Проповідь Блаженнішого Святослава в 13-ту неділю після Зіслання Святого Духа

Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогоднішня притча про Божий виноградник, а радше про управителів у Божому винограднику, надзвичайно цікава і глибока.

Перший, хто читає цю притчу, починає згадувати пісню про Божий виноградник пророка Ісаї, бо і в цьому євангельському тексті, і в тексті пророка Ісаї власник винограднику начебто говорить зі своєю власністю, із плодом своїх рук. Обидві історії розповідають нам про стосунок Бога до свого народу, до своїх людей, Його діло творіння і спасіння народу.

У пророка Ісаї Господь Бог начебто розчаровано скаржиться: «Насадив у ньому лозу добірну, а серед нього збудував башту і висік у ньому винотоку, та й сподівався, що вона вродить добрі грона. А вона вродила кислі грона. Отож, мешканці Єрусалиму й мужі Юдеї, розсудіть між мною та моїм виноградником! Що ще я мав був учинити виноградникові моєму, а не вчинив? Чому, коли я сподівався, що вродить добрі грона, він уродив лише кислі?» (Іс. 6, 2-5). Тож момент збору плодів у пророка Ісаї є моментом вияву якості тієї лози, яка входить до складу Господнього винограднику, внутрішнього духу Божого народу. Властиво, ставлення народу до Бога як плоди винограднику оплакує пророк Ісая.

Стосунок господаря зі своїм виноградником в апостола Матея є немовби переспівом усієї історії спасіння як Старого, так і Нового Заповіту. Згадуються всі віхи способів піклування Господа Бога про свій народ, усе, що Творець для нього зробив: чоловік насадив виноградник, обгородив його, а коли настала пора винозбору, послав своїх слуг до винограднику. Ми бачимо наче різні покоління Божих посланців до народу. Господь скеровував суддів, пророків, у різні способи промовляв до людини, а в кінці, коли настала повнота часів, як читаємо в Посланні до євреїв, говорить через свого Сина єдинородного Ісуса Христа, якого зробив спадкоємцем усього (пор. Євр. 1, 1-2).

І ось виноградарі пізнають цього сина. Їм відомо, хто це. Навіть більше, вони знають його права, знають, що він є спадкоємець. Одначе виводять його за виноградник і вбивають. Той жест спогадується як убивство пророків, яких посилав Господь Бог. Їх виводили і вбивали за мурами Єрусалиму.

У чому полягає найбільша трагедія притчі про Божий виноградник? З’являється фігура виноградарів, управителів, які хочуть привласнити собі спадщину сина господаря, те, що належить Богові. Іншими словами, уся біда є в тому, що людина хоче усунути Бога зі свого життя, поставити себе на Його місце. Людина прагне сама, замість Бога, стати господарем Божого творіння. Тут починається велика трагедія самознищення і людини, і Божого творіння.

Притча не закінчена, тому що Христос запитує слухачів: коли прибуде господар винограднику, що він зробить із тими виноградарями? Тож Господь дасть про себе знати. Він не дозволить зайдам привласнити свого спадку, винограднику. Господар особисто прийде. Очевидно, йде мова про кінець світу, кінцевий час винозбору, про особливий суд над тим світом і над працею кожного виноградаря. І що він зробить із тими, які хотіли відняти в нього його спадкоємство, спадок? Лютих люто вигубить, а виноградник віддасть іншим виноградарям.

Матей чітко зазначає: якщо Божий старозавітній народ не буде здійснювати Божого задуму, закону, якщо захоче усунути законодавця з Божого винограднику, то спадок Авраама, Ісака і Якова отримають інші. Згадаймо слова Христа:  «Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 8, 11-12).

Ці слова стосуються кожного з нас, бо ми мусимо дописати цю історію особистим життям. Господь Бог запрошує нас поглянути, якими ми є управителями чи то в особистому житті, чи стосовно відповідальності, що її отримуємо в цьому світі.

У світлі цієї притчі про Божий виноградник я хотів би згадати про подію, яку ми цього тижня відзначали в Україні та в усьому світі. Першого вересня за новим і старим стилем ми спогадуємо День Бога-Творця. З цієї нагоди відбулася історична подія – очільники трьох Церков: Папа Франциск, Патріарх Варфоломій та Глава Англіканської Церкви – скерували до сучасного людства окреме послання, у якому йдеться про хижацьке ставлення сучасної людини до Божого творіння.

Тож ця притча про виноградник у нашому глобальному світі набирає ще глибшого, цікавішого значення. Сучасна людина, втративши зв’язок із Богом-Творцем, намагається покласти саму себе як наріжний камінь свого господарювання у світі, не просто неправильно управляє Божим творінням, а його нищить. Вона залізає своєю жадібною рукою в кишені майбутніх поколінь, забирає в землі так багато ресурсів, що наша планета вже не здатна забезпечити штучних потреб людства, які постійно зростають. Сучасна людина не тільки що не думає повертати істинному Власникові плоди своєї праці, а й нищить, робить безплідним той виноградник, який має доглядати і розвивати. Тому питання ставлення до Божого творіння набирає сьогодні, як ніколи, гострого значення.

Внаслідок такої нищівної поведінки людства у світі відбуваються глибокі кліматичні зміни. Людина стає першою причиною екологічних лих і відтак першою жертвою свого хижацького ставлення до Божого винограднику, який ми можемо назвати «все Боже творіння».

Сьогодні настав момент переосмислити наше ставлення до Бога і до Його творіння. Належить усвідомити, що ми є не власниками нашої планети, нашої землі, Божого творіння, а лише управителями. Ми маємо все робити, аби ця земля, на якій ми живемо, була якомога більше плідною. Бо її плоди є виявом піклування Бога про людину і про світ. Якщо сучасна людина поставить себе на місце Бога, то знищить і себе, і Його творіння. Спитаймо себе: коли настане час другого славного приходу нашого Спасителя, коли прийде сам Господар, із чим ми постанемо перед Ним, із якими плодами зможемо вийти назустріч тому, хто приходить?

Якщо ми не зуміємо поставити Бога на належному місці у своєму житті, світ навколо нас почне нищитися і вмирати. Буде страждати сама людина. Тому саме Христос, Творець і Спаситель, має бути наріжним каменем усякої людської творчості і діяльності, зокрема  господарської. Ось чому Христові слова, які завершують сьогоднішнє євангельське читання, звучать у сучасному світі як заклик до екологічного навернення самих основ життєдіяльності людини нашої цивілізації: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших» (Мт. 21, 42-44). Амінь.

† Святослав