Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Отців Першого Нікейського Собору

А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе,
єдиного, істинного Бога,
і Тобою посланого – Ісуса Христа (Ів. 17, 3).

Преподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Улюблені сини і доньки нашої Церкви в різних куточках України і світу, які моляться разом із нами за допомогою цієї трансляції наживо!
Дорогі парафіяни нашого Патріаршого собору тут, у Києві!
Дорогі діти!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Цієї неділі, яка йде безпосередньо за святом Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа на небо, Божественна Літургія подає нам для духовної поживи унікальний євангельський текст. Ми називаємо його Архиєрейською молитвою Ісуса Христа. Зазвичай біблійні тексти є зверненням Бога до людини, тобто адресатами тих слів виступаємо ми. А цей текст цілком інший, у ньому Син промовляє до Отця, і то говорить на Тайній вечері, перед своїми страстями, серед своїх учнів.

Унікальність цього тексту розкривається ще й цією неділею, яку ми переживаємо. Глибше досліджуючи цю молитву, науковці говорять, що вона дуже подібна до старозавітної архиєрейської молитви, яку промовляв архиєрей Ізраїлю раз на рік, у свято Йом Кіпур. Це був момент, коли після принесення в жертву тварин архиєрей з їхньою кров'ю входив у святая святих єрусалимського храму і вимовляв таїнственне ім'я Бога – Ягве. Це жертвоприношення мало подолати відчуження між народом Ізраїлю та його Богом, яке наставало через невірність народу супроти Бога, віровідступництво та ламання Божого закону – через гріхи, які несли смерть, руїну і ставили під сумнів майбутнє цього люду. Замість народу гинула жертовна тварина, а її кров мала очищати його гріхи. У свідомості старозавітного Божого люду це здійснювалося для того, щоб народ міг вижити серед постійних воєн, нападів сусідів і мав здатність відчувати, що Бог Ізраїлю його не покинув, а й надалі «воює» за нього. Тому так важливо було цього дня принести жертву і здійснити це особливе архиєрейське служіння.

У новозавітних книгах, зокрема в Посланні до євреїв, читаємо, що Ісус Христос, як Найвищий Архиєрей, не ввійшов до земної святині, до якогось рукотворного храму, а раз і назавжди вступив до небесного храму і став перед обличчям Небесного Отця на небі: «Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з'явитися за нас перед обличчям Божим» (9, 24). Він увійшов не з кров'ю волів чи козлів, а із власною кров'ю. Тепер стоїть у цій небесній святині перед обличчям Небесного Отця як Найвищий Архиєрей, Первосвященник Нового Завіту, який себе самого приніс у жертву за своїх людей, щоб кожен із нас не загинув, а мав життя вічне. І сьогодні служить цю космічну Літургію як воскреслий Син Небесного Отця: «Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога» (Євр. 10, 12). Ті слова Архиєрейської молитви Він промовив у той момент, коли йшов на розп'яття, на смерть, щоб увійти у воскресіння, а відтак зі своєю животворною кров'ю стати в небесній святині у своїм вознесінні на небо перед небесним Божественним престолом. Так Його описує книга Одкровення, цього служителя, Найвищого Архиєрея Нового Завіту, який дає життя (пор. 1, 17).

Пригляньмося до кількох моментів цієї Архиєрейської молитви, щоб зрозуміти, наскільки вона є життєдайною для нас сьогодні, зокрема в умовах війни.

Перший момент – коли Христос говорить, що таке «своє» і «чуже». Другий – коли Він каже, що означає знати Бога і чому те знання дає життя вічне. Третій – що таке справжня радість і коли ця радість є повна, коли людина може радіти навіть дивлячись в обличчя смерті.

Перший момент. У цій молитві Христос шість разів промовляє слово «Отче». Дехто з дослідників каже, що число «шість» означає обіцянку і очікування – ми чекаємо на прихід Святого Духа, третьої особи Пресвятої Тройці. Це молитва очікування повноти для тих, що слухають. Слово «Отець» нагадує старозавітне ім'я Бога – Ягве. Христос каже: «[Отче] усе Моє – Твоє, а Твоє – Моє» (Ів. 17, 10). Що це означає? Це означає, що Отець, Син, а відтак Дух Святий посідають одне і те саме божество в усій його повноті. Отець дає все, що має, Синові, а Син сприйняв усе, що має, у своєму вічному народженні від Отця, тому має право називати Бога своїм Отцем. Отож «Твоє – Моє» означає  внутрішню, глибоку спорідненість між Отцем і Сином. Ми ж через дію Духа Святого отримуємо як благодать Божу те, що Христос має за своєю божественною природою, і стаємо синами й доньками Божими. У зішесті Духа Святого Бог нас присвоює, робить нас своїми дітьми. Син ділиться із нами своїм синівством і на кожному з нас здійснюються пророчі слова, коли Бог каже: «Слухайте Мій голос, бо Я буду Богом вашим, а ви будете людьми Моїми. Ходіте кожною дорогою, що Я вам вказую, щоб вам було добре» (Єр. 7, 23).

