Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною

Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони,
бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі (Мт. 5, 16).

Високопреосвящений владико Вісвальдасе,
Апостольський нунцію, представнику Святішого Отця в Україні!
Високопреосвященні владики-митрополити!
Боголюбиві єпископи, члени Синоду Єпископів нашої Церкви!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Шановні представники органів державної влади м. Тернополя
і Тернопільщини, цієї подільської землі!

Дорогі в Христі брати і сестри в різних куточках України та світу, які зараз моляться разом із нами за допомогою сучасних засобів комунікації в цих новітніх сучасних обставинах людства!

Дорогі в Христі брати і сестри, які присутні в цьому чудовому  катедральному соборі Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії в Тернополі!

Дорогі гості сьогоднішнього торжества!

Слава Ісусу Христу!

Один із способів, якими Господь Бог себе об’являв і об’являє людині, зокрема в контексті найважливіших богоявлень Старого і Нового Завіту, – це образ вогню, який просвічує, зігріває, оживляє, очищає і відкриває нові перспективи. Пригадуєте, як під час покликання Мойсея до його визвольної місії стосовно свого народу Господь Бог промовляв до нього в пустелі у вигляді куща, який горів, але не згоряв? Потім Мойсей бачив Божу славу на горі Синай у вигляді вогню, який все пожирав. А в Новому Заповіті Дух Святий у день П’ятдесятниці зійшов на апостолів у вигляді вогняних язиків і спочив на кожному з них…

У нинішньому Божому слові Святого Євангелія «вогняна присутність» Бога висвітлює нам правду про людину, про її життя та природу. Описуючи місію християн у світі, яку доручає Христос своїм учням, Він говорить про світильник: «Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло» (Лк. 8, 16). Отож у символі світильника ми бачимо розкриття Божого задуму про людину. Ба більше, Господь створив людину подібною до цього світильника, який єдиний у цьому світі здатний прийняти горіти та світити вогнем Божества – єдиного Бога у трьох особах Пресвятої Тройці. Людина, як створена істота, мала бути носієм Божества, Божого вогню, світла, тепла і Божої сили.

Повнота життя людини присутня в символі свічки, яка, коли горить, віддає свою істоту, але освітлює та зігріває все довкола. Господь Бог створив людину для того, щоб вона була духоносною і богоносною істотою, щоб стала світильником у світі. Найбільша біда людини – коли гасне іскорка Божества, яку Господь вкладає в її нутро. Світильник, який згас, втрачає зміст свого існування. Це символ  грішної людини, яка втратила Божого духа, Божий вогонь. Так сталося з нашими прабатьками Адамом і Євою в раю внаслідок первородного гріха. Погаслий світильник начебто чекає, щоб хтось його знову запалив, наповнив Божим життям, а відтак поставив на свічнику. Лише тоді людина, незалежно від того, яку місію чи професію виконує в цьому світі, може бути собою, відчути себе вповні людиною, а відтак звершити Божий задум, який Творець уклав у її серце.

Ми сьогодні святкуємо гарне, глибоке свято – Непорочне зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною. Історія цієї безплідної пари, Йоаким та  Анна, певною мірою, розкриває нам зміст Христових слів про світло, на яке всі очікують. Подружжя у своїй молитві до Господа Бога просило про дар життя. Ми знаємо, що ці побожні люди були вихідцями з покоління юдеїв, яке, незважаючи на небезпеки і перешкоди, повернулося з вавилонської неволі до свого краю. Кожна з тих родин очікувала, що саме з її дому прийде на світ Месія, Спаситель світу.

Ось сьогодні не просто починається ще якесь одне людське життя (хоч звістка про те, що жінка при надії – це завжди причина для радості): у лоні Анни Господь Бог запалює світильник непорочності, – світильник свого вічного Божественного вогню. Цього дня починає свою земну мандрівку Пречиста Діва Марія, яка буде втіленням Божого слова про світильник Божественної благодаті. Вона ніколи не перетвориться на носія темряви і не втратить вогню, що його Господь Бог Їй посилає. Тому Її, непорочно зачату, ми величаємо як ту, яка була захоронена від первородного гріха, є чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів.

Цього дня в лоні Анни непорочно зачинається Марія, яку людство назве новою Євою. Бо саме з Неї прийме людське тіло сам Бог, друга Божа особа Пресвятої Тройці. Відтак починає здійснюватися таїнство, яке ми сповідуємо в «Символі віри», кажучи, що наш Господь Ісус Христос «народився від  Духа Святого і Марії Діви і стався чоловіком».

У постаті Діви Марії людство отримує світильник надії на те, що святе Боже життя людини є можливим, що світильник, який був згас внаслідок первородного гріха і чекав упродовж усієї історії Старого Заповіту на момент свого запалення, врешті отримує Боже світло. Ми часом бачимо Її на наших іконах як знамення, про яке говорив пророк Ісая: Вона ширша від небес, бо у своєму лоні носить Творця неба і землі. У це свято ми тішимося, бо знаємо: щоразу, коли ми втрачаємо Боже світло через особистий гріх, світильник Божої Матері завжди горить. У спілкуванні з Нею, у молитві про Її допомогу і заступництво ми завжди переживемо здійснення євангельських слів про запалений світильник.

