СДМ в Кракові: інший погляд

Так чи інакше, кожен паломник, хоч здалеку, але міг побачити Папу Римського. Отцю Ростиславові Пендюку, голові Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді, не вдалося близько підійти до Святішого Отця, бо займався перебуванням українців у Кракові. «Мої діти дуже хотіли побачити Папу Римського, - розповідає він. - Останнього дня СДМ Папа їхав просто попри сектор, де сиділи мої діти. Вони побачили його з відстані двох метрів і були надзвичайно раді. Багато молодих українців бачили Папу. Наприклад, наша волонтерка Уляна Журавчак мала честь обідати з Папою, Мар’ян Довганик передав Папі вогонь миру, а диякон Назарій Ярунів служив із Папою».

«Хоч би куди ми йшли - всюди були українські прапори та вишиванки…»

Варто відзначити велику кількість молодих учасників із України. За різними статистичними даними, українців було близько 5-8 тисяч. Однак, на думку о. Ростислава, унікальність цих СДМ ще й у великій кількості української символіки, яку мали на собі учасники з України: «Хоч би куди ми йшли, всюди були українські прапори та вишиванки. Молодіжна комісія УГКЦ ще й виготовила синьо-жовті капелюхи, які потім у нас просили в подарунок римо-католики». Українська молодь виявилася дуже активною, однак, на думку священика, над її ініціативністю ще потрібно попрацювати: «Нам трохи бракує власної ініціативи для того, аби проявити себе. Та коли нашу молодь підштовхнути, то вона швидко запалюється». Тут варто пригадати спонтанну українську забаву на ріці Віслі біля замку Вавель. Українці прекрасно танцювали, співали, були щирими і відкритими. У цьому їм допомагали українські гурти «КАНА» та «Тріода». «До нашої забави долучалися італійці, бразильці, американці… Попри дощ, забава вийшла чудесною», - ділиться голова Молодіжної комісії Церкви. Українці чисельно брали участь у богослужіннях і катехизах, а українська була однією з дев’яти офіційних мов СДМ: «Коли телефонував о. Гжегошу Суходольському, голові оргкомітету СДМ, то почув від нього слова подяки УГКЦ за наших людей, які там працювали. Я пишаюся ними і нашими волонтерами. Повернувшись із Кракова, відчуваю внутрішнє задоволення від того, що  я – українець, і того, що мій народ так гарно проявив себе у Кракові».

Тут не можу не згадати про випадок, який стався зі мною на Полі милосердя. Стоячи в черзі за їжею ввечері після чувань із Папою Франциском, я не встигла змінити вишиванку на інший одяг. До мене підбігла дівчинка років шістнадцяти і запитала англійською мовою, чи я з України. Я відповіла їй і вона, маючи на собі синьо-жовту символіку, почала її цілувати. Зворушена таким жестом, я спитала, звідки вона. З'ясувалося, що дівчинка з Іспанії, але народилася в Дніпропетровську. Батьки залишили її в сиротинці й іспанська сім’я її вдочерила. Я запитала Маргариту, чи вона не тримає зла на своїх батьків, а вона сказала, що хоче їх розшукати. Дівчинка попросила щось українське на згадку. Я подарувала їй синьо-жовтий браслетик, який вона поцілувала, а на прощання мене обійняла…

Не можна оминути питання гостинності поляків. Особисто я досвідчила, що поляки дуже вболівають за український народ. До прикладу, коли їхала в трамваї у вишиванці на українську Архиєрейську Божественну Літургію, очолювану Блаженнішим Святославом, старші польки приглядалися до мене, особливо на узори на вишиванці. Одна пані запитала про війну в Україні, а потім почала плакати, кажучи: «Я молюся за вас, щоб не було війни». Отець Ростислав, який  шість років прожив у Польщі, навчаючись там  у семінарії, каже, що поляки й тоді чемно і ввічливо поводилися з українцями. «Я не мав проблем з тим, що є українцем. Було все гарно і добре, але на дещо поверхневому рівні, особливого тепла і приязні я тоді не відчував. Натомість в останні три роки підготовки до СДМ я пережив абсолютно інше: спілкуючись із поляками у Варшаві, Кракові, Гданську та багатьох інших регіонах, відчув надзвичайну приязнь до України».

