Проповідь Блаженнішого Святослава в Томину неділю

Щасливі ті, які, не убачивши, увірували!

Ів. 20, 29

Всечесні та преподобні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Улюблені діти нашої Церкви в Україні і на поселеннях,
що зараз єднаються з нами в молитві в Патріаршому соборі у цій живій трансляції!
Дорогі наші матері, молоде і діточки!
Любі парафіяни нашого собору!

Христос воскрес!

Ми знаємо зі Святого Євангелія, що Христос після Воскресіння ще сорок днів перебував разом зі своїми учнями, являвся їм у своєму воскреслому тілі, утверджуючи їх у вірі. Тих сорок днів після Пасхи є для християн не менш важливими, ніж сорок днів Великого посту, під час яких ми готуємося до зустрічі воскреслого Христа. Бо в той пасхальний час, у який центральною подією життя християн була зустріч із Воскреслим, Господь наче дав глибоку відповідь на нове важливе питання: хто такий християнин?

На це питання мали по-новому відповісти апостоли на основі зустрічей із воскреслим Спасителем. До Його страждань і воскресіння вони чули багато визначень, хто такий Христовий учень. Наприклад, учнем Ісуса є той, хто зрікається себе самого, бере свій хрест і йде за Божественним Учителем (пор. Мр. 8, 34).  Але у світлі подій Воскресіння вони були змушені переосмислити своє життя і християнське покликання. І ось у пасхальний період відповідь звучить цілком по-новому. Християнином є той, хто вірить у Воскреслого, – вірить у те, що Христос воскрес із мертвих.

Апостол Павло каже: «Якщо Христос не воскрес – марна ваша віра» (1 Кор. 15, 17). Але ця віра у Воскресіння, яке надає нового змісту всьому навчанню Христа та життю людини в дочасному світі, має особливу дорогу. Ця віра у Воскреслого є не марновірством, а певним досвідом зустрічі. Ми можемо сказати, що християнське вчення і віра – це не знання про Бога. Це – зустріч із Воскреслим!

І ось ми чули впродовж перших восьми днів після Пасхи, як можна було особисто пережити зустріч із Воскреслим, які різні дороги вели до християнства. Зокрема, жінки-мироносиці отримали вістку і увірували через почуте, тобто органом сприйняття тієї звістки було вухо. У Старому Заповіті єдиним способом спілкуванням з Богом було слухати Його Слово і вірити в те, що Він говорить.

Минулої неділі, на Пасху, ми чули про досвід віри у Воскреслого апостола Івана, який увійшов із Петром у порожній гріб, побачив похоронні пов’язки і сказав сам про себе: «Побачив і увірував». Побачити воскреслого Христа, який приходить до своїх учнів, – це була наступна дорога, щоб по-новому бути Його учнем. Тому кажуть сьогодні апостоли Томі: «Ми бачили Господа».

Проте в постаті апостола Томи відкривається ще інший, можливо, глибший, важчий шлях, щоб увірувати. Цей шлях апостол сам собі накреслив: «Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця в місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!». 

І ось сьогодні, на восьмий день після Пасхи, Христос знову приходить до своїх учнів. Він не тільки показує себе, а й каже апостолові Томі, який обрав для себе, на його думку, найбільш певний шлях перевірити на істинність звістку про Воскресіння: «Глянь на Мої руки, простягни свою руку і вклади її у Мій бік. Та й не будь не невіруючий, а віруючий!».

Цей апостол не тільки чує, не тільки бачить, а й торкається тіла воскреслого Спасителя, вкладає свою руку в рану від списа, яким був проколений Його бік на хресті. Тома цілком по-новому відчуває особистий контакт, стосунок зі своїм Учителем. Водночас сам Господь наче низходить до рівня сумнівів свого учня, його критицизму, невірства і дає до себе доторкнутися.  Торкаючись тіла воскреслого Христа, апостол Тома відчуває, що торкається самого Бога. Тому спонтанно, з глибини серця визнає свою віру: «Господь мій і Бог мій!».

Тією ознакою, за якою Тома упізнав Божественного Учителя, були Його рани. Адже Він воскрес із мертвих зі своїми ранами, через які помер на хресті. Тома побачив, що воскресле і прославлене тіло, у якому Христос пройшов крізь замкнені двері до своїх учнів, є тим самим тілом, яке було обпльоване, зневажене, розп’яте, поранене, зняте з хреста і покладене в гробі. Те саме тіло, але вже воскресле, він сьогодні торкає своїми руками.

Апостол Іван, який оповідає нам сьогодні в Євангелії цю пасхальну зустріч апостола зі своїм Учителем, потім напише до інших людей, сповіщаючи звістку про Воскресіння Христове: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя… що в Отця перебувало й нам явилося, – що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна» (1 Ів. 1, 1–4) .

