Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Самарянки у Чернівцях біля ікони «Надія безнадійних»

Високопреосвященний владико-митрополите!
 Преосвященний  владико Йосафате!
 Високопреподобні, всечесні та всесвітліші отці!
Дорогі брати та сестри в монашестві!
Достойні панове голово Чернівецької обласної державної адміністрації, міський голово, народні депутати, громадські та політичні діячі нашої славної Буковини!
Любі наші віряни, діти нашої Церкви, які сьогодні присутні і єднаються з нами в цій історичній події за допомогою живої трансляції!
Дорога молоде! Дорогі діточки!

Христос воскрес!

Боже слово, яке ми щойно почули в читанні Святого Євангелія від Івана, відкриває нам нашого Бога як вічне і живоначальне джерело. Ми, християни, віримо в Бога, який є Тройцею – Отцем, і Сином, і Святим Духом. Віримо, що вічним живоначальним джерелом усякого життя є наш Бог Отець. Те життя стає нам доступним через криницю вічної живої води, що нею є Син Божий Ісус Христос. А жива вода, яка випливає, сходить від Отця і подається нам через Сина, – це животворний Святий Дух. Він дає життя і підтримує існування всього створіння.

Христос сідає поряд із криницею Якова біля самарійського міста Сихар. Криниця, яку збудував Яків та яку потім його нащадки передавали з покоління в покоління, була успадкованим джерелом, що давало життя і надію на виживання людям у напівпустельному краю. Де вода – там життя.

Ми знаємо, що старозавітні патріархи будували криниці не просто так: творили їх як пам’ятники Божого об’явлення. Мабуть, Яків, побачивши небесну ліствицю, досвідчивши Бога, який дає майбутнє і життя, та відчувши живоначальну Тройцю, що йому відкрилася, на знак увіковічення цього містичного досвіду Бога як відкритого йому джерела життя і збудував цю криницю.

Тим, хто звершує пророцтво, яке носила і знаменувала в собі криниця Якова, є Христос. Він сам є криницею Отця, повною живої води Святого Духа. Він, Син Божий, Месія, приходить не щоб напоїти тією водою, яка тамує фізичну і тілесну спрагу, а щоб дати доступ до життя вічного, до цієї вічної і таїнственної дійсності Божественного життя, яке нам подається. Він сам приходить і першим провокує жінку-самарянку до розмови. Сідає і починає до неї говорити.

Якщо ми проаналізуємо цю розмову, то побачимо, що Христос починає діалог саме для того, щоб перетворити жінку на живу криницю. Вона починає черпати, але не з криниці Якова, а зі самого Христа. Господь спочатку нібито просить напитися, але насправді подає живу воду, яка тамує спрагу за вічністю, за повнотою життя, за Богом. Як колись Яків видовбав у скелі доступ до води, так Христос починає говорити, щоб розтопити кам’яне людське серце і встановити свою криницю в особі цієї жінки. Бачимо, що наприкінці цієї розмови жінка перетворюється на носія живої води, з її нутра починає бити ключем джерело такої води, що струменить в життя вічне (пор. Ів. 4, 14). Прийшла до криниці з глечиком і забула про нього, бо понесла до міста живу воду у своєму серці!

Самарянка біжить до міста, щоб розповісти про зустріч із Христом. «Чи часом це не Месія?» – каже вона про себе. Жінка припускає, що Він є тим, на кого вже дуже довго чекають. Вона принесла перший ковток живої води з криниці, якою є Ісус Христос.  А потім все місто вийшло до криниці Якова, не щоб про неї подбати, а щоб пережити особисту зустріч з Христом. Люди сказали: «Ми сьогодні бачимо і віримо не тому, що ти нам сказала, а тому що самі побачили, почули і увірували, що Він – Христос, Спаситель світу» (пор. Ів. 4, 42). 

