липня 1989 року храм повторно освятили, а через два десятиліття про нього заговорили в цілій Україні.

«У 2009 році Предстоятель УГКЦ Блаженніший Любомир (Гузар) та Римський архиєрей Венедикт ХVІ поблагословили ініціативу щодо створення в церкві Святої Анни паломницького центру, – розповідає доктор богослов’я о. Павло Василів. – Першими до нас потрапили мощі Івана Хрестителя, священномученика Миколая Чарнецького та блаженних сестер Олімпії і Лаврентії. Відтоді з Апостольської столиці ми отримали капсули із часточками нетлінних останків святих, зокрема дванадцяти апостолів, які завжди супроводжували Ісуса Христа, і сімдесяти двох Його учнів. Нині маємо мощі 561-го святого (найбільша в Україні скарбниця), встановлені в мощовики – спеціальні ємності, мистецьки вирізьблені талановитими місцевими майстрами. Але це ще не все. В кінцевому підсумку в нашому храмі буде зосереджено близько двох тисяч капсул із мощами святих».

Бориславські угодники

Кожна з бориславських безцінних реліквій, звісно ж, має ватиканський документ, що підтверджує її автентичність. Справжність мощів перевіряє Конгрегація у справах святих Римської курії, а відповідальність за їх консервацію та переміщення лежить на співробітниках тамтешнього Постуляційного центру.

Та повернемося до Борислава. Чому саме це місто, а не традиційно визнані в Україні духовні центри, греко-католицькі зокрема, спромоглося на створення такої незвичайної скарбниці? «По-перше, тому, що ми виявили ініціативу й з Божою поміччю ревно взялися її реалізувати; по-друге, звідси вийшло чимало угодників, котрі зазнали тяжких страждань за спасіння людей, – пояснює о. Павло. – Першим парохом у нас ще на початку ХХ століття був Владислав Фінтиш, оголошений блаженним у 2005 році. Під час Другої світової війни він разом із поляком Анжеєм Осіковичем зберіг життя, переховуючи в таємних церковних підземеллях, багатьом українцям, котрих переслідувала радянська влада, та євреям, яких винищували гітлерівці. Спасінням завдячує їм, приміром, Шева Вайс, котрий опісля став відомим ізраїльським політиком, тривалий час очолюючи кнесет. Сам о. Владислав за свою рятівну місію поплатився життям у концтаборі Майданек. Нашим храмом опікувалися також уже згадувані блаженні сестри-жалібниці Олімпія та Лаврентія. Обох черниць сталіністи вивезли в Сибір і закатували за те, що не зреклися греко-католицької віри».

Мощі цих сестер представлено в мощівнику українських святих, серед яких – фрагменти останків архієпископа Полоцького священномученика Йосафата, блаженних Василя Гопка, Павла Гойдича, Симеона Лукача, Івана Слезюка, Йосафати Гордашевської і Тарсикії Мацьків.

Шанс дарує надію

Поклоніння останкам святих через молитву до них та поцілунок мощівника з проханням заступництва – особлива тема. І не тільки тому, що розум сучасної людини не здатний осягнути таємничий «механізм» впливу фрагментів кісток давно померлих особистостей на події сьогодення. Доводиться сприймати на віру твердження такого авторитета Церкви як святий Іван Златоустий, котрий повчав: «Не на те дивишся, що лежить перед тобою наге і залишене душевної діяльності тіло мученика, але на те, що в ньому присутня інша, більша самої душі сила – благодать Святого Духа».

Перший випадок зцілення святими мощами зафіксовано ще в Старому Завіті. У Другій книзі царів розповідається про війну між євреями та маврськими племенами й дивний випадок, що стався під час погребіння іудея. Учасники похоронної процесії угледіли на горизонті вороже військо, і, не завершивши обряд належним чином, змушені були кинути тіло мерця в печеру, де зберігалися кітки пророка Єлисея, а самі побігли ховатися за оборонні мури. На превеликий подив утікачів, покійник невдовзі наздогнав їх, повідомивши про чудодійне воскресіння від останків пророка.