Отож із цього моменту зустрічі Томи з воскреслим Христом бути апостолом означає бути свідком Воскресіння, зустрічі з воскреслим Спасителем – Господом і Богом. Змістом апостольської проповіді було ділення досвідом зустрічі з Воскреслим.  Апостоли, як свідки цієї зустрічі, проповідували по всьому світу, що Христос воскрес із мертвих.

Дорогі в Христі брати і сестри! Ми, люди, живучи в цьому світі, маємо можливість щось пізнати, зрозуміти, осмислити лише тоді, коли це переживемо, як кажуть, відчуємо на своїй шкірі. Так, ми можемо чути досвід інших, але поки самі не досвідчимо, поти вповні цього не зрозуміємо і не усвідомимо. Частиною досвіду нашого земного життя є страждання і навіть смерть. Натомість воскресіння лежить поза межами досвіду звичайних людей. Тому Христос хоче, щоб сьогодні кожен християнин мав можливість бути причасником апостольського досвіду зустрічі з воскреслим Христом і повірив у Воскресіння!

Де можна сьогодні зустріти Воскреслого? Де можна пережити цю зустріч? Відповідь дає нам сьогодні апостол Іван. Цю зустріч можна пережити в Христовому тілі, яким є Його Церква як спільнота тих, хто вірить у воскресіння з мертвих, святкує Пасху Господню і сповіщає світові, що Христос воістину воскрес! А моментами, коли віруюча людина може пережити дотик до воскреслого Спасителя, є сім Святих Таїнств Христової Церкви –  у них сам Господь приходить до мене крізь замкнені двері мого світу, світогляду і особисто торкає мене своїм життєдайним прославленим тілом, кажучи: «Мир тобі!».

Привілейованою нагодою торкнутися тіла нашого Спасителя є Пресвяте Таїнство Євхаристії. Бо ми причащаємося живого, воскреслого, прославленого Тіла і Крові нашого Господа Бога у вигляді хліба і вина. Саме Євхаристія, ламання хліба впродовж сорока днів після Воскресіння Христового були упривілейованим моментом, коли учень міг зустріти свого воскреслого Спасителя.

Нехай Господь допоможе кожному з нас подолати власне невірство. Для цього уважно прислухаймося до Божого слова, яке чуємо. Намагаймося споглядати ті символи, знаки, ікони Воскресіння, які бачимо в наших храмах. Та найважливіше – причащаймося Святих Таїнств. Даймо можливість Христові торкнутися нашого серце, а собі – торкнутися Його, воскреслого Бога і Спасителя.

Апостол Петро в день П'ятдесятниці скаже: «Для того щоб спастися, потрібно вірити у Воскреслого, а відтак ісповідувати власні гріхи» (пор. Ді. 2, 32–38). І апостол Павло стверджує: «Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, спасешся» (Рим.10, 9).

Нехай дорога у вірі буде закликом, викликом, запрошенням для кожного, хто хоче бути свідком віри у воскреслого Христа в третьому тисячолітті. Бо сьогодні світ не вірить гарним ідеям, словам. Ми віримо лише тому, що пережили в особистому духовному житті. І тільки тоді можемо сказати собі і світові, як це сьогодні промовляє апостол Тома: ми бачили Воскреслого, присутнього між нами, Він – Господь і Бог наш.

Ми сьогодні святкуємо День матері,  найдорожчої особи в нашому житті. Щиро вітаю всіх матерів України, які, можливо, тепер по-особливому переживають свою тотожність, чи, сучасною мовою, ідентичність. Ми запитували себе, що означає бути християнином, той хай кожна мама відповість собі, що означає бути матір'ю.

Ваша дитина, яку Господь Бог вам дарує, починає пізнавати цей світ, торкаючись вашого тіла. Ви є для неї дорогою пізнання, досвіду, ким вона є і що означає жити в цьому світі.  Святий папа Іван Павло ІІ говорив, що наше тіло, як і Тіло воскреслого Спасителя, є таїнством присутності особи в цьому матеріальному і видимому світі. Тіло – це не є якась матеріальна річ. Це дорога до зустрічі. Думаю, що кожна дитина назавжди запам'ятовує дотик своєї матері. Кажуть психологи, що наше тіло має власну пам'ять про маму.

Прагну, щоб через той досвід дотику до мами кожна дитина могла відчути присутність між нами воскреслого Спасителя. Бо кожна мама повинна відкрити своїй дитині двері в життя не тільки в цьому видимому, матеріальному, обмеженому світі. Вона має передати своєму синові чи своїй доньці досвід віри в Бога, віри у Воскреслого та увести їх у життя вічне.  Нехай материнське серце, яке особливо відчуває дар життя, буде дорогою до життя вічного кожній дитині, щоб ми разом могли втішатися, що майбутні покоління приймуть цю звістку Євангелія. Хай у нашому житті здійсняться слова, якими закінчує сьогодні євангелист Іван свою розповідь, стверджуючи, що все ним було сказано, написано для того, щоб ти, хто слухає, увірували, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, щоб мали життя в Його ім'я. Амінь.