Християни в усі часи і в усіх народах мали одну рису, яка відрізняла їх від інших людей.  Християни – це ті, які мають надію. Цікаво, що ця надія ніколи не залежить від зовнішніх обставин: чи вони сприятливі, а чи ворожі, чи дозволяють людині спокійно та гідно жити, а чи, можливо, забирають у неї засоби для існування. Християни завжди і всюди мають надію, тому що її джерело, як ключ живої води, носять у своєму нутрі. Святий апостол Петро у своєму Першому соборному посланні каже нам: «Якщо ви християни, то мусите завжди бути готові пояснити іншим людям, звідки маєте надію. Якщо ви вірите в Бога і зветеся християнами, мусите пояснити рацію, зміст вашої надії кожному, хто у вас про це запитає» (пор. 3, 15). Що це за  надія? Звідки вона береться у християн? Апостол Петро продовжує, пояснюючи: «Господа Христа святіть у серця ваших» (там само). Іншими словами, християни мають надію через те, що криниця і джерело вічної води, яке струменить у життя вічне, перебуває в серці, що вірить у Бога. Християни не надіються на жодне створіння. Каже нам псалмопівець Давид: «Не надійтеся на князів, на синів людських, бо в них нема спасення» (пор. Пс. 146, 3). Якщо це джерело у нас є, якщо воно б’є і з нього виходить життя, то християни здатні дати надію безнадійним, преобразити світ, у якому живуть, – здатні тією водою поділитися. Христос з цього приводу говорить: «Хто вірує в Мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть» (Ів. 7, 38).

Хіба можливо стримати ріку? Ви тут, біля підніжжя Карпат, добре знаєте відповідь на це запитання, бо пережили торік страшну повінь. Неможливо стримати тієї живої і вічної води життя, благодаті Святого Духа, якщо криниця нашого серця не замулена, не забута, не зачинена і не зруйнована.

Христос навчає своїх учнів на Тайній вечері: «Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і злюбить його Мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Ів. 14, 23). Тому Христос каже до жінки-самарянки, що Отець шукає таких, хто зуміє поклонятися Йому в дусі та істині. Це означає жити в тому Дусі, який спочиває в них. Такі справжні поклонниці самі черпають з того джерела, яке Отець через Сина заклав у серці віруючої людини, а відтак уміють тим джерелом поділитися з іншими, дати надію тим, що її не мають.

Сьогодні слово про християнську надію як джерело особливо звучить через свідчення св. Ігнатія Богоносця.  Ми чули в читанні Діянь апостолів, що в Антіохії учні Христові перші називали себе християнами. Єпископ Антіохії Ігнатій Богоносець, якого знає історія ранньої Церкви, був ведений під конвоєм пішки до Риму, щоб там близько 110 року загинути мученицькою смертю на римських аренах. Дорогою він писав послання до християн різних міст, зокрема й до римлян, просячи не старатися про його звільнення, бо він, як сам пише, чує у своєму серці звук дзюрчання живої води, яка кличе його йти до Отця. Так важливо нам, християнам третього тисячоліття, почути, оте тихе і містичне дзюрчання струмочка, відкритого джерела благодаті Духа Святого у своєму серці, – дзюрчання, що дає сенс, зміст, силу і надію в нашому житті!

Сьогодні в особливий спосіб чуємо в Чернівцях те дзюрчання таїнственної криниці живої води. Адже переживаємо справді історичну подію. Про цей день ви розповідатимете своїм дітям, внукам і правнукам. Ми зійшлися сюди для того, щоб звершити унікальний обряд коронування ікони Пречистої Діви Марії, яку народ назвав «Надія безнадійних». Цю назву проголосили не за рішенням церковної влади чи за висновками богословської думки, а за голосом віруючих сердець. А голос народу – це голос Божий!

