Проповідь Блаженнішого Святослава у Світлий понеділок

Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син,
що в Отцевому лоні, – той об'явив (Ів. 1, 18).

Преосвященний владико Степане!
Преподобні і всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Христос воскрес!

Сьогодні, у цей Світлий понеділок, ми продовжуємо наш радісний шлях назустріч воскреслому Христові. Подібно до того, як апостоли, перебуваючи в Єрусалимі, зустрічали і по-новому відкривали для себе Учителя, Церква запрошує нас у цей пасхальний час новими очима і новим серцем зустріти воскреслого Христа, присутнього між нами.

У сьогоднішньому Святому Євангелії апостол і євангелист Іван говорить про те, що справді Бога в Його Божественній, незбагненній природі ніхто ніколи не бачив. У своєму божестві Він невидимий. Людина, як обмежене створіння, зустрічаючись із вічністю, безсмертям, безмежністю, розгублюється, почувається нездатною збагнути, увійти в ту велич божества, яке Отець і Син у Дусі Святому хочуть перед нею відкрити.

І от Ісус Христос, прийнявши людське тіло і воскреснувши із мертвих, показує, об’являє людині цього невидимого Бога. Його тіло, яке катували, ранили, розіп’яли, у якому Він помер на хресті та яке поклали в гробі, стало після Його Воскресіння Тілом духоносним і богоносним. Ми називаємо його Тілом прославленим. Для того щоб зустріти воскреслого Христа, щоб побачити той вогонь божества, який об’являється в людському тілі Воскреслого, необхідна одна умова – віра.

Цікаво, що апостоли, які прожили з Божественним Учителем три роки, були свідками Його навчання, знали Його краще від інших людей, – спочатку Його не впізнавали. Коли Христос, воскреснувши, приходить до них на зустріч, то вони не бачать, не розуміють, що це Він. Отож після Воскресіння Спасителя учні мали наново із Ним познайомитися, Його відкрити і пізнати, знайти Того, кого, як вони думали, вже навіки втратили через Його хресну смерть.

І ось в той пасхальний час Христос ще сорок днів являється своїм учням, відкривається їм у своєму воскреслому Тілі. Зокрема, приходить і каже: «Не бійтеся, це Я!». А коли вони думають, що бачать духа, питає: «Чи маєте щось їсти?» (пор. Лк. 24, 36–43). Дивно, що померлий, який встав із гробу, хоче їсти. Проте в такий спосіб Христос начебто намагається їм показати, що те Тіло, яке били і зневажали, – воскресло! Пригадую одного науковця, який пояснював, чому Христос, прийшовши вперше після Воскресіння до апостолів, просив у них меду. Коли хтось кусає медові соти, на них залишаються відбитки його зубів. Тож у такий спосіб Христос намагається торкнутися серця своїх учнів, показати їм невидиме, серед смерті об’явити безсмертя у воскресінні.

Наша зустріч із Спасителем можлива за однієї важливої умови. У сьогоднішньому Євангелії до слухачів промовляє також Іван Хреститель: «Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте» (Ів. 1, 26). Це дуже глибокі слова, скеровані сьогодні до нас, віруючих Христових учнів третього тисячоліття. Сьогодні, у цей Світлий понеділок, воскреслий Бог є між нами, але часто ми Його не знаємо.

Де можна зустріти воскреслого Христа? Де можна побачити невидиме божество в Його прославленому Тілі? Де можна Його торкнутися? Сьогодні Церква нам каже, що це можливе в спільноті віруючих людей. Бо познайомити з Воскреслим може лише той, хто у Нього вірить! Тому Христос приходить до спільноти, до колегії апостолів, їм уперше Себе об’являє, а відтак – посилає їх у світ, щоб вони познайомили з Ним усі народи, щоб і ми могли творити спільноту віруючих людей, центром якої є сам воскреслий Спаситель.

