Рівні християнської молитви: молитва розуму та молитва серця

Дорогі у Христі брати і сестри!

Продовжуємо нашу дорогу зростання – дозрівання в молитві. Минулого разу ми розпочали роздуми над тим, які існують рівні молитви, як можна її поглиблювати або ж дозрівати в молитві. Ми говорили, що перший крок, перший ступень – це молитва словесна, яка захоплює, перш за все, наш голос, наше слово, наше тіло. Ми говорили про важливість навчитися молитися за допомогою псалмів, які є Божим словом, що стає нашим особистим словом. Говорили про необхідність читати написані молитви в нашим молитовниках, молитвословах, щоб перейнятися тою молитвою, яка до нас доходить у вигляді текстів, створених святими отцями як молитва Церкви.

Молитва умова – входження у глибину
власного внутрішнього світу

Сьогодні я хотів би застановитися над наступним етапом. Це так звана умова молитва, або розуму, яка здійснюється у молитві нашого серця. Ми з вами згадували свого часу, що молитва повинна з певної дії, що відбувається десь-колись, спорадично, перетворитися на стан, у якому перебуваємо постійно.

Очевидно, таке зростання в молитві чи перехід на новий, кращий, досконаліший її ступінь полягає в тому, щоби вона пронизала всі виміри, частини моєї особи. Отож, якщо ми словесною і тілесною молитвою молимося лише нашим тілом, нашим голосом, то наступний крок полягає в тому, щоб ця молитва увійшла в усю глибину нашого внутрішнього світу. Цією умовою молитвою повинне перейнятися усе єство моєї особи. Отож, мій розум, мої почуття, моя воля мають бути пронизані молитвою.

Необхідний крок – концентрація уваги в молитві
та намагання збагнути її зміст

Як можна практично це зробити? Святі отці, даючи практичні рекомендації, як навчитися правильно молитися, говорять: «Коли ти молишся при помочі певних текстів – молитов, псалмів, тобі необхідно концентрувати твою увагу на тому, про що йдеться в тих молитвах». Отже, концентрація нашої уваги в молитві та намагання збагнути її зміст – це необхідний другий крок зростання чи дозрівання у молитві. Святий апостол Павло каже: «Якщо я молюся якоюсь мовою, якої я не розумію, то дух мій молиться, але мій розум є непричетний. Та молитва усього мене не заторкує».

Отож, молячись розумом, мусимо намагатися зрозуміти зміст, перейнятися духом, тим словом, яке міститься у словесній молитві. Це так само, коли ми з вами молилися за допомогою Святого Письма й намагалися зрозуміти зміст Божого слова, що воно нам каже. Це подібне до споживання їжі: існує певний момент розжовування, щоби пізніше краще засвоїти. Щодо нашого фізичного годування апостол Павло каже: «Якщо ви ще діти, я годую вас легкою їжею, їжею для немовлят. А як ви вже дозріваєте, я даю вам соліднішу, твердішу їжу».

У молитві це виглядає так, що ми, роздумуючи над змістом молитов, над змістом псалмів, над змістом Божого слова, розпочинаємо процес начебто пережовування цього Божого слова. Апостол нам каже, що ми повинні досліджувати Писання. Але дослівно це означає, що ми маємо пережовувати те Боже слово, те Писання, яке читаємо, і намагатися його зрозуміти.

Перехід від розуму до серця

Святі отці говорили, що наступний етап такого пережовування – посилання цих думок із розуму в серце. Як ми, розжовуючи земну їжу, посилаємо її в наше нутро для перетравлення, так і переймаючись тими думками, ідеями, повинні послати їх у наше серце та перейматися їхнім настроєм, тими почуттями, настроювати своє серце на хвилю Божого слова чи тих писаних або співаних словесною молитвою текстів молитов.

Молитва серця, а відтак молитва волею

І ось, коли наш внутрішній світ, наше серце налаштуються на ті почуття, переймуться тими думками, коли наше серце звернеться у своїй повноті до того, про що думаємо й говоримо з Богом у молитві, тоді молитва перетвориться із молитви нашого роздумування на молитву серця. А тоді з молитви серця – на молитву нашою волею, нашими намірами. Думка буде думкою і станом серця.

Навчімося того другого рівня молитви! Роздумуймо щодня над Божим словом! Ми це часто називаємо розважанням, роздумуванням. А відтак посилаймо зміст нашої рефлексії, міркування у наше серце і наповнюймо тим змістом нашу волю, свободу, щоденне життя.

Медитативна молитва – вервиця та Ісусова молитва

Для того, щоби наше серце налаштувалося на ті почуття, щоби іскорка Божого слова, яка потрапляє в наше серце, не загасла, маємо різні види чи способи медитативної молитви. У традиції нашої Церкви ми маємо молитву на вервиці чи так звану Ісусову.

Молитва на вервиці нас заохочує до роздумування над певними подіями, таїнствами нашої віри. Ми застановляємося над таїнством Благовіщення, таїнством носіння Богородицею Христа у Своєму лоні, таїнством народження, таїнством Його обрізання і внесення до храму, таїнством Його віднайдення у храмі під час нашої молитви до Богородиці. Це якраз той момент, коли ми, молячись, повторюючи безнастанно одні й ті самі слова, відриваємося від конкретних слів, а концентруємо увагу на їхньому змісті, а тоді посилаємо той зміст у своє серце.

Ісусову молитву інколи так і називають молитвою серця. Бо навіть коли ми спимо, наше серце б’ється. Коли займаємося іншими видами діяльності, серце б’ється. Й ось християни здавна хотіли, щоб те серце, постійно б’ючись, було наповнене неустанною молитвою. Неустанне повторювання слів «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного» з часом перетворюється на биття нашого серця.

Це той наступний, вищий, етап молитви, яка справді захоплює всю мою істоту і перетворюється на стан душі, спосіб життя, неустанний діалог між мною та моїм люблячим Богом.

Спробуймо так молитися! І нехай ця молитва справді стане серцебиттям мого серця, стане диханням моєї душі!

† Святослав