Якщо Христос перетворив самарянку з грішниці на проповідницю Божого Євангелія про воплочення Божого Сина, то наскільки більше джерело благодаті Святого Духа випливає з нутра Богородиці, яку сам ангел з неба назвав благодатною і вказав усім нам, що у Ній і з Нею є Господь. Якої нам іншої Матері християнської надії потрібно шукати, як не тієї, яка народила світові Божого Сина і через яку криниця живої води сама постукала до наших сердець?!

Христос шукає спраглу людину, сам до неї приходить, тамує її спрагу, обдаровує її любов’ю і дарує їй життя вічне. Той досвід віднайденого джерела і отримання надії в безнадійному світі покоління вірян отримали в молитвах перед чудотворною іконою Богородиці в Чернівцях.

Сьогодні ми коронували її папськими коронами, які освятив особисто Папа Франциск. Благословляючи корони для ікони, Святіший Отець начебто вказує на весь світ – тут є джерело благодаті. Чин коронації означає чин визнання, проголошення незліченних чуд, які діялися через особливу присутність Духа Святого, що випливає з цієї ікони, як простору та місця зустрічі Бога і людини.

Це вже не старозавітна криниця Якова, а новозавітна особа Богородиці, що носить у собі Христа-Спасителя, дарує нам, християнам третього тисячоліття, надію у безнадійні часи. Під час досліджень ікони з’ясувалося, що вона вдвічі  старша за собор, двохсотліття якого святкуємо. Чотириста років благодаті! Скільки історичних епох, поколінь пройшло перед очима Богородиці,  присутньої в цій чудотворній іконі!

У чині коронування ми принесли Богородиці в дар корони, як знак нашої любові і вдячності за все те, що ми від Неї отримали. Однак жодною короною, жодними скарбами не можемо віддячитися належно за те, що ми від Неї вже одержали за Її благодаттю і молитвами.

Сьогодні все людство відчуває, що ми починаємо жити в цілком іншому світі. Він нам незнаний, часом до нас ворожий, а іноді перетворюється на світ безнадійних… Кажуть, що того світу, який був до пандемії, вже нема. Яким він є тепер – ми ще не розуміємо. Багато людей втратили життя, здоров’я, а ще чимало втратять засоби для існування. Як віднайти себе в цьому новому світі, який народжується на наших очах? Звідки нам взяти надію?

Християни повинні дати надію світові у третьому тисячолітті. Ми повинні поділитися змістом нашого оптимізму, нашої сили і здатності переживати неможливе. Нехай ця Божа Мати продовжує подорожувати далі з нами дорогами незнаного, незвіданого, нового світу і дарує надію для безнадійних.

Цього року вся Вселенська Церква звертає велику увагу на гідність і покликання сім’ї. Примітно, що ця ікона прославилася тим, що допомогла багатьом жінкам, які були безплідними, отримати дар нового життя. Однак ми знаємо, що плідність людини залежить не лише від здоров’я її тіла, а від здатності душі й духу! Нехай Богородиця зробить плідним життя кожного з нас!

Жінка при надії – дуже гарний український мовний зворот. Ми розуміємо, що йдеться про жінку, яка носить у своєму лоні нове життя. Дитина в лоні дарує надію, що життя продовжується. Бог дарує нове життя, щоб показати, що світ не зупиниться у полоні наших проблем, страху і невірства.

Нехай сьогодні Україна стане жінкою при надії, яка понесе у своєму віруючому серці джерело життя у світ, де, здавалося б, панує смерть у щоразу нових видах і формах. Просімо сьогодні життя і здоров’я для нашого народу. Просімо благодаті, щоб хвороба відступила, щоб ми її пережили, ідучи далі історією рідного народу і нашої Церкви з надією, яка випливає з вічного і живоначального джерела, яким є Бог, у Тройці Святій єдиний.

Стоячи перед обличчям нашої Матері – Надії Безнадійних, ми кажемо Їй: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від ізбав нас, єдина, чиста і благословенна». Амінь.

+ СВЯТОСЛАВ