«Символ віри»: заглянути у майбутній вік

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні ми завершуємо нашу мандрівку через члени «Символу віри» – той збір головних істин християнської віри. Cьогодні ми роздумуватимемо над завершальним, дванадцятим членом «Символу віри», який нам каже, що ми віримо в життя майбутнього віку. Ця остання частина «Символу віри» проголошує, що ми, як створіння, як люди, як Божі сини і доньки,  створені не для смерті, а для життя. Ми вже говорили про віру християн у воскресіння і в попередніх наших роздумах.

Майбутній вік – це життя після завершення історії

Але сьогодні «Символ віри» запрошує нас заглянути в майбутнє, у майбутній вік, життя якого не матиме кінця. Цей момент настане після завершення історії людства, усього світу. Ми знаємо про вічність не з досвіду, не з якихось фактів, які могли побачити чи пережити. Світло про майбутній вік дає нам Святе Письмо. Ось, зокрема, книга Одкровення, що відкриває нам цю майбутню вічність, до якої ми покликані і створені, описує її в цікавий і глибокий спосіб. У 21-й главі читаємо: «І побачив я небо нове і землю нову, бо перше небо і перша земля минули, і моря вже нема» (1). У символіці книги Одкровення море пов’язане зі злом. А тут зло зникло, смерті вже більше немає, вона переможена. «І побачив я місто святе Єрусалим, новий Єрусалим, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого. Почув я від престола голос великий, що говорив: От житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх, і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло. І сказав той, хто сидить на престолі: От, нове творю все» (Одкр. 21, 2-5б).

«Бог буде в усьому»

Ми бачимо, що у воскресінні мертвих з людською істотою діється щось цікаве, відкривається якась нова істина, вповні відкривається Божий задум про людину. Водночас відкривається Божий задум не тільки про людину, а й про все Боже сотворіння. Ми чули, що в Тайні Хрещення людина стає новим створінням у Христі. Людина народжується від Бога, з води і Духа, стає Його сином і донькою. А в майбутньому віці таке одухотворення, таке преображення пошириться нас все створене, на всесвіт. Оцей момент такого оновлення всесвіту ми ще чуємо у вигляді фрази «Бог буде весь у всьому».

Щастям людини буде сам Бог

Очевидно, що створіння, для того щоб жити, існувати, потребує отримувати життя від джерела, яким є Господь Бог. І ось у наступній главі Одкровення, 22-й, ми бачимо, що Бог об’являє себе як той, хто буде запевняти людині та всесвіту все необхідне для повноціного життя. Те вічне щастя в майбутньому віці, до якого ми всі покликані, є нічим іншим, як гарантією, що сам Бог буде запевняти людині всі її потреби. Тим вічним щастям, майбутнім віком буде Він сам. Господь Бог буде для нас «усім для всіх».

Ось як про це каже книга Одкровення: «І ніякого прокляття не буде більше. А престол Бога і Агнцям там, і слуги його служитимуть йому, і побачать обличчя його, ім’я його на чолах їхніх. Ночі не буде більше, і не матимуть потреби в світлі світильника і світлі сонця, бо Господь Бог освітлює їх, і царюватимуть на віки вічні» (22, 3-5). Цікаво: сам Бог буде світити замість сонця. Очевидно, що це образна мова, яка говорить, що ми будемо так близько до джерела життя, що нічого нам не бракуватиме. І тому те вічне життя буде участю людини і створіння у вічності самого Бога. І тому тій вічності не буде кінця.

Не буде минулого теперішнього і майбутнього, а буде постійне «зараз»

Нам, людям, важко думати про вічність, тому що ми є істотами, які живуть у часі, просторі; ми звикли розділяти час на минуле, сучасне, майбутнє. Так, вічність є для нас  майбутньою, вона ще колись настане. Проте, коли вічність настане, уже не буде колишнього, теперішнього, майбутнього – буде єдине вічне, божественне «зараз», коли ми братимемо участь у житті самого Бога.

Цікаво про цю вічність роздумує і описує її Григорій Ніський, який каже так: «У теперішньому житті є багато речей, потрібних до життя: час, повітря, місце, їжа і пиття, одяг, сонце, світила, проте жодна з них не є Богом, тобто жодна з наших потреб не може цілковито задовольнити, жодна з них не є Богом. А для блаженства, якого ми очікуємо, не потрібно жодної з тих речей, адже божественна природа буде для нас усім і замість усього, даруючи себе відповідно до кожної потреби того життя».

Ми створені для вічності і тут, на землі, готуємося до цієї вічності. Ми покликані до цього блаженства, про це чуємо з уст святого Григорія Ніського. Але горе тим, які відкинуть це блаженство, живучи тут, на землі. Ми живемо на землі, щоб Бога пізнати і полюбити і своїм земним життям підготуватися до участі в майбутньому, вічному житті, у житті самого Бога.

Вічним буде як блаженство покликаних, так і мука тих, хто від нього відмовиться

Однак вічним буде як блаженство, до якого ми покликані, так, на жаль, вічною буде мука для тих, хто відмовиться від запрошення до вічного щастя, яке Господь Бог нам відкриває. Господь хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини. Він нам підготував те царство, блаженство майбутнього віку ще перед створенням світу, ще перед тим як створив світ і людину. Він кличе нас успадкувати те царство. Каже: «Прийдіть, благословенні Отця мого, і унаслідуйте царство, яке підготоване вам від створення світу».

Отож не відкидаймо цього запрошення! Бо час, яким ми живемо тут, на землі, є короткий, його не можна порівняти з вічністю майбутнього віку. Час на землі, сімдесят чи сто років, – це лише якась мить, що минає з вічністю, до якої ми покликані та якої очікуємо. Нехай для кожного з нас, що віримо, для кожного з нас, що очікуємо, для кожного з нас, що надіємося, ця вічність буде блаженною і щасливою. Саме надія на вічне блаженство, на вічне життя в Богові є змістом християнської надії, яка ніколи нас не підведе. Нехай та надія, те очікування життя майбутнього віку буде силою християнина подолати всі невигоди, усі труднощі нашого земного життя, бо блаженна вічність на усіх нас чекає.

† Святослав