«Усе, що можна було дати, поляки нам дали…»

Останні події, пов’язані із визнанням Сенатом Польщі 11 липня Національним днем пам’яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої, на думку душпастиря, є недоречними. «Однак я усвідомлюю, що Польща є неоднорідною і не можна судити про позицію всіх поляків на основі думки кількох депутатів. Гадаю, ця постанова не ілюструє думку всіх громадян, бо ті українці, які були на СДМ в єпархіях, плакали від того, як їх поляки приймали. Я не чув жодного слова, щоб хтось сказав, що щось було не так. Нас гостили, нас транспортували всюди. Усе, що можна було дати, поляки нам дали. Про це потрібно говорити!» - коментує отець. На його думку, Україна завжди сприймала Польщу як свого друга, але ця постанова багатьох людей перемкнула на іншу позицію, - позицію недругів. «Це лише думка кількох депутатів, а не позиція всього  польського народу. Я це можу голосно казати будь-де», - зазначає він. Інші народи також прихильно ставилися до українців. Як розповів душпастир, ще 15 років тому багатьом людям потрібно було пояснювати, де знаходиться Україна, а тепер всі це знають: «Якось ми їхали в трамваї з іспанцями. Коли вони дізналися, що ми з України, то почали поіменно згадувати наших спортсменів. Люди з Європи, Америки, Африки, Азії чітко ідентифікували Україну під час спілкування і сприймали нас як окрему державу».

У Кракові, їдучи в трамваї, спостерігала, як одні молоді люди, почали розмальовувати стяг турецькою символікою, пишучи на ньому: «Папа, не забувай молитися за Туреччину». І було відчуття забутості українського питання… Бо ті молоді люди явно не були турками, але хотіли, щоб люди в Туреччині не страждали. Але ж в Україні щодня гинуть люди! «Подібне відчуття у мене є і в Україні. Нас сприймають так, як ми себе сприймаємо. Ми не можемо приховувати війну, а повинні говорити про неї чітко. І на цьому нам не потрібно зупинятися, бо існує спокуса перестати говорити про це. Мовляв,  це викликає почуття жалю в інших. Ми повинні навчитися говорити не лише про свою біду, а й про свої здобутки. У нас є чудова молодь, творчі люди, науковці, яких потребує світ. Цим ми можемо поділитися зі світом, – вважає священик. – Ми повинні стати важливою інтегральною частиною сучасного світу не на правах бідного родича з простягнутою рукою, а на правах повноправного учасника, який може щось взяти і дати».

Кожен із нас пишався тим, що греко-католицький архидиякон Назарій Ярунів співав Євангеліє на урочистій заключній Папській Месі старослов’янською мовою, попри те, що багато богослужінь були польською мовою. «Поляки не хотіли забути про своїх сусідів – слов’ян. А що нас може всіх об’єднати? Мова. Церковнослов’янська мова, знана серед українців, білорусів, словаків, чехів, болгар, хорватів тощо», - пояснив отець.

Важливим було, на думку о. Ростислава, для української молоді, зокрема волонтерів, питання ставлення до паломників із Росії: «Українська молодь і волонтери питали, як їм ставитися до учасників із Росії. Ми є християнами, і позиція має бути відповідною. Унікальність цієї події в тому, що було багато народів, але не було нічого негативного і злого. З іншого боку, християнська позиція - це є Правда, бо батьком усякої неправди є Диявол. Ми не можемо вдавати, що нічого не відбувається. Коли ведеться розмова про це, ми повинні говорити правду. Звичайно, нам потрібно пробачити, утім повинно бути прохання про пробачення. Мені здається, що тут наша молодь проявила себе на найвищому рівні своєю позицією правди. Ми, християни, не бажаємо зла, навіть тим, хто бажає нам зла».

«Краківські СДМ продовжуються, панамські СДМ розпочинаються»

Цікаво, яким тепер буде життя української молоді після СДМ? «Ми зараз не думаємо про Світові дні молоді в Панамі, які відбудуться у 2019 році, як про географічну точку. Бо усвідомили, що СДМ – це іскра, яка запалює людей. Якщо на цю іскру не дмухнути, то вона погасне. Наша мрія і завдання - зробити так, щоби СДМ для нашої молоді не асоціювався з конкретною подією, а став рухом. Кожен молодий українець повернувся іншим. Це Божа дія, яка вплинула на сотні тисяч людей. Наше завдання, щоб іскрини не згасли і краківські СДМ продовжувалися, а СДМ панамські починалися, навіть якщо ми туди не поїдемо. Бо вже одразу можу сказати, що в Панамі участь українців не буде такою чисельною. Та це не означає, що ми опиняємося поза бортом СДМ…» - каже о. Ростислав. Бо завдяки цій події молоді люди бачили, що попри те, що інша молодь є інакшою, але одночасно вона є близькою. Тож Молодіжна комісія вже міркує над тим, щоб це відчуття продовжити, бо воно виховує глибоке християнське шанобливе ставлення до іншої особи. «Ми вже думаємо про Панаму, але не в категоріях купівлі квитків, а щоб допомогти молоді закріпити те, що було в Кракові. Гадаю, те, що ми чули від Папи і Блаженнішого Святослава, вже трохи призабулося, тому ми спробуємо зібрати молодь і втілити разом все те, що відчули в Кракові, у конкретні вчинки. Важливо, щоб те, що нам сказав Папа і Глава Церкви, стало частиною нашого життя…» - підсумував о. Ростислав.

Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