Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Вознесіння Господнього

Сповнивши увесь задум щодо нас
і те,що на землі, з'єднавши з небесним,
вознісся у славі Христе-Боже наш (Кондак свята).

Ваша ексцеленціє, владико Бертрам!
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України і світу,
які зараз із нами моляться за допомогою живої трансляції!
Дорогі наші київські парафіяни! Дорогі діти!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми святкуємо одне з найбільших дванадцяти християнських свят у році – Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, – свято, яке є здійсненням Божого задуму.

Розкриваючи зміст цієї події, Церква сьогодні співає про те, що, сповнивши задум і об'єднавши небесне із земним, Христос возноситься на небо. У сьогоднішньому Євангелії Він сам, воскреслий, приходить до своїх учнів, пояснює їм зміст свого пасхального таїнства: «Треба, щоб сповнилося усе, що написане про Мене в законі Мойсея, в пророків і у псалмах» (Лк. 24, 44). Це означає, що Йому треба було страждати, увійти в смерть і воскреснути з мертвих. У святі Вознесіння, як навчає нас апостол Павло, Господь відкриває нам предвічне таїнство своєї волі і задуму про створений світ – об’єднати в Христі все небесне і земне: «Він дав нам пізнати задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), щоб коли настане повнота часів, здійснити його – об’єднати все у Христі: небесне і земне» (Еф. 1, 9-10).

А сьогодні, здійснивши цей задум щодо нас, задум спасіння людини, її відновлення, Він возноситься на небо для того, щоб відкрити для нас повноту Божого задуму про кожну людину. Сьогодні Христос у своєму Вознесінні садить людину по правиці Отця на небесах. Відбувається урочиста інтронізація у славі людської природи, носієм якої є кожний із нас, у божественній особі Ісуса Христа. Господь Бог кожному з нас об’являє гідність людини. Показує, що ми були створені саме для того, щоб разом з усім земним з’єднатися з небесним, і що, окрім земного життя, є ще й небесна дійсність, уготована людині, що людське життя – це щось більше, ніж земне існування. Земне життя можна порівняти з якоюсь миттю порівняно з вічністю, щасливою вічністю по правиці Отця, яку Господь Бог підготував для тих, що Його люблять. Тому каже апостол Павло: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор. 2, 9). Сьогоднішнє свято для всіх нас є святом широких горизонтів, великих перспектив, – свято, яке допомагає кожному з нас поставити особисті життєві труднощі, проблеми, страждання в перспективу Божої мудрості та Його задуму щодо нас. Нам, людям, які часом користуємося лише земними горизонтами свого життя, Христос, возносячись у славі, розкриває горизонти небесні.

У свято Вознесіння апостоли отримують окреме завдання. Здійснюючи власну місію, Христос розкриває місію своїх учнів. Спочатку Він їм каже не відлучатися з Єрусалиму доти, доки вони не одягнуться силою з висоти. Це сила, яку апостоли повинні очікувати десять днів і яка дасть їм відвагу бути свідками всього того, що вони бачили і пережили – трагедії розп’яття, смерті і радості воскресіння, свідками Божої любові та проповіді про відпущення гріхів, що її вони понесуть потім аж до краю землі. Тому сьогодні починається десятиденний інтенсивний час очікування Церкви на прихід Духа Святого.

У світлі того завдання, яке Христос доручає своїм учням, ми можемо побачити глибокий заклик до Його кожного учня – відкрити Божий задум щодо себе та здійснити своє завдання, свою життєву місію в цьому світі, а відтак очікувати сили з висоти, щоб все це виконати.

Ми сьогодні в нашій Церкві розпочинаємо Декаду місійності. Упродовж десяти днів ми разом, як Церква, молитимемося за місійність наших парафій, єпархій та всієї нашої помісної Церкви. Очікуючи Духа Святого, слухатимемо Боже слово, у якому Господь сам нам допоможе зрозуміти, що ми маємо зробити в цьому світі, а також роздумуватимемо, як нам поділитися нашою вірою в Бога з іншими людьми. Свого часу святий папа Іван Павло ІІ говорив, що та Церква, яка не є місійною, не є Церквою, тобто ті християни, що не ведуть до Христа інших людей, не проповідують Євангелія, не роблять учнями Христовими тих, хто сьогодні не знає Бога, не є справжніми християнами, бо не виконують своєї життєвої місії і свого покликання.

Цього року цю Декаду місійності, це Боже слово про місію і покликання кожного з нас ми будемо переживати в умовах війни. У цих трагічних обставинах ми питаємо в Господа Бога: Боже, чому це все нам сталося? До чого Ти нас кличеш? Яку місію Ти уготовав Україні, українцям і Український Церкві? У чому полягає повнота Твого задуму про долю нашого народу?

На ці питання ми сьогодні маємо дуже глибоку відповідь. У новітній історії нашої Держави, нашої Церкви ми є свідками воскресіння. Господь розвалив Радянський Союз і воскресив вільну, незалежну Україну, подарувавши Церкві й народові свободу. У світлі тієї місії – бути свідками воскресіння Церкви і нашого народу – ми сильні в нашій теперішній боротьбі. Бо ми тепер, як ніколи, молимося за Україну, за перемогу нашого війська, за перемогу над агресором.

Що означає перемогти? Це щось значно більше ніж деокупувати ті території, які в нас сьогодні забрав ворог. Це набагато багато більше ніж відновити цілісність нашої держави. Наша місія – перемогти духа війни і всіх тих, хто йому служить, хто є ворогом Божого задуму про Україну, нашу Церкву і наш народ. Ми кажемо сьогодні, що війна в Україні – це боротьба між добром і злом. Можливо, це наша історична місія – уже вкотре грудьми закрити Європу від азіатського загарбника, як це було тут, у Києві, у часи хана Батия та інших орд, що приходили на нашу землю відібрати нам життя і стерти Київську державу з лиця землі. Молитися за перемогу означає молитися за здійснення історичної місії нашого народу в сім’ї народів Європи.

Ми сьогодні молимося, щоб кожен із нас міг по-християнськи виконати своє життєве завдання. Бо Господь Бог дає нам таке завдання, яке за нас ніхто не зробить. Якщо ми від нього втечемо, не захочемо його виконувати, залишиться порожнеча. Кожен із нас на своєму місці сьогодні молиться, обороняє Батьківщину і є свідком віри в Бога та в Його спасенний задум щодо нашого народу. Тому ми молимося і кажемо на могилах наших загиблих героїв, що герої не вмирають. Це Господь Бог їх оживляє, робить причасниками свого пасхального таїнства. Він є запорукою їхнього життя і воскресіння навіть після смерті.

Ми сьогодні просимо: Господи, зодягни нас силою з висоти! Зішли на нас Твого Пресвятого Духа, як Ти це зробив для своїх апостолів. Бо не людською, а Божою силою приходить перемога над злом і сповнюється Божий задум. Зішли на нас Пресвятого Духа, щоб могли перемогти ворога, святкувати Твою перемогу над злом! Даруй нам Твій мир для нашої Батьківщини! А коли Господь посилає нас сьогодні по всіх усюдах, як колись апостолів і перших християн, починаючи від Києва, нового Єрусалиму, по всіх континентах аж до краю землі, – дай нам навіть там робити Твоїми учнями всіх людей і привести їх до Хрещення в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