«Символ віри»: що таке Церква?

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри, минулого розу ми роздумували над восьмим членом «Символу віри», у якому ісповідуємо божество Святого Духа. Ми відкривали Його освячувальну дію в житті людини, говорили про Його благодать.

Сьогодні розглянемо дев’ятий член «Символу віри», який є наче плодом дії Духа Святого в історії людства та всесвіту і який нам каже: «Вірую в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву».

Церква – плід дії Святого Духа

Церква Христова є плодом П’ятдесятниці, як про це навчає наш праведний митрополит Андрей Шептицький. Церква Христова є плодом дії Святого Духа в історії людства. Для того щоб розпочати розмову про Церкву, я хотів би процитувати слова святого Єфрема Сиріна, який про ті ознаки діяльності Святого Духа в історії людства говорить так: «Вогонь і Дух були в лоні, що тебе носило, вогонь і Дух були в ріці, де тебе охрестили, вогонь і Дух є у Хрещенні, і в хлібі, і в чаші є вогонь і є Дух. У твоєму хлібі живе Дух, котрого не можна спожити, у твоєму вині горить вогонь, котрого не можна випити. Дух у твоєму хлібі, вогонь у твоєму вині – це великі чуда, що їх приймають наші уста». Святий Єфрем Сирін говорить про вогонь Святого Духа, який усе оживляє, дає всьому життя. Однак лоно, яке нас носило, ріка, у якій ми охрестилися, вогонь у хлібі й вині, який споживаємо, – це Таїнства Христової Церкви, плід дії Святого Духа, що його сьогодні нам так глибоко описує цей отець Церкви. Що ж таке Церква, у якій той Дух горить? Що таке Церква, на якій той Дух спочиває? Що цей Дух чинить?

Церква – Божий народ

Слово «церква» («еклезія») означає зібрання людей, яких Отець кличе, Син спасає, відкупляє, а Дух Святий освячує. Церква – це спільнота скликаних Богом, відкуплених Христовою Кров’ю і освячених Духом Святим людей. Тому Церкву ми ще називаємо Божим народом, який Господь Бог собі збирає як таїнство єдності всього людського роду. Церква – це спільнота відкуплених, покликаних, спасенних, освячених Святим Духом людей. Ознакою, або видимим уприсутненням, видимою іконою Святого Духа є єдність Церкви. Щоразу, коли ми збираємося, єднаємося, разом причащаємося одного Тіла і однієї Крові, однієї чаші і одного хліба нашого Спасителя, ми тоді начебто відтворюємо цю ікону єдності людського роду, якого збирає Отець, а Дух Святий освячує, але осердям є Тіло і Кров нашого Спасителя. Це відбувається, коли ми бачимо образ тієї Церкви, яка збирається, – під час Божественної Літургії. Адже інколи, коли ми кажемо, що йдемо до церкви, то передусім це означає, що йдемо творити спільноту, ідемо показати себе членами того Божого народу, якого скликає в певний день, а особливо в неділю, наш Небесний Отець.

Церква – Тіло Христове

Церкву ми ще називаємо Тілом Христовим, бо вона є продовженням у часі і просторі таїнства воплочення Божого Сина. Звемо її теж Нареченою, Невістою Христовою – так каже апостол Павло. Коли йдеться про єдність і зв’язок спасенного людства з Пресвятою Трійцею, то ми називаємо Церкву і таїнством спасіння, яке відкриває і чинить в історії людства Отець через Сина в Дусі Святому.

Церква – одна

«Символ віри», який ми розглядаємо, перераховує чотири ознаки такої Церкви: одна, свята, соборна й апостольська. Христос заснував одну Церкву і, як чуємо, вона є єдністю, таїнством об’єднання усього людського роду. Церква єдина з огляду на джерело того єднання, бо є «один Бог, одна віра й одне хрещення», як каже нам апостол Павло. Інколи ми бачимо Церкву в її історичному прояві як поділену на різні конфесії. Але це ознака гріха людини проти дії Святого Духа. Усякі поділи, розколи є раною на Тілі Христовому. Однак Церква єдина не через здатність людей єднатися, а з огляду на єдиного Отця, єдиного Сина, єдиного Духа Святого, який кличе всіх до єдності в Христовій Церкві.

Церква – свята

Церква Христова свята не тому, що всі, хто належить до цієї спільноти Божого народу, є святими, але тому, що в тій спільноті, у тому Тілі присутній єдиний святий - Господь Бог. Ми читаємо в книзі пророка Осії: «Бо Я Бог, не людина, святий посеред тебе». І саме присутність святого Бога посеред спільноти Церкви є джерелом її святості. Тому Церква свята. Святість Бога - джерело святості Церкви. Апостол Павло каже нам у Посланні до ефесян: «Христос полюбив Церкву і видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зі словом, щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята і непорочна».

Церква є теж простором, спільнотою зростання у святості кожної людини, яка стає членом цієї спільноти. Бо саме благодать Святого Духа, яка спочиває на тій спільноті, слугує джерелом освячення кожної людини. Церква, яка обіймає у своєму лоні також грішників, є святою, але водночас, як спільнота людей, потребує очищення. Тож святість Христової Церкви, святість святих Христової Церкви - це сяйво святості єдиного Бога.

