Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю про Страшний суд

«Прийдіте, благословенні Отця Мого, унаслідуйте Царство,
яке приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34).

Всечесні та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри в монашестві!
Достойні браття-семінаристи!
Любі діти нашої Церкви в різних куточках України і світу, які зараз наживо моляться разом з нами!
Дорогі парафіяни нашого Патріаршого собору!
Дорогі діти, молоде!

Слава Ісусу Христу!

Минулого тижня Боже Слово у притчі про блудного сина об’являло нам  Боже милосердя. Пригадуєте, відкриті обійми батька, у які він запрошує своїх синів: молодшого і старшого, блудного і того, що в домі?

Отець дуже хоче, щоб усі його сини і доньки прийшли на бенкет, який Він підготував.  Сьогодні та сама сцена відкритих Божих обіймів представляється нам у Євангелії від Матея, як момент остаточного завершення історії людства.

Сьогодні ми чуємо про другий і славний прихід Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, про момент, коли воскреснуть померлі і перед обличчям слави Господньої будуть зібрані всі народи. Цей момент, який описує євангелист Матей, буде остаточним відкриттям істини про кожного з нас. Ми побачимо Боже милосердя і водночас Божу справедливість.

У нашій людській свідомості  милосердя і справедливість часто розділені. Вважається, що занадто милосердні не є справедливими, бо не карають. А з іншого боку, коли чуємо про каральну справедливість Феміди, яка має закриті очі, то  кажемо, що така справедливість не є милосердною.

У Бога милосердя справедливе, а справедливість милосердна. Як остаточний вияв Божої справедливості ми бачимо момент відкриття найпотаємніших думок і життєвих рішень кожної людини. На Страшному суді все таємне стане явним. Кожне наше секретне діло, приховане від людських очей, кожне наше життєве рішення стане проголошено ангелам і людям. Це буде момент розрізнення: коли будуть відкриті найпотаємніші бажання людей, одні опиняться праворуч, а інші – ліворуч.

Така справедливість не є наслідком винесення суддею якогось вироку. Добре знаємо, що пастух відрізняє овець від козлів за певними якостями, які вони мають у собі. На Страшному суді виявляться ті ознаки, які ми здобудемо своїми ділами за все своє земне життя. Саме наші діла постануть перед нами і або оправдають, або засудять кожного з нас. Адже кожен вчинок – і добрий, і поганий –  залишає знак на нашій особі, скеровує наше життя або праворуч, або ліворуч, визначаючи наше остаточне стояння  перед обличчям Божим у Його другому славному  приході. Сьогодні чуємо, що ті ознаки, за якими будемо розрізнені на Страшному суді – це вчинки щодо наших ближніх.

Каже Христос: «Усе, що ви зробили одному з Моїх найменших братів, ви Мені зробили» (Мт. 25, 40). У цьому відкривається зміст християнського милосердя до найбільш потребуючих.  Наше служіння ближньому, діла любові, які ми чинимо в ім’я Христа, є актом нашої віри.  Ми, як християни, відрізняємося від державних і соціальних служб чи філантропічних безбожників і невірних саме тим, що в кожній потребуючій людині, котра носить у собі образ і подобу Бога (незалежно від того, до якої Церкви ходить ця людина і яку релігію сповідує), бачимо стражденного Христа і прагнемо Йому послужити.

Ми, християни, поклоняємося Богові не тільки в храмах. Іван Золотоустий каже: «Якщо ти молишся і величаєш Бога в храмі, то як можеш не побачити Його в образі жебрака, який простягає до тебе свою руку на його паперті?». Як ми можемо не побачити в потребуючому Христу, який просить, щоб ми Його голодним нагодували, спраглим напоїли, нагим одягнули, подорожнім у дім прийняли чи стражденним у тюрмі не відвідали? Цей євангельський уривок, який, описуючи завершення історії, твердить, що не буде нічого таємного, що б не виявилося, є для нас, християн, доброю новиною. Бо ми, живучи на землі ще перед завершенням історії, маємо час для добрих вчинків. Ми ще маємо час змінити сторону, на якій опинимося. Коли історія завершиться – часу вже не буде, настане вічність!