Дорогі в Христі брати і сестри! Ми сьогодні святкуємо храмовий празник нашого Патріаршого собору, який посвячений саме Воскресінню Христовому. Це насамперед ми покликані творити спільноту віруючих людей, які могли б познайомити з Воскреслим сучасний Київ, сучасну Україну, сучасних українців, сучасний світ. Бо зокрема під час війни ми постійно чуємо це питання – де є Бог? Де Він є, коли на нас падають ракети і бомби, коли щоразу оголошують повітряну тривогу? І це наше завдання, віруючих людей, які мають особистий досвід спілкування з воскреслим Христом, що перебуває серед нас, – відкрити секрет Його присутності для тих, хто Його шукає. Щоб познайомитися з Воскреслим – треба повірити в Нього, треба мати відкритими органи чуттів для спілкування з Ним.

Ми називаємо свято, на честь якого посвячений храм, престольним празником, начебто святом престолу, що є осердям кожного храму. Розміщений у центрі святилища кожної церкви візантійської традиції, він є символом воскреслого Христа. Із нього б’є життєдайна сила Духа Святого. Усі благословення, усі освячення рухаються від престолу в напрямку людей, які присутні на богослужінні. На престолі Христос стає видимо і навіть матеріально присутній у своєму Тілі та у своїй Крові, кличе нас до зустрічі із Собою, робить нас причасниками Його божества. Адже ми причащаємося Тіла і Крові воскреслого Спасителя.

У нашій візантійській традиції до Євхаристії ми часом додаємо «теплоту», гарячу воду, яку благословляємо, і кажемо: «Оце теплота Духа Святого», щоб навіть коли в храмі холодно, ми відчули тепло Тіла Христового як живої людини, сповненої живим Богом, – тепло живого Бога, який через Тіло свого Сина хоче нас торкнутися і ввести в спілкування із Собою.

Усіх вас вітаю із храмовим святом нашого Патріаршого собору. Бо саме нас Господь Бог кличе бути тією спільнотою, у якій Він прагне перебувати, і хоче, щоб ми про це знали. І коли, виходячи з храму, ми скажемо «Христос воскрес!», то не тому, що хтось нам про це сказав, а тому, що ми Його торкнулися, із Ним особисто зустрілися в лоні Божественної Літургії.

Складаю велику подяку вам, наші дорогі парафіяни, що навіть під час війни любите свій собор, у ньому збираєтеся. Вітаю віртуальних парафіян, які щодня, коли є можливість, єднаються з нами за допомогою живих трансляцій. Тисячі людей з усього світу вважають себе парафіянами Патріаршого собору, тому що відчувають, що звідси лунає якась сила, яка їх підтримує, надихає, дає їм можливість іти далі, вистояти у цій кривавій війні. Усе це – ознака сили і присутності воскреслого Христа у соборі Воскресіння.

Ми бачимо, як цей собор починає «собирати» свій народ і водночас служити йому. Згадаймо, як у часи Революції гідності тут діяла «Патріарша криївка», як її називали люди: у ній можна було не тільки зігрітися, перекусити, а й перев’язати рани і справді набратися сили, щоб більше ніколи не повертатися до рабства, натомість боротися за свою свободу. У цьому соборі люди віднаходили в зустрічі з Христом свою людську гідність. Тому світ назвав цю боротьбу Революцією гідності.

Коли почалася пандемія, цей собор став осердям порятунку людського життя. Пригадуєте, скільки було розмов, коли ми відкрили тут пункт вакцинації? Усі охочі мали можливість щепитися від коронавірусу і водночас ми створили центр, де можна було позичити кисневий концентратор. Навіть в умовах пандемії собор рятував людське життя.

Сьогодні, під час війни, собор далі слугує і бомбосховищем, і осердям соціального служіння, відповідаючи на всі потреби сучасної людини в ім’я воскреслого Спасителя. Бо ми відчуваємо, що Він є між нами і об’являє нам Отця, а ми покликані через добрі діла об’явити Його світові.

Ми просимо в цей храмовий празник: «Спасителю воскреслий, відкрий нам повноту Своєї присутності. Відкрий наші очі віри, щоб ми могли пережити зустріч із Тобою саме тут. Скріпи наші серця, щоб ми могли побачити Тебе очима віри воскреслим і присутнім тут, між нами. Бо Бога ніхто ніколи не бачив, але Син єдинородний, що в лоні Бога Отця, – той об’явив і об’являє». Амінь.

+ СВЯТОСЛАВ