Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Преображення Господнього

Це – Син мій улюблений… Його слухайте.

Мт. 17, 5

Преподобні і всечесні отці,
Преподобні сестри і брати в монашестві,
Достойні брати-семінаристи,
Дорогі у Христі діти нашої Церкви в різних куточках України та світу, які молитеся зараз із нами за допомогою цієї живої трансляції,
Дорогі прочани й гості сьогоднішнього торжества,
Улюблені парафіяни нашого Патріаршого собору в Києві,

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших свят у році – Преображення Господнє. Свято особливої події, яка сталася під час земної місії Ісуса Христа з Ним і його учнями. Події, яка продовжує діяти в житті Церкви, кожного християнина, нашому особистому й сьогодні.

Говорячи про подію Преображення Христа на Таворі, святий Єфрем Сирійський каже, що це – подія, яка дає, з одного боку, ключ до розуміння як Старого, так і Нового Завіту, є світлом для того, щоби зрозуміти глибше слово Божественного Євангелія. А з іншого – в цій події Старий і Новий Завіти наче зустрічаються.

Ми чуємо з благовістування Святих Євангелій, що перед своїми страстями