Наше дочасне життя є нагодою, коли ми можемо змінити стояння з лівиці на правицю, – є нагодою для покаяння. Цей момент зміни місця стояння перед справедливим Суддею – це наша сповідь у Таїнстві Покаяння, до якого закликає нас Церква, зокрема в час Великого посту. Ми ще маємо час і нагоду покаятися та чинити діла милосердя, які оправдають нас наприкінці історії.

Цікаво, що ранні християни очікували, що другий і славний прихід Христа відбудеться на Пасху, як це було першого разу. Адже Месія прийшов у Єрусалим на свято Пасхи. Щоразу перед Пасхою християни очікували і прикликали Його другий і славний прихід і відчували, що, хоч мають час, він може бути дуже коротким.

Отож, поки ще  є час, шукаймо Христа, присутнього в людині, яка перебуває в потребі. Збираймо ті ознаки у своїй душі, які на Страшному суді приведуть нас до стояння по правиці. Цієї неділі ми молимося як християни: «Господи, дозволь кожному з нас, хто стоїть сьогодні перед Тобою у храмі,  на завершення історії стати по Твоїй правиці».

«Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тим. 2, 4). Він бажає, щоб усі люди успадкували Царство Небесне, яке підготоване для кожної людини ще від створення світу. Однак Господь шанує наш вибір. Коли хтось уже тут, на дорозі свого земного життя, не прийме відкритих обіймів Отця, заперечить, не побачить або зневажить Христа, присутнього у кожній стражденній людині, – то добровільно відкине запрошення бути спадкоємцем Царства, до якого запрошує Господь. У такому разі на Страшному суді вже не буде можливості змінити життя чи думку: для того,  хто  не прийняв і відкинув Боже милосердя, буде плач і скрегіт зубів, як проголошує нам сьогодні Боже Слово.

«Нічого немає тайного, що б не стало явним» (Лк. 8, 17). Цими днями ми спогадуємо дуже сумну і болючу історію нашої Церкви-мучениці – 75-ту річницю Львівського псевдособору 1946 року, що став спецоперацією служби НКВД із ліквідації нашої Церкви.

Енкаведисти заводили таємні досьє, вербували таємних агентів. Вони думали, що в такий підступний і фейковий спосіб знищать Христову Церкву. Але немає нічого таємного, що б не стало явним. Сьогодні можемо не тільки відкрити архіви, не тільки побачити заплановані вказівки репресивних органів НКВД. На жаль, можемо побачити героїзм одних, але трагедію співпраці зі злом інших.

«Нічого нема таємного, що б не стало явним» – це назва виставки, яку відкриваємо сьогодні в нашому Патріаршому соборі. На ній ви побачите плід дослідження науковців, істориків  тих архівних матеріалів, які в останні роки, коли почався процес  декомунізації, стали відкритими для дослідження. На наші неодноразові прохання і звернення архів СБУ виніс у світ те, що було під грифом «совєршенно сєкрєтно».

Запрошую усіх вас пізнати правду і побачити ці матеріали, які вперше відкриваються широкому загалу. Бо правда очищає. Вона дає можливість усім нам зрозуміти, що ми ще маємо час зробити особистий життєвий вибір: ніколи не йти на компроміс із злом і з його слугами. Прошу вас залишитися після цієї Літургії і в супроводі пояснення пана доктора Олега Турія пройтися дорогою сумних подій березня 1946 року. Побачимо все таємне, яке стало явним.

Молімося до нашого милосердного і справедливого Господа, щоб кожне рішення, яке ми приймаємо у своєму житті, було кроком до успадкування Його Небесного Царство. Молімося, щоб Господь відкрив наші очі на живого Бога, присутнього між нами в обличчі стражденної і потребуючої людини.

Молімося, щоб колись, коли завершитися  історія і  час для рішень та вчинків, ми почули слова, скеровані до нас як благословення: «Прийдіте, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, яке приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34). Амінь.

† Святослав