Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Всіх святих українського народу

Преосвященний владико Давиде!
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Дорогі наші земляки з України!

Слава Ісусу Христу!

Дивні дороги Божі, якими Господь Бог сьогодні привів мене з Києва до вас, щоб передати вам слова вдячності і вітання від української землі, що тепер стікає кров’ю. Образ Київщини, Чернігівщини, Харківщини, Дніпропетровщини чи окупованих територій Херсонщини, Запоріжжя та інших куточків України, де йде війна, можна описати одним реченням: «Гори трупів, ріки крові і море сліз».

Я приїхав не сам, а разом із владикою Давидом Мотюком, єпархом Едмонтону, що в Західній Канаді. Це показує, що сьогодні сюди, до вас, Господь Бог привів нашу Церкву з усього світу, щоб разом слухати Боже слово, а відтак зрозуміти, як ми маємо діяти в ці складні, страшні часи.

Святе Євангелія представляє нам сьогодні віру сотника, римського поганина. Властиво, Ісус показує нам її як взірець справжньої віри, якої Він не знайшов більше ні в кого в Ізраїлі.

Віра римського сотника є чимось особливим. Бо мати релігійні почуття – ще не означає бути віруючою людиною. Релігійні почуття мають всі: віруючі і невіруючі, погани, юдеї, мусульмани, християни. Ці почуття часом ведуть до пошуку за Богом і зазвичай перетворюються на намагання знайти в різних релігійних обрядах якийсь захист і власну безпеку за допомогою «вищих сил» чи взагалі вироджуються в різні окультні практики, щоб керувати тими силами, примушувати їх чинити свою, людську, волю з її похотями та амбіціями. Кожна людина за своєю природою є релігійною істотою і має релігійні почуття, тому що рамки видимого світу її не задовольняють. Вона мріє жити вічно, шукає вічного життя. Ці релігійні сентименти є добрими, але вони не означають віри в Бога.

Віра, яка була в сотника, народжується із зустрічі з Христом. Вона є відповіддю людини на почуте Боже слово і стає завданням, покликанням до певної життєвої місії. Сотник нас сьогодні вчить сказати Богові: «Я вірю!». Це означає, що за прикладом солдата, який, отримавши наказ, каже: «Слухаюся!» – я готовий сказати Богові: «Ось іду чинити Твою волю!».

Ми, християни третього тисячоліття, маємо зрозуміти, що християнська віра відрізняється від інших релігій світу саме тим, що передбачає завдання і місію, яку мусить виконати кожен із нас. При цьому, хоч би яким дивовижним це видавалося, ініціатива належить Богові: Він перший шукає нас, йде до нашого дому, промовляє і кличе нас! Нам завжди чогось бракує – часу, грошей, здоров’я, а Господь завжди кличе. Він ніколи нас не примушує чинити того, що є понад наші сили. Віра слугує запорукою того, що Господнє слово, сказане до нас, стане дійсністю, тільки-но ми не лише почуємо, а й послухаємося його. Так сталося із сотником, який сказав: «Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає» (Мт. 8, 8), – учень Христовий слухає Боже слово, втілює його у своєму житті, і це Слово стає діяльним.

Сьогодні наша Церква вшановує всіх святих українського народу. Можливо, сучасні обставини життя нашого народу відкривають нам глибину віри тих, чию пам'ять ми нині святкуємо. Бо кожен, кого ми поминаємо: починаючи від перших братів Бориса і Гліба, від зачинателів монашого життя в Київській Русі – Антонія та Теодосія Печерських, згадуючи місію і роль, яку відіграли в нашій історії  рівноапостольні київські князі Володимир та Ольга, святий Йосафат та інші страстотерпці за єдність Церкви аж до наших часів, вслухаючись у свідчення, яке нам дає перемишльська земля через постать блаженного  священномученика Йосафата Коциловського і його помічника Григорія Лакоти, блаженної Йосафати, – усвідомлював, що бути християнином означає виявляти готовність здійснити наказ у вірі навіть ціною власного життя.

Якщо ви хочете знати, наскільки глибокою є ваша віра, спитайте себе сьогодні, чим ви готові пожертвувати заради неї. Отримаєте відповідь.

Подібну готовність ми бачимо сьогодні в Україні. Бо війна скинула маски з усіх: політиків, громадських активістів, а також тих, хто лише називає себе християнином. Під час війни виявилися таємниці людських сердець. Ми маємо численні геройські приклади свідчення християнської віри наших воїнів, а також батьків і матерів, які ціною власного життя рятували своїх дітей.

Пам’ятайте: за те, щоб ми могли зустрічати ранок в Україні, щодня гине приблизно сто вояків. Чи ви знаєте, що означає у військовий час відмовитися виконувати наказ?.. Віра... за неї наші мученики заплатили найвищу ціну. Усі вони є для нас учителями. Ми бачимо, що слова з Євангелія, які були сказані більше ніж дві тисячі років тому десь у Капернаумі, на березі Галилейського моря, сьогодні є правдою про нас. Цю правду виявили в історії всі святі українського народу.

Складаю слова щирої подяки вам, сестри служебниці в цьому домі в Пралківцях, за те, що ви віддано виконуєте наказ вашої віри в Бога, вашого сумління і служите тим, кого сучасний світ викидає на узбіччя. Ви служите найбільш потребуючим, які самі собі вже не можуть допомогти. Доля цих людей наприкінці життя є в руках Бога, який передав їх вам.

Дякую вам і за те, що тут знайшли прихисток мої брати і сестри з України. Цей будинок розташований на прикордонні. За державною статистикою, через польсько-український кордон тут, біля Перемишля, за останні п’ять місяців пройшло півтора мільйона людей з України... Тут кожен знайшов відкриті християнські серця, які добре розуміють, що бути християнином означає негайно виконувати наказ, бо завтра може бути запізно.

Ще раз дякую вам, дорогі сестри, за свідчення віри і вітаю вас. Польська провінція Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії цього року святкує 75-річчя заснування. Ваше народження як окремої структури збігається із сумнозвісною акцією «Вісла», яка знищила Перемишльську єпархію, одну з найстарших і найбільших у нашій Церкві. У той час ця єпархія налічувала близько мільйона вірних, сьогодні ж ми маємо кілька десятків тисяч.

Поручаю вас, дорогі сестри, і цю невеличку особливу громаду Дому милосердя у Пралківцях, молитві всіх святих українського народу. Просимо їх: моліться за нашу Церкву, за наш народ, який стікає кров’ю, за Українську Державу, що своїми грудьми затуляє Європу від війни, яка нищить Україну! Моліться, щоб зло не поширилося! Моліться, щоб саме Україна своєю святістю, силою, здатністю у вірі пожертвувати навіть життям задля Божої істини і порятунку ближнього, була щитом, який закриє весь світ від апокаліптичного звіра, що сьогодні розкриває пащу на сучасну людину! Усі святі українського народу, моліть Бога за нас, грішних! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