Проповідь Блаженнішого Святослава в третю неділю після Зіслання Святого Духа

Шукайте перше Царства Божого і його справедливість,
а все те вам докладеться (Мт. 6, 33).

Всечесний отче!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Недільні євангельські читання ведуть нас дорогою Нагірної проповіді, яку євангелист Матей представляє нам як найбільшу і найдовшу промову Ісуса Христа, осердя Його вчення, Його Євангелія – Доброї новини.

Сьогодні Господь у своїй проповіді торкається серцевини людського життя, того, що є в центрі уваги всіх людей, незалежно від того, вірять вони в Бога чи не вірять. Бо кожен дбає про своє життя, шукає засобів для існування, відчуває відповідальність за себе, своїх рідних і близьких.

У чому полягає зміст твердження Ісуса Христа: «Шукайте перше Царства Божого та його справедливості»? Спаситель каже нам, щó потрібно ставити нам на перше місце в усіх наших пошуках. Ми знаємо, що Царство Боже – це присутність Бога між своїми людьми. Отже, присутність живого Бога є серцевиною стосунків, які випливають із тієї присутності.

Царство Боже, про яке нині говорить Христос, – це Він сам, присутній між своїми учнями. Бог прийшов до людини, щоби зав'язати з нею нові життєдайні стосунки. Він є джерелом її життя, добробуту. 

Ісус Христос наголошує на тому, що не можна залишити поза увагою свій зв’язок із Богом, мовляв, я мушу зайнятися практичними речами. Бо життєдайними є не наші зусилля і турбота про земні справи – насправді все наше життя залежить від того, як я ставлюся до Бога-Життєдавця і як будую саме з Ним свої стосунки.

Господь говорить про певну суперечність: «Ви не можете водночас служити Богові і мамоні» (пор. Мт. 6, 24). Він посилається у своєму слові на велику і багату традицію єврейської мудрості, що вміщена в книзі Мудрості, у якій ми якраз читаємо про правильні стосунки людини з Богом, з іншими людьми та про її правильне ставлення до речей, а також про те, що стосунок з людиною є важливішим, ніж стосунок з будь-якою річчю. У цих книгах Старого Заповіту говориться про одну очевидну, але глибоку річ, яку Господь Бог сьогодні наче по-новому відкриває: хто дбає тільки про мамону, втрачає все інше. Мамона, тобто гроші, матеріальні блага, може ставати руйнівником людських стосунків. Коли людина задля того, щоб мати достаток, жертвує всім іншим, то втрачає і те, і те, тобто і стосунки, і земні блага. Останні перетворюються на немилосердного тирана, який тримає в руках свого слугу і врешті забирає в нього життя. Тому той, хто служить грошам як своєму господареві, втрачає спершу самого себе, а згодом і мамону. Адже з тих грошей неможливо здобути повноти життя і достатку. І навпаки: коли хтось дбає про справедливість Божого закону, той отримує стосунки і все те, що з них випливає, а врешті – життя вічне. Іншими словами, одержує те, що потрібно для земного достатку, і те, що дає надію на життя вічне.

Ту старозавітну мудрість «отримати все і не втратити нічого» Ісус Христос представляє нам сьогодні у словах, що треба дбати насамперед про Царство Небесне і його справедливість, а тоді все інше додасться.

Святий Іван Золотоустий говорить про те, що Господь навчає нас, щоб ми здобули все і нічого не втратили. Бо хто справді має глибокий живильний стосунок із Богом, хто живе у Царстві Небесному на землі й поширює його, будуючи людські стосунки, той розуміє, що життя важливіше за їжу: якщо є життя, знайдеться і їжа. Той, хто ставить Бога на першому місці й шукає праведності в стосунку з Богом, той розуміє, що тіло є важливіше, ніж одяг. Тоді в стосунку з Богом він одержує і здорове тіло, і здатність заробити собі на гарний одяг. Той, хто розуміє, що наше життя залежить від дихання на нас нашого живого Бога, той належно сприймає твердження, що навіть польовій квітці Бог дає життя, красу і доглядає її.

Хто дбає про Царство Небесне і його справедливість, хто розуміє, що Боже слово: «Нехай буде» (пор. Бут. 1) – не закінчилося в часі, а постійно продовжується та підтримує існування всесвіту, той стає людиною зі світлими очима. Стародавні люди вірили, що око є дзеркалом душі, із якої виходить світло. Коли людина має правильні стосунки з Богом, із ближнім та зі світом, тоді з неї виходить світло. Чому? Вона дивиться на іншу людину не для того щоб узяти і скористати, а щоб дати і оживити: її погляд на світ надає йому справжнього змісту.

А коли людина не знає, як правильно спілкуватися, як правильно будувати ці стосунки, тоді вона починає дивитися на всіх навколо, зокрема й на Бога, зі споживацькою, корисливою метою. Тоді око перетворюється на темряву. Бо той, хто не дає, а забирає, наче перетворюється на «чорну діру» у створеному всесвіті, яка поглинає і знищує все живе навколо. І ми це часто спостерігаємо в житті. Коли для якоїсь людини важливіші гроші, ніж стосунки, вона врешті стає самотньою. Якщо людина оцінює всіх навколо із корисливою метою, мовляв,  що ти мені дав чи що в тебе можна взяти, то врешті-решт вона перетворюється на носія темряви, не має глибшого змісту ані для свого життя, ані для своєї діяльності.

Апостол Павло каже: «Більше щастя давати, аніж брати» (Ді. 20, 35). Недавно ми згадували про візит до України папи Івана Павла ІІ. Він багато разів говорив про ці речі до представників різних середовищ українського суспільства. Ми згадували, як він промовляв до українського бізнесу, який справді в ті часи мав «темні очі». Адже ми перебували в зародку так званого «дикого капіталізму», коли олігархат в Україні тільки зароджувався. Іван Павло ІІ казав: «Дбайте не про прибутки, а про людину». Властиво, у цій фразі святий папа підсумував усе соціальне вчення нашого праведного митрополита Андрея Шептицького, який вчив людей будувати правильні стосунки, що справді були б носієм Небесного Царства. Бо той, хто дбає передусім не про прибуток, а про людину, ніколи не випускатиме чогось шкідливого: чи то продуктів харчування, чи речей зі шкідливих матеріалів, чи технологій, які є руйнівними для довкілля, тощо. Це практичне втілення мудрості, яка випливає з настанов Христа.

Це серцевина тих соціальних проблем, у яких живе сучасна Україна. Ми дуже хочемо побудувати суспільство, яке б було не порожнечею, а простором, де людина могла б повноцінно жити та існувати. Кажемо, що коли наші людські закони будувати на вічних цінностях і на перше місце ставити людину, її істинне благо, то все інше додасться.

Це глибоке слово до кожного з нас. Бо ж часто ми оцінюємо людину, добра вона чи зла, залежно від того, що ми від неї отримали...

Просімо сьогодні, щоб ми, християни нового часу, були носіями Божого Царства та його справедливості та людьми зі світлими очима, які дивляться на світ і відчувають щастя від того, що готові більше давати, ніж брати. І тоді на нас здійсняться слова апостола Павла про ранніх християн, які живуть «як ті, що нічого не мають, а все посідають!» (пор. 2 Кор. 6, 10). Амінь.

† Святослав