Проповідь Блаженнішого Святослава у соборі Святого Петра з нагоди стоп’ятдесятиріччя канонізації святого Йосафата

Проповідь Блаженнішого Святослава
під час Божественної Літургії на головному престолі собору Святого Петра у Ватикані
з нагоди  стоп’ятдесятиріччя канонізації святого Йосафата

Світильником світлим засяяв ти,
священномученику Христовий Йосафате,
бо, як добрий пастир, душу свою віддав за овець своїх,
ставши жертвою за святе з’єднання.
Молебень до святого священномученика Йосафата

Дорогі в Христі!

Боже Слово, яке ми щойно чули, належить до славної Нагірної проповіді Ісуса Христа. Євангелист Матвій зображає нам Ісуса як нового Мойсея. Колись Мойсей із гори Синай приніс людству Закон, який Бог дав йому на кам’яних таблицях. А тут ми бачимо Ісуса Христа, воплоченого Бога, який дав нам усім новий закон, − закон благодаті Духа Святого; благовістує нам Євангеліє про Царство Небесне, яке присутнє між нами. Каже нам шукати цього Царства понад усе, дбати про його справедливість, бо все інше нам додасться.

Чим є Царство Небесне, про яке говорить Христос? Це ніщо інше, як присутність між нами живого Бога. Навіть більше, це людина, як помешкання Пресвятої Тройці.

Людина, в якій перебуває Бог, подібна до світильника. Бо з неї виходить світло, − світло присутності Бога між нами, яке дає новий сенс тому, що є довкола нас, і змінює наше життя. Царство Небесне − це нові відносини, новий тип стосунків між Богом і людиною та між людиною і тим, що її оточує.

Цікаво, що на початку цього євангельського читання ми чуємо слова про око. Каже Ісус Христос: «Якщо твоє око буде світле, то все твоє тіло буде ясне. Якщо твоє око буде погане, якою великою буде темрява в тобі!» Очевидно, коли Він говорить про око, то йдеться не про оптичний інструмент, що заломлює матеріальне світло, яке нас оточує. Ідеться про певний тип сприйняття людиною всього того, що вона бачить навколо себе. Якщо людина дивиться на інших людей, на видимий світ, із пожаданням; якщо її око подібне до чорної діри, яка поглинає все, що є довкола: інших людей, земні блага тощо, -  то Господь описує це як око людини, яка живе в темряві. Згадаймо нашого Тараса Шевченка. У поемі «Сон»  він говорить про «несите» око: «У всякого своя  доля і свій шлях широкий: той мурує, той руйнує, той неситим оком за край світа зазирає, чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину». Око християнина, яке випромінює світло Небесного Царства, хоче не так взяти, як дати: світло, увагу, пошану, любов... Людина може мати добре око лише тоді, коли живе в Бозі, а Бог живе в ній. Така людина стає світильником, своїм оком вона просвічує, рятує, надихає, надає нового сенсу для життя всім тим, які відчувають себе в присутності Царства Небесного, що є між нами, як каже Ісус Христос.

Дорогі в Христі, ми сьогодні зібралися в рамках міжнародної прощі в цьому величному храмі, де спочивають мощі святого священномученика Йосафата, якого оспівуємо як світильника. Дякуємо Богові та Святішому Отцеві за прославлення цього великого святого нашої Церкви у 150-ті роковини з дня його канонізації. У 1867 році папа Пій ІХ (його образ бачимо над статуєю святого апостола Петра) саме тут, у цьому храмі, у храмове свято Святих апостолів Петра і Павла, 29 червня урочисто проголосив святим на весь християнський світ нашого великого єпископа, мученика за єдність християн. Складаємо Господу Богу подяку, що, незважаючи на роки, століття, його дух, його приклад, його постать здатна сьогодні привести десятки тисяч людей до того самого місця, де він був канонізований, аби за його посередництвом вони єдналися з Богом. Той світильник сяє крізь століття.

