Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю, 7 лютого 2021 року

Всечесний отче!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Христос народився!

Сьогодні  Лука показує  нам постать нашого Бога Ісуса  Христа, що приходить до людини, яка його чекає. Це Бог, який гряде. Навіть у «Символі віри» ми ісповідуємо, що Бог знову приходить у славі, щоб судити живих і мертвих (у  «Символі віри», одначе, йдеться про друге і славне пришестя Ісуса Христа). Лука проводить цікаву паралель між приходом Господа, який прямує до Єрихону, і подією зі Старого Заповіту, коли Божий народ під проводом Ісуса Навина прийшов під мури цього міста. Властиво, Христос із Йордану йде до Єрусалиму. Ця дорога пролягає повз Єрихон, і євангелист малює нам картину, як Він лише наближається до цього міста. Наступної неділі ми побачимо Христа вже в Єрихоні: Він прийде до Закхея і вчинить своє дуже важливе діло – спасіння людини. Ми пригадуємо, що єрихонський мур впав не силою людини, а силою Божою. І ось та Божа сила гряде. Божий Син Ісус Христос іде до Єрихону, щоб повалити мур невірства і темряви, що відділяє Бога від людини і робить її немічною.

У момент наближення Христа до міста край дороги сидить сліпий. Цікаво, що в образі постаті сліпця Лука нам представляє кожну віруючу людину. Часом євангелист вдається до іронії, коли змальовує якихсь людей чи їхні стосунки. Тут ця іронія полягає в тому, що серед шумного натовпу лише сліпець розпізнав Бога, який приходить до людини. Усі інші, хоча й були зрячими, не бачили в постаті Ісуса з Назарету сина Давидового, не відчували, що між ними Господь – єдиний Спаситель, джерело життя та милосердя.

Описуючи сліпця, Лука каже, що він сидів край дороги і просив милостиню. Тобто його життя  було цілком залежне від людей, які повз нього проходили. Він жив з їхньої милостині. Щоб жити, він мусів звірятися не  на власні сили чи здібності, а  на когось іншого. 

Ось він чує, що дорогою йде сам Господь. Слова «Ісус Назарянин» пробуджують його серце і він розуміє, що дорогою йде Той єдиний, кому вповні можна звіритися. Тільки Богові можна повірити. Чудо оздоровлення цього єрихонського сліпця полягає в його прозрінні: віра відкрила очі! В кінці Христос каже: «Віра твоя спасла тебе».

Погляньмо уважніше на постать цього сліпця. Думаю, що він для кожного з нас сьогодні, хто слухає Боже Слово і ходить дорогами життя, є дуже важливим.

Цей сліпець, щоб орієнтуватися в просторі й часі, а відтак доторкнутися до світу, який його оточує, використовує насамперед слух. Він був незрячим, тому мусів дуже добре чути і прислухатися. Ми знаємо,  що в Старому Заповіті єдиним органом чуття, через який людина спілкувалася з Богом, було вухо. Бога не можна було побачити до Його воплочення в Сині Божому, але Божий Дух торкав людину через її слух. Приклад цього – славна молитва, яку сьогодні промовляє ізраїльський народ: «Слухай, Ізраїлю». Слухання – це був канал, через який в людину входила Божа сила. Коли людина слухає Боже Слово і звіряється на нього,  вірить у те, що чує, тоді стає здатною бути зціленою, – так сказав би нам сьогодні Лука. Слухаючи Боже Слово, людина відкриває не лише вуха, а й всю свою істоту для того, щоб бути здатною впустити в себе силу, яку  це Слово несе в собі. Правдоподібно, чимало людей було тоді на дорозі. Ба більше, багато людей змушували цього сліпця замовкнути, бо він кричав: почувши Слово, почав відгукуватися у своєму серці, і тим криком волання і молитви просив зустрічі, зцілення і милосердя в Ісуса, який приходить. Він каже: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною». Досі в милостиню від людей він отримував матеріальні речі, а тепер Христос дає йому щось набагато більше. Господь його кличе до себе: дарує йому зцілення через зустріч!

