Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Праотців

Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Ця неділя дарує нам відчуття близькості Різдва Христового. Ми відчуваємо, що завершується час очікування, добігає до кінця Різдвяний піст. Неділя Праотців уводить нас у такий внутрішній стан, у якому перебувало людство Старого Заповіту, що очікувало на прихід Спасителя.

Притча, яку читаємо сьогодні в Євангелії, відкриває і пояснює нам, що чи, радше, хто був вінцем їхнього очікування, передає глибину напруги, яка скеровувала в майбутнє очі цілих поколінь людей різних країн і народів. Вечеря, про яку говорить нинішнє Євангеліє, є образом Царства Небесного. Важливо, що момент готовності цієї вечері походить не від людини. Це Господь влаштовує бенкет і сповіщає про момент, коли все готове. Він також кличе, запрошує гостей, бо хоче, щоб усі скуштували Його вечері. Але не всі відповідають та відгукуються на запрошення.

Ця притча також відповідає на глибоке питання перших століть християнства. Бо вона пояснює, як так сталося, що старозавітний Божий народ – який отримав обітниці, пророцтва і в якому горіла іскорка очікування впродовж стількох поколінь – не прийняв Спасителя. Водночас ця притча роз’яснює, чим відрізняються запрошені від покликаних і вибраних. Їй передує фраза: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім!» (Лк. 14, 15).

Бачимо, що перешкодою для людини, яка не бажає прийти на бенкет, є не якісь зовнішні чинники, а її налаштування. Адже причини, які називають ті, що не прийняли запрошення, дивні та непереконливі і навіть образливі. Те, що насправді не пускає людей на вечерю, – це неповага до господаря і брак відчуття важливості Божого поклику.

Ті, до кого спершу було скероване запрошення господаря, відсутні на бенкеті Царства. Натомість на гостину потрапляють, на перший погляд, сторонні, випадкові люди. Адже, коли господар отримав відмову, то послав свого слугу на майдани і вулиці міста скликати вбогих, сліпих і кульгавих. І побачивши, що ще є місце, знову посилає слугу і каже: «Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (Лк. 14, 23). Насправді за звану вечерю господаря засіли люди, які зрозуміли, що це запрошення є чимось найважливішим у їхньому житті, тим, що виявляє їхню гідність, попри їхні немочі та вади. Господь їх кличе, не зважаючи на їх соціальний статус чи стан духовного чи фізичного здоров’я, бо Він прагне, «щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим. 2, 4)!

Тож здатність увійти в Царство Небесне, бути щасливими і їсти там хліб, залежить від внутрішньої відповіді, яку людина дає на Боже запрошення. Саме це відрізняє покликаних від вибраних. Лише той, хто у своїх життєвих виборах на першому місці ставить Бога і Його запрошення, стає вибраним. Каже Господь, що таких буде мало.

Ми сьогодні святкуємо пам'ять святих праотців, тих старозавітних мужів, які на першому місці у своєму житті ставили Боже запрошення. Через них Господь Бог готував людство до приходу Месії. Також цього дня ми поминаємо праотців до і після Мойсеєвого закону, усіх пророків, які постраждали за своє служіння, за клич, який Господь скеровував до людини, зворушуючи її серце у старозавітні часи, у момент очікування.

Цієї неділі Церква ставить нам у приклад всіх тих, які чекали, провіщали, щоб ми перевірили себе, наскільки кожен із нас чекає Різдва Спасителя, хоче зустріти новонародженого Сина Божого і є до Нього готовим. Це слово «ми» означає всіх без винятку, зокрема священнослужителів. Бо часом ми, що проповідуємо Боже слово, самі не завжди готові відразу відгукнутися на запрошення ввійти. Часом нас обтяжують різні дочасні справи, клопоти, те, що ми виправдовуємо як душпастирська активність. Апостол Павло застерігає перед цим такими словами: «… щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (І до Кор. 9, 27). Разом із тим Господь Бог кличе людину оцінити, наскільки вона готова ввійти в те Царство, яке для неї підготоване.

Слід зауважити, що момент запрошення і вечері є також судом чи, радше, провіщенням суду над вчинками кожного. Про це багато говорили Святі Отці, коментуючи цей євангельський текст, зокрема роздумуючи над словами: «Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує Моєї вечері» (Лк. 14, 24). Вони наче закінчуються словами Спасителя, які передає нам євангелист Матей, коли описує картину Страшного суду: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34). Той, хто не приймає запрошення і приходить, сам себе відкидає. Хто не відповідає, сам себе засуджує.

Отже, відповідь людини на Боже запрошення є моментом істини для кожного з нас. Готуючись до Різдва, подбаймо, щоб Господь Бог був у нас на першому місці. Бо справді «щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім!» (Лк. 14, 15). Цікаво, що слово «вифлеєм» означає «місто хліба». Тому щасливий той, хто поспішає до того міста хліба, яким є Вифлеєм, де народиться Небесний Хліб таїнственної Євхаристійної вечері Господньої – Ісус Христос! Щасливий той, хто скуштує вечерю, яку приготував Господь. «... Багато покликаних, та мало вибраних» (Лк. 14, 23). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