Нині про такі дивовижні явища не повідомляється, хоча фактів зцілення від недуг – чимало. Принаймні, як стверджує о. Павло, з часу встановлення капсул з мощами святих у храмі Святої Анни за їхньої участі сталося понад чотириста випадків подолання хвороб, зокрема психічних, серцево-судинної системи, ревматоїдного артриту і навіть злоякісних пухлин. Це офіційно підтверджено записами в двох спеціальних книгах, де оздоровлені миряни залишають свідчення з попередніми діагнозами та виписками від лікарів. Неможливо, звісно, підрахувати, який це відсоток від величезної кількості паломників, молитви і прохання котрих із невідомих причин не увінчалися успіхом. Та в критичних ситуаціях навіть мінімальний шанс на порятунок дарує надію.

На всі випадки життя

«Перший факт зцілення у нас пов’язаний з апостольським мощівником. Його разом із колегами виготовляв пан Михайло, котрий мешкає в селі Калинів неподалік Самбора, – розповідає о. Павло. – Цей здібний майстер мав клопіт у сім’ї: під час родів його синові так пошкодили руку, що вона не тільки не розвивалася, а й стала нерухомою від атрофії м’язів. Згорьований батько якось у відчаї вимовив, що відмовляється від свої частки оплати за руку сина. Невдовзі після того, як цей мощівник установили в нашому храмі, приїхав пан Михайло і з великою радістю повідомив, що син несподівано почав рухати пальцями скаліченої руки і пішов на поправку».

Цим фактом, за словами місцевих богословів, зацікавилися науковці Львівського в.університету. Вони приїжджали сюди, бо не могли повірити в те, що сталося, адже медицина в цій ситуації виявилася безсилою. Такою ж загадкою для людей у білих халатах залишається таїнство народження дітей у жінок з «абсолютним безпліддям», котрі молилися до мощей Домініка Савіо, Григорія Двоєслова та Антонія Падевського. Як сказав Блаженніший Любомир Гузар, «Храм Святої Анни – це церква-лічниця, де лікар – Ісус Христос разом зі своїми апостолами та іншими Божими угодниками».

У цьому храмі, як стверджують його сучасні літописці, можна знайти розраду в усіх житейських випробуваннях, позаяк святі Бенедикт, Кипріян та Юстина захищають від чарів та ворожби; Боніфацій зцілює від пияцтва, наркотичної та ігрової залежності; Єлизавета Канорі Мора покровительствує над зрадженими та розлученими; сиріт захищає ліванка Ребекка Рафка; святий Спиридон допомагає у скруті з грошима, житлом тощо.

Особливу увагу паломники приділяють іменному мощівнику, де кожен може знайти капсулу з останками свого небесного тезки-покровителя і молитовно попросити в нього заступництва. Тут представлені часточки мощів Миколи Чудотворця, Василія Великого, Максима Ісповідника, Юрія Побідоносця, Віри, Надії, Любові, Софії та інших святих із популярними нині іменами.

ДО РЕЧІ

Свідчення зцілених

«Четвертого липня 2012 року я перебувала серед паломників у Бориславі. Перше, що попросила в Господа, – зцілення від недуги «атрофія слизової оболонки носа». З восьмирічного віку я змушена була кожні дві години закапувати ніс, бо перекривало дихання. Лікарі нічим не могли допомогти — слизову оболонку неможливо наростити.

Із Борислава я привезла єлей, освячений на мощах свщмч Йосафата. Ввечері закапала носа, а другого дня відчула, що ліків уже не потребую. Господи, слава Тобі і святому Йосафату, українському небесному цілителю. Дякую за оздоровлення».

Оксана П., 45 років (м. Миколаїв Львівської області).

Іван Крайній
www.umoloda.kiev.ua

Фото: pilgrimage.in.ua