Ісус запитує сліпця: «Що ти хочеш,  щоб Я тобі зробив?». Він відповідає: «Господи,  вчини, щоб я прозрів». Досі, можливо, віра проявлялася через його особливу позицію і  особливий стан пошуку. Але тепер він зустрів того, кого чекав край дороги Єрихону. Чоловік відчув присутність Того єдиного, до якого волала його істота. Тепер він міг зцілитися. Милостиня, яку дає йому Господь, – це повноцінне буття людської істоти. Ця милостиня є джерелом його духовного зору, яке завдяки вірі бачить невидиме.

Отримавши дар зору, чоловік може споглядати не тільки видимий світ, а й Божу присутність. Коли він прозріває, то йде за Тим, кого бачить: прозріння віри є даром Божим, що дається, аби йти за Христом, є джерелом життя і світлом, яке просвічує кожну людину, котра приходить на світ.  Тому каже Господь: «Віра твоя спасла тебе».

Здатність цього сліпця звіритися на Бога, його відкритість до Божої сили зробила його здатним бути оздоровленим. Вірити – це бути відкритим до Божої сили, яку Господь Бог нам посилає в момент своєї зустрічі.

Цікаво закінчується ця зустріч. Лука каже: «Сліпий чоловік прозрів і пішов за Ісусом, славлячи Бога». Він не залишився край дороги і не обрав іншого напрямку, а пішов за Богом. Це означає, що він став учнем Христа, тобто християнином, – став носієм Божої сили, яку отримав. Він її не загубив. Хоча в нього могло виникнути питання: я бачу – і що мені з цим далі робити? Як далі жити? Який шлях у житті обрати? Він обирає певний і чіткий шлях у своєму житті: іде за Христом і славить Бога. Сила Божа веде його далі. Здатність бачити і чути Бога перетворюється в ньому на молитву прослави. «Пішов за Ісусом, славлячи Бога».

Думаю, що сьогодні ми повинні відчитати свій образ у постаті цього єрихонського сліпця. Можливо, донедавна сучасне людство вважало себе всемогутнім, здатним панувати і перетворювати світ, у якому живе. Та в певний момент воно опинилося край дороги. Кожен із нас, як член сучасної людської спільноти, змушений сісти і відчувати, що живе з милостині. Нині ми не знаємо напевне, що буде далі. Ми не знаємо, як нам знайти вихід із тієї пандемічної ситуації, у якій опинився світ. Людина розуміє, що не може вважати себе могутнішою за той світ, у якому живе. Не може бути могутнішою за те довкілля, у якому Бог кличе її жити. Тому сьогодні, в сучасних обставинах, людина, яка часто не цінувала дару віри як дару повноцінного сприйняття довколишнього світу, яка перестала вірити в Бога, перетворилася на сліпця, що розгублено сидить край дороги: дивиться, але не бачить.

Сьогодні нам так важливо навчитися в єрихонського сліпця  шукати Бога і правильно відповідати Йому, який гряде і є між нами. Бо Він не тільки прибув до Єрихону. Господь Бог приходить до кожного з нас, – приходить до нас зараз у цій Божественній Літургії. Проте нам дуже важливо бути здатними до зцілення через нашу віру!

Нехай Господь Бог зцілить нас у нашій здатності вірити. Нехай відкриє нам наші духовні очі та вуха, щоб ми чули Його Слово, а відтак стали здатними до оздоровлення.

Коли ми шукаємо в нашому житті того, на кого справді можна звіритися, бо кожна людина має потребу на когось звірятися, нам важливо зрозуміти, що не можна довіряти лише собі. Часом не можна довіряти лише своїм очам і вухам.

Єдиний, на кого можна звіритися і кому можна довіряти, у кого і кому можна вірити, – це Господь Бог. Нам так важливо дозволити Господу Богу повести нас за Собою. Бо часом людина думає, що лише вона є поводирем для самої себе, не хоче, щоб хтось інший її вів, навіть якщо той інший – це сам Господь. Нехай Христос промовить до кожного з нас сьогодні ці оздоровчі слова: «Прозри, віра твоя спасла тебе»! Нехай в обставинах мороку й темряви, зневіри та депресії, розчарування і непевності, у яких ми тепер перебуваємо, ми справді змогли встати і, прозрівши, іти за Ісусом, славлячи Бога. Амінь.

† Святослав