Проповідь Блаженнішого Святослава в першу неділю Великого посту

Бачив Я тебе, як був єси під смоківницею… (Ів. 1, 48).

Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Щоразу, коли старозавітний Божий народ переживав якусь національну трагедію, біду, напад чужинців, війну, виселення, то звертався до Бога одним-єдиним словом: Боже, де Ти є, коли нас нищить ворог, коли Твоє святе місто Єрусалим перетворюють на руїни, коли Твоїх дітей, як овець, ведуть на заріз?! Де Ти є, наш Боже?!

Відповідаючи на це питання, Господь Бог – не просто діючи в історії спасіння свого народу і всього людства, а ведучи її до повноти в Христі – давав обітницю про прихід Месії, того, кого можна буде назвати Сином Божим і Царем Ізраїлю. І в уяві Божого народу саме Він, цей очікуваний народом і Богом даний Месія, мав би бути князем миру, який здатний забезпечити своїм людям усе те, чого прагне їхнє серце, щоб могти жити (пор. Іс. 2, 1–5). Ісус згодом скаже про себе: «Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (Ів. 10, 10).

Відповіддю на вищевказане питання, звершенням пошуку за Богом слугує сьогоднішнє Святе Євангеліє, яке євангелист Іван представляє нам як опис покликання перших учнів Ісуса Христа. Учні діляться радістю знахідки. Той, на кого чекали, за ким питали, ось є між нами. «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки» (Ів. 1, 45), – каже Филип до Натанаїла.

Цікавою є також розмова між Христом-Спасителем і Натанаїлом. Вона показує певні переживання учня, які актуальні для нас. Христос знає Натанаїла ще перед тим, як той Його знайшов, –  знає і бачив його в якихось особистих обставинах очікування і пошуку Бога. Ісус Христос каже, що бачив Натанаїла перш ніж він був під смоківницею. Тут вжитий вислів, який знаходимо в книгах Старого Заповіту.

Згадка про власну смоківницю Натанаїла нагадує нам про той період історії Ізраїлю, коли народ не мав царя і потерпав від ворогів, від філістимлян. Священне Писання говорить нам про цей період як час суддів ізраїльських – кожен сидів під своєю смоківницею, тобто займався своїми справами і держава його не обходила. Не було тієї сили, яка б могла об’єднати всіх, не було того, хто б міг повести за собою весь народ, щоб вигнати ворога зі своєї землі.

Немовби антитезою до того буття під смоківницею є постать царя. Царем Ізраїлю була не людина, на відміну від інших народів, а сам Господь. Пригадаймо, що останній із суддів і перший з пророків – пророк Самуїл – саме на вимогу ізраїльтян «бути, як усі інші народи», помазав їм як першого царя-людину Саула, який приходить немов людський інструмент самоорганізації Божого народу.

Чуючи звістку про Месію з Назарета, Натанаїл сприймає її доволі скептично, питає, чи справді варто заради Нього покидати свою смоківницю і йти за Ним?! Проте, зустрівши Христа, довгоочікуваного Месію, визнає в Ньому живого Бога, який знає свій народ, знає його самого, – Бога, на якого він так довго чекав і якого так довго шукав. І тоді виголошує ісповідь віри учня: «Учителю, Ти – Син Божий, Цар Ізраїлів» (Ів. 1, 49).

Натанаїл покинув свою смоківницю і пішов за тим єдиним Царем миру, який прийшов, щоб покласти новий початок в історії людства, не просто дати перемогу у війні, а перемогти саму війну, як стан людини без Бога і Його миру, знищити все те, що до війни призводить. Побачиш більше, каже до нього Христос, побачиш небеса відкриті ангелів Божих, як вони восходять і сходять на Сина Чоловічого. Це проголошення Царства Божого між нами в постаті Ісуса Христа.

Чуючи нині ці слова і переживаючи особистий пошук за Богом, у ці люті дні війни ми питаємо себе: Боже, де Ти є? Український народ питає: де є Бог, коли ворог убиває українських дітей? Де є Бог, коли щоночі на наші голови падають російські бомби і ракети? Де є Бог, коли ворог розбомбив навіть Святогірську лавру московського патріархату на Донеччині? Де Ти є, Боже?

Це глибокий крик молитви українського народу до нашого Бога і Творця. І в сьогоднішньому Євангелії ми маємо відповідь – Він знає нас у нашій біді, бо є між нами! Він наш Спаситель, Син Божий і Цар Ізраїлю, який започатковує нове царство миру між нами.

У тілі України Його вкотре засуджують на розп’яття ті духовні лідери, які виправдовують війну. Його вкотре розпинають ті, хто вбиває наш народ. Його вкотре продають ті, хто торгує нашою державою, намагаючись зберегти власну смоківницю, комфорт своєї країни, яка відмежовується від нашого горя, щоб нібито відмежуватися від війни; яка залишає нас сам-на-сам із ворогом і думає, що таким чином врятує мир у себе; яка відгороджується від правди, що сьогодні відкривається перед очима всього людства і гадає, що врятує власне сумління... Христос сьогодні страждає в тілі України  як той, хто є Главою того Тіла, Церкви Христової.

Сьогоднішнє Євангеліє починається, на перший погляд, з банальної фрази: «[Ісус] вирішив піти в Галилею. Гадаю, що сьогодні, у час війни в Україні, Ісус вирішив піти до нас, до нашої домівки. Він приходить як той, що знає нас, в образі нашого воїна, біженця, пораненого, дитини, яка втратила Батьківщину чи тата або маму. І сьогодні Христос є нашою надією. Він  торкається нашого серця і каже: вийди зі своєї зони комфорту і борони свою землю, роби все можливе, щоб правда перемогла там, де ти є і що ти можеш робити. Якщо ти воїн – борони країну, якщо ти вчитель – навчай дітей, якщо підприємець – докладай зусиль, щоб твоє підприємство працювало, давало прибуток державі та роботу людям, якщо ти лікар – лікуй поранених, якщо ти духовна особа – молися за свою Батьківщину, за Україну.

«Бачив Я тебе, як був єси під смоківницею…» (Ів. 1, 48). Господь бачить нас ще перед тим, як до нас звертається. Він бачить нас у нашому горі, Він є поруч, разом із нами. І тому дає нам надію побачити відкриті небеса, ангелів Божих, як вони восходять і сходять на Сина Чоловічого.

Хай ті відкриті небеса будуть нашою перемогою над ворогом! Хай ті відкриті небеса будуть миром над Україною! Хай ті відкриті небеса будуть нашим мирним небом, вільним від російських бомб і ракет! Ісусе, будь разом із нами, будь нашою надією і перемогою, бо Ти  – Син Божий, Цар, за яким ми хочемо йти вперед. Амінь.

Фото з архіву

† CВЯТОСЛАВ