Церква – соборна

Церква – соборна. Це означає, що вона є Церквою для всіх, Церквою вселенською, Церквою універсальною, яка покликає до цього таїнства єдності всі народи, різні культури і мови в різних частинах земної кулі. Соборність Церкви можна побачити тоді, коли ми разом збираємося довкола Таїнства Пресвятої Євхаристії, коли християни разом збираються на своїх місцевих Соборах або коли єпископи з усього світу збираються разом на Вселенському Соборі.

Христос забажав, щоб апостол Петро був служителем єдності соборної Церкви. Тому місія, роль апостола Петра та його наступників у вселенській  Церкві (ми ще називаємо її Католицькою Церквою) є особливою. Свого часу Христос сказав до Петра: «Петре, Петре, диявол захотів вас пересіяти, як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не зменшилася віра твоя, і щоб ти, навернувшись, утвердив, укріпив у вірі братів твоїх». Отож особливий дар, який залишив Господь Ісус Христос на служіння Вселенської Церкви апостолові Петрові, означає бути першим у наверненні, бути «каменем віри», бути тим, який утверджує в апостольській вірі кожного християнина всіх часів і народів.

Церква – апостольська

Церква – апостольська. Це означає, що вона не тільки береже пам’ять про апостолів, їхню віру, те вчення, яке вони отримали від Ісуса Христа, передає усе це непошкодженим, не загубленим, не зменшеним аж до сьогодні і робитиме це аж до кінця віку, а й збирає і зберігає апостольське передання. Наступниками апостолів є єпископи, які отримали апостольське передання, апостольське рукоположення. Апостоли поклали руки на перших єпископів, а відтак це рукоположення, ця апостольська неперервність сьогодні присутня в Христовій Церкві через єпископів, наступників апостолів.

Кожен єпископ має три головних завдання. Перше – навчати, тобто бути вчителем істинної, православної віри, яку ми отримали від апостолів, і бути головним проповідником та його автентичним інтерпретатором Божественного Євангелія. Це він здійснює завдяки благодаті Святого Духа, яка спочила на апостолах, а відтак передається до сьогодні у Христовій Церкві. Друге завдання – це освячувати Божий народ. Сила Святого Духа через служіння єпископа здійснюється у сімох Таїнствах Церкви: Хрещенні, Миропомазанні, Євхаристії, Покаянні, Єлеопомазанні, Священстві і Подружжі. Також єпископ має завдання управляти Божим народом, тобто бути служителем його єдності у своїй єпархії, місцевій Церкві і водночас бути служителем, що скеровує до єдиного Бога, Творця і Спасителя ту спільноту, яку Христос повірив йому доглядати як пастиреві і за яку він має скласти звіт на Христовому Страшному суді.

Миряни – найбільша частина Церкви

Як ми вже говорили, Церква Христова – це не тільки ієрархія, не тільки священнослужителі. Церква Христова – це спільнота, найбільшою частиною якої є миряни. Миряни – це віруючі люди, які були охрещені, прийняли дар Святого Духа в Таїнстві Миропомазання і які своєю місією, своїм життям покликані проповідувати Боже Слово серед цього світу, там, де вони живуть, працюють, виконуючи свої професійні обов’язки та різні служіння.

Апостольське спадкоємство, яке в собі несуть наступники апостолів, єпископи, – це ніщо інше, як служіння для того, щоб миряни могли втішатися отриманою повнотою благодатей Святого Духа. Кожен мирянин є особою, яка бере участь у потрійній місії Ісуса Христа. Ми кажемо, що Ісус Христос був водночас священником, пророком і царем.

Як цар, Він приніс Царство Боже посеред нас. У Ньому і через Нього Бог присутній серед свого народу. Миряни беруть участь у царській гідності й царському служінні Ісуса Христа, тому що вони уприсутнюють Бога серед людей, у тому світу, у якому живуть і працюють.

Миряни беруть участь і в пророчій функції служіння Ісуса Христа, бо пророк – це той, що проголошує Боже Слово і скеровує його до людини того часу, у якому живе мирянин. Тому силою пророчої місії кожен мирянин повинен слухати і проповідувати своїм словом і життям Слово Божественної істини, Божественного Євангелія.

Кожен охрещений також бере участь у священничій місії Ісуса Христа. Ми вживаємо вислів «загальне священство мирян», бо кажемо, що Христос був священником, жертвою і престолом. У нашій Літургії є такі слова: «Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу-Богові віддаймо». Ці слова найкраще окреслюють загальне священство мирян. Адже мирянин сам себе повинен пожертвувати на служіння Богові. Сам себе він жертвує для того, щоб Божа правда, істина, Христова віра передавалася в цьому світі і щоб у такий спосіб поширювалося на землі Царство Боже.

Нехай Христова Церква, єдина, свята, соборна й апостольська, у яку ми віримо, буде джерелом нашого спасіння. Святий Кипріян навчав: «Ніхто не може мати Бога за Батька, якщо не має Церкву за матір свою».

† Святослав