Приглянувшись до окремого виду святості святого Йосафата, побачимо унікальну річ. Ми справедливо величаємо його як єпископа та мученика. Однак його мучеництво позначено життєдайною і святою ідеєю. Він є мучеником за єдність християн і Христової Церкви. У трьохсотліття мученицької смерті святого Йосафата праведний митрополит Андрей Шептицький говорив, що «Господь часом Духом Святим покликає великих людей, аби вершити велике діло». Ми бачимо, що святість, світло і велич святого Йосафата має наче два виміри. Діючи в його серці, Господь Бог немовби дозволив йому глибиною духовного життя увібрати в себе духовну історію Київської Церкви, Церкви Володимирового християнства, − Церкви, яка пам’ятає єдність Христової Церкви першого тисячоліття. Саме в серце цього святого єпископа Святий Дух вклав жагу, бажання віднови цієї єдності. Цікаво, що він перейнявся цією ідеєю, заглиблюючись у духовне життя у своїй монашій спільноті. Багато з сьогоднішніх дослідників кажуть нам, що святий Йосафат не знав латинської мови. Він жив Літургією, літургійною молитовною спадщиною Київської Церкви, молився з тих самих святих книг, з яких молилися наші нез’єдинені браття. Там він торкнувся коріння, тієї містичної пам’яті Київської Церкви та ідеї єдності Церков. Бо, як відомо, Київська митрополія довгий час вважала розкол між Римом і Константинополем немовби місцевою сваркою і ніколи не хотіла приймати цього роз’єднання, плекала в собі вогонь єдності першого тисячоліття.

І саме в нашій Київській традиції, у постаті святого Йосафата Господь зберіг для нас, нащадків, той жар, пам'ять, молитву і прагнення відновлення єдності всіх Церков Володимирового хрещення, зокрема на наших землях. Але водночас ми бачимо, що Святий Дух начебто підняв Йосафата над його епохою, його часом, тогочасними стосунками між різними Церквами. Більше ніж за триста років до Другого Ватиканського собору, який відбувся тут, у цьому святому храмі, цей святий був сповнений духом поєднання, що його ми називаємо екуменічним рухом. (Цей рух полягає в шуканні методів і способів для відновлення повної і видимої єдності Христової Церкви.)

Ми повинні наново відкрити для себе постать святого Йосафата. Маємо звільнити постать цього великого святого Христової Церкви від різного роду упереджень, ідеологічних містифікацій та наповнитися його святістю і духом. Кожен із нас сьогодні повинен перейнятися цим духом і молитвою за єдність християн. Недаремно Папа Франциск нещодавно сказав такі слова: «Той, хто приступає до Святого Причастя, не може не турбуватися про єдність між усіма християнами, бо Таїнство Євхаристії, Таїнство єдності й сопричастя Тіла і Крові Ісуса Христа кличе нас сьогодні бути каталізаторами, носіями ідеї поєднання всіх християн в сучасному християнському світі».

Дорогі в Христі, ми сьогодні отримали особливий привілей і дар від Господа Бога. За особливим дозволом Святішого Отця ми складаємо на престол апостола Петра цього храму все те, чим живе тіло нашої Церкви і нашого народу. А принесли ми в цій прощі біль, сльози, кров, страждання України. Просимо, щоб силою і діянням Святого Духа наші болі й страждання перетворилися на чисту безкровну жертву нашого Спасителя, яка б звідси, із гробу апостола Петра, наче пахучий дим молитовного кадила, вознеслася до Небесного престолу. Прохаємо святого Йосафата в єдності з апостолом Петром, − у тій єдності, яку він проповідував і ніс, про молитву за Україну. Молимося нині за мир на нашій українській землі, який приходить із небес і якого цей світ не має. Ми прагнемо просвітитися святістю святого Йосафата і подивитися на світ навколо нас новими християнськими очима.  Виконуючи заповіт Христа про те, щоб шукати спершу Царства Небесного і його справедливості, прагнемо будувати вільну і незалежну європейську Україну, просвічувати її силою і світлом Христового Євангелія. Молимо Господа Бога, щоб надихнув серця всіх християн України тим вогнем, прагненням святого Йосафата до єдності, – «щоб усі були одно», як про це молився і заповідав нам наш Спаситель.

Святий Йосафате, ми знаємо, що ти зараз чуєш нас і молишся з нами. У цю лиху годину молися за свій народ і за свою Церкву. Прийми наші молитви, осіни нас світлом, що сяє сьогодні із твоїх святих мощів, щоб кожен із нас став світильником істинним, через який сяє твоє світло, котре просвічує і освячує кожну людину, що приходить на світ.

+ Святослав

25 червня 2017 року