Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Отців Першого Вселенського Собору

Щоб вони були одно, як і ми!  (Ів. 17, 21).

Всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішнє слово Святого Євангеліє особливе. Воно відрізняється від інших євангельських текстів, які зазвичай чуємо в наших храмах впродовж року, і не характерне для Священного Писання. Бо здебільшого в Божому Слові чуємо звернення Господа Бога до людини. Він робить адресатом людину, а через неї – увесь створений світ. Цього не можна сказати про нинішнє євангельське читання, яке починається словами: «Ісус, підвівши очі до неба, сказав: «Отче…». У цьому тексті, який ми називаємо Архиєрейською молитвою Ісуса Христа, маємо одкровення внутрішнього переживання Пресвятої Тройці. Ми сьогодні почули, як Син говорить до Отця. Можна сказати, що на завершення Тайної вечері в присутності своїх учнів Син Божий промовляє до Отця, щоб втаємничити апостолів у свій синівський стосунок до Отця.

Що найбільше впадає нам в око і торкає наше серце, коли ми чуємо ці слова? Син молить свого Отця про єдність між учнями, кажучи: «Отче, збережи їх, щоб вони були одно». Ісус Христос не просить про щось уявне чи невідоме, а об’являє їм, про що йдеться.

В Архиєрейській молитві Він показує, що Отець, Син і Дух Святий разом становлять єдиного Бога у трьох особах. Ця єдність між Божими іпостасями Тройці основується не лише на однодумності, тобто тому, що вони думають однаково чи мають ідентичні переконання, і навіть не на тому, що мають спільні бажання, хоч воля Отця є волею Сина і звершується у Святому Дусі. Бо інакше ми б казали, що між ними є моральна, тобто зовнішня, єдність. Тут йдеться про щось глибше, бо каже Христос: «Отче, все Моє – Твоє, а Твоє – Моє». Їхня внутрішня єдність основується на єдності божественної природи. Ісус єдиносущний із Отцем. Так ми визнаємо в нікейсько-царгородському «Символі віри». Саме та внутрішня єдність одного і нероздільного божества робить те, що Отець, Син і Дух Святий діють разом. Навіть більше, Ісус об’являє ту єдність, про яку сьогодні чуємо.

Христос молиться за внутрішню єдність між своїми учнями, завдяки якій також інші зможуть увірувати в єдиного Бога: «Молю… і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в Мене, щоб усі були одно, як Ти, Отче, у Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав» (Ів 17, 21-22). Він робить своїх апостолів причасниками таїнственного троїчного життя, і ця внутрішня єдність, це Євангеліє про єдиного Бога буде змістом апостольської проповіді.

Цього дня Церква згадує пам'ять отців Першого Нікейського Собору, який став життєдайним для всієї Церкви, проголосивши «Символ віри» як правило нашої віри і життя, урочисто визнавши божество Ісуса Христа і відтак Святого Духа та об’явивши світові, що це єдність одної Божої істоти. Тому ми молимося словами: «Світло від світу, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося».

Боже Слово сьогодні не лише відкриває нам таїнственну істину одного Бога: воно висвітлює внутрішню природу Христової Церкви, яка є боголюдським організмом. Церква є продовженням у часі та просторі таїнства воплочення. Її єдність основується не на тому, що всі однаково думають, що всі хочуть одного і того самого, а на тому, що в Христових учнях перебуває один і той самий Святий Дух, який робить їх причасниками життя єдиного трьохособового Бога. Тому Нікейський Собор у своїх засадничих рішеннях про троїчне божество виявив єдиного Духа, який спочивав на тих отцях, що брали участь у цьому Соборі. Ми називаємо їх духоносними отцями. Йшлося не так про однодумність, як про однодушність – єдність у Святому Дусі. Роздумуючи про божество Сина Божого, отці виявили єдиного Духа, який у них спочиває. Здійснилося на них слово: «Усе Моє – Твоє, Отче, а Я прославився в них». Ось чому рішення будь-якого церковного Собору не є накиданням волі меншості з боку «тоталітарної більшості», як це трапляється в парламенті чи інших демократичних інституціях, у яких живе людина чи людська спільнота, а моментом переживання дару П’ятдесятниці!