Сьогодні Господь запалює світильник у лоні святої Анни для того, щоб запалити своє світло в серці кожного з нас. Бо це християни в сучасному світі повинні нести Боже світло.

На жаль, часто стається так, що ми сповідаємося, причащаємося, проте, виходячи з храму сповнені Божим вогнем, потрапляємо під холодні вітри цього світу і знову гаснемо. Однак ми знову можемо прийти до храму Божої благодаті, до Тієї, що є вічним, невгасним світильником Божого слова і світла. Будьте певні, що Божої присутності через молитви Пречистої Богородиці нам ніколи не забракне.

Нині в цьому катедральному соборі ми святкуємо ще одне особливе свято – проголошення Тернопільсько-Зборівської митрополії. Десять років тому за дивним Божим задумом тут, на цій Подільській височині, Господь Бог збудував собі світильник свого світла і ми були свідками цієї історичної події. Ба більше, ми стали свідками запалення цього світильника непорочної Діви Марії тут, у вашому місті. Дякуємо Господу Богу за те, що цей світильник впродовж десяти років нам світить, нас збирає і зігріває.

Ми сьогодні зійшлися сюди під покровом Пресвятої Богородиці, щоб урочисто подякувати за те, що той самий вогонь, якого бачив Мойсей у палаючому кущі та який зійшов на апостолів у день П’ятдесятниці, тут на наших очах горить і нас зігріває.

Нам доводилося бути свідками того, як горить людина, яка запалена певною ідеєю. Наприклад поет, який має натхнення творити, не може спати, їсти, поки не напише вірша і не проголосить його світові. Зустрічаючи на своєму життєвому шляху якогось учителя чи викладача, який горить науковою ідеєю, ми розуміємо, що в його очах учні бачать світло людського знання, вогонь особистого захоплення, яким він переконує своїх слухачів.

Таким запалом відзначається наш високопреосвященний митрополит Василій. Проте він горить не якоюсь людською ініціативою, а вогнем Святого Духа, яким нас усіх зігріває. Деколи йому дивуюся, звідки беруться в нього сили, енергія ніколи не сидіти на місці, завжди їздити і бути з людьми та світити Божим світлом для нашого народу. Якось він мені розказав, що за одну неділю відправив кілька Архиєрейських Літургій. Владика-митрополит є тим євангельським світильником, який не може заховати свого світла, а стоїть на свічнику, горить вогнем, Божим світлом, що його в ньому запалив наш Господь Ісус Христос ще тоді, коли вся Україна перебувала в темряві комунізму. Саме сьогодні, у це свято, він отримав Святе Таїнство Священства.

Той вогонь, який владика Василій зумів передати багатьом своїм учням як ректор ще підпільної духовної семінарії і який у ньому постійно підтримує і підживляє Зарваницька Пресвята Богородиця, допомагає сьогодні багатьом місіонерам поза межами митрополії проповідувати Боже слово в різних куточках України і всього світу. Владика-митрополит знає на ім’я кожного свого священника, який вийшов з-під його крила. Зігріває, надає своїм душпастирям ентузіазму, сили і благодаті.

Сьогодні Тернопільсько-Зборівська митрополія об’єднує не лише Тернопільщину, а й Хмельниччину, долаючи старі кордони, той Збруч, який колись роз’єднав тіло українського народу. Митрополит завжди думає широко. Ми відчуваємо, що, справді, ваша митрополія є світильником, який поставлений на височині, на свічнику і освічує та просвічує всі кінці України і світу. Нехай милосердний Господь Бог буде благословенний через життя і служіння цієї митрополії!

За це десятиліття скільки було зроблено, скільки нового життя розвинулося, скільки священників висвячено! Сьогодні до складу Тернопільсько-Зборівської митрополії, окрім Тернопільської архиєпархії, входить також Бучацька і Кам’янець-Подільська єпархії. Тепер ці єпархії творять окрему церковну структуру, збираються на свої Митрополичі Синоди, які подібні до серця, що б’ється для того, аби тут, на Поділлі, успішно втілювалося в життя все те, що наша Церква вирішила чинити на глобальному рівні, для українців у всьому світі, на всіх континентах земної кулі.

Ми сьогодні з подячною молитвою за тих десять років просимо в Господа Бога многих і благих літ для владики-митрополита, для духовенства, монашества і мирян цієї митрополії.

Дякую всім, хто підтримував розвиток цієї молодої структури нашої Церкви: органам місцевої влади, інтелігенції Поділля, тим, які, побачивши Христове світло, що сьогодні сяє з того світильника, його прийняли, самі запалилися основними цінностями християнського і загальнолюдського життя. Це сьогодні до нас каже Христос: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16). Амінь.

+ СВЯТОСЛАВ