Другий момент. Ісус молиться: «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і Тобою посланого – Ісуса Христа» (Ів. 17, 3). Що означає знати Бога? І чому те знання єдиного істинного Бога є ключем до життя вічного? Нещодавно, коли я відвідував нашого пораненого солдата, він сказав мені, що після поранення не міг нічого їсти, а тільки пив воду, і тоді дізнався, що вода різних торгових марок, яку продають у наших супермаркетах, може по-різному смакувати. Якщо б нам хтось пояснював смак води, якої ми ніколи не пробували, ми б не могли цього зрозуміти.

Знати Бога означає бути причасниками Його вічного життя, куштувати, як завдаток, уже сьогодні те, що Він нам колись обіцяв у вічності. Як важливо не напитися мертвої води, а бути причасниками того життя, яке нам відкриває єдиний істинний живий Господь Бог силою і діянням Святого Духа! Тільки тоді можна пізнати Бога своїм розумом, передати Його своїми словами. Хто не «куштує» Його, не переживає особистого спілкування з Ним, той навіть читаючи Святе Письмо чи свідчення інших святих людей, не пізнає Його.

Сьогодні ми спогадуємо отців Першого Нікейського Собору, які з'їхалися до Нікеї, щоб відрізнити правдиву віру та вчення апостолів від фальшивого вчення Арія. Як вони це зробили? Вони поділилися своїм досвідом смакування благодаті Святого Духа. Сказали: це справжня жива вода, а це – щось, що не походить від Божого Духа, і той, хто так вчить, Бога не знає. 

Третій момент – слово про радість. Ісус молиться до Отця: «Тепер же іду до Тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть» (Ів. 17, 13).  Сьогодні, коли Україна плаче, нам дуже важко говорити про радість, бо ми стаємо свідками чогось цілковито іншого. Ми постійно переживаємо біль і горе втрати. Втрачаємо своїх і своє, часом навіть самих себе… Однак щоб ви зрозуміли, про яку повноту радості говорить Ісус Христос у своїй Архиєрейській молитві, переповім вам історію однієї віруючої жінки, біженки з Донбасу, що її мені розповів отець із Кропивницького. Ця пані сказала, що коли потрапляє до чужого міста, насамперед шукає свою Церкву, бо знає, що там є свої і вона серед своїх не пропаде. Вона дуже раділа, коли знайшла своїх, свою спільноту, свою Церкву. Звісно, свої допомогли їй усім, чим могли.

Справжня радість – це віднайдення свого. Та жінка втратила все: домівку, рідних, близьких, світ, у якому досі жила. Але вона раділа, бо розуміла, що серед своїх поступово зможе все віднайти. І ця радість, про яку говорить сьогодні Ісус Христос, породжена тим, що в чужому місті їй вдалося віднайти свого Бога.

Господь Бог присвоїв мене у Святому Таїнстві Хрещенні, сповнює мене своїм Святим Духом у Таїнстві Миропомазання та робить мене причасником свого життя у Таїнстві Євхаристії. Коли я пізнаю, знайду свого істинного Бога через Ісуса Христа, якого Він послав, тоді я віднайду все втрачене, та й ще отримаю життя вічне. Тому запитує Петро: «Ось ми покинули все й пішли слідом за Тобою». Ісус озвавсь і каже: «Істинно кажу вам: Нема такого, хто кинувши свій дім, або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля, – ради Мене та ради Євангелії, – не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння, – домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль, – і в майбутньому віці життя вічне» (Мр. 10, 28–30).

У цих обставинах нам дуже важливо розуміти, хто є свій, а хто – чужий. Де є можливість пізнати істинного живого Бога, де є ті свої, які Його знають? Важливо розкрити спільноту Христової Церкви в житті нашого народу. Бо багато приходить чужинців, які видають себе за своїх. Кажуть: ми – ваша братія, власть і ваше отєчество... Навіть на церковному полі видають себе за свою Церкву, але поводяться як чужинці, які крадуть, убивають, ґвалтують, палять навіть святі храми, крадуть усе, починаючи від зерна і закінчуючи речима, які знаходять у наших домівках.

Ми просимо сьогодні: Господи, Ти, що стоїш там, перед обличчям Небесного Отця на небесах, посилатимеш ось нам Духа Святого, дай життя нашому народові, захисти нас від гріха і смерті, від відчуження стосовно до Тебе і Твоєї святої Церкви! Зодягни нас силою з висоти, будь нашим, а ми хочемо бути Твоїми! Тоді ніхто в цьому світу не забере радості, яку Ти даси нам. А в Тобі наша радість буде повною. Амінь. 

† СВЯТОСЛАВ