Так, на останній зустрічі Папи Франциска із Синодом наших владик у вересні 2019 року Святіший Отець нам нагадав, що замало «мати Синод», важливо «бути Синодом». Бо Синод –  це не парламент, а момент слухання Святого Духа, відтак це вияв однодушності, який сповнює його членів, що зібралися на це духоносне церковне дійство. Єдність Христової Церкви – це ікона єдності осіб Пресвятої Тройці. Тому коли ми молимося «Символ віри», то відчуваємо, що його написали отці, натхнені тим самим Духом, який сьогодні спочиває на нас. І можемо зростати в розумінні тих богонатхнених слів, які сьогодні стають частиною богослужіння, життя та науки Церкви.

Святий Іриней Ліонський говорив, що єдність Христової Церкви виявляється тоді, коли всі єпископи в усьому світі однаково вірять, однаково навчають і звершують Святі Таїнства одним і тим самим Святим Духом. Тому нікейська подія є чимось набагато більшим, ніж лише її рішення. Цей Перший Вселенський Собор, пам'ять якого ми сьогодні звершуємо, в урочистий спосіб проголосив апостольську проповідь про божественну природу Ісуса Христа. А в його ісповіді віри Господь відкрив нам боголюдську природу Христової Церкви, що виявляється в її соборності, як про це молився Отцеві у своїй Архиєрейській молитві на Тайній вечері наш Спаситель.

На завершення Собору апостоли писали з Єрусалиму до Антіохії: «Подобалося-бо Святому Духу і нам» (Ді. 15, 28). Такими самими словами досі проголошується соборне церковне рішення. Ті, що збираються на Собори, шукають не того, що б їм по-людськи подобалося, а того, що сподобалося б Святому Духові, а відтак і нам, тим, хто живе тим Духом.

Щоб усі були одно – це особливе завдання, над яким від початку міркує, яким живе і над яким уболіває Київська Церква, що ще пам’ятає неподілене християнство першого тисячоліття, на відміну від інших Церков, які постали як дочірні. Це прагнення до єдності, ця особлива місія, якою наділив Ісус Христос саме Східну Католицьку Церкву – працювати над єдністю християн сьогодні, відгукується в наших серцях, коли ми слухаємо ці святі слова.

Цього року Церква спогадує 425 років Берестейського єднання. Чуючи сьогодні молитву Христа про єдність Його учнів, ми відчуваємо, що гріх проти церковної єдності є одним із найтяжчих гріхів у церковному, особистому та християнському житті, особливо коли хтось навмисне розриває це сопричастя, керуючись людськими ідеологіями чи геополітичними міркуваннями.

Щоб усі були одно! Стаючи причасниками молитви нашого Спасителя до Отця, зокрема в контексті Декади місійності, ми сьогодні дуже хочемо молитися за єдність усіх християн. Сучасний світ часто не довіряє християнській проповіді, бо стає свідком того, що християни між собою посварені, розділені, поборюють і заперечують одні одних. Тому Христос молиться, щоб християни віднайшли втрачену єдність (пор. Ів. 17, 21), щоб кожна людина і в наш час могла отримати дар вічного життя: «А вічне життя,  – каже Спаситель до Отця, – у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і Тобою посланого – Ісуса Христа» (Ів. 17, 3). Бо в іншому разі світ скептично ставитиметься до проповіді Христового Євангелія. Ця проповідь буде вірогідною тоді, коли ми не так словами, як нашою єдністю, однодушністю засвідчимо силою Святого Духа, що є «лише один Господь, одна віра і одне хрещення. Є лише один Бог і Отець усіх», як каже апостол Павло (пор. Еф. 4, 4-6).

Молімося під час Декади місійності за те, щоб Святий Дух, якого очікуємо, Дух єдності Отця, Сина і Святого Духа, Дух єдності і соборності Христової Церкви зодягнув нас силою з висоти, а ми завжди дбали про єдність, над нею працювали, за неї молилися. В однодушності Святого Духа зростаймо у внутрішній єдності наших спільнот, парафій, єпархій, нашої помісної Української Греко-Католицької Церкви, – у єдності, яка сьогодні набирає глобальних масштабів.

Ми, спадкоємці Київської Церкви першого тисячоліття, маємо особливу місію: через сопричастя з наступником апостола Петра, навіть перед лицем наших православних братів, бути свідками і проповідниками єдності Вселенської Церкви Христової, щоб і на нас сьогодні здійснилися слова Христа: «Я прославився у них».

Амінь.

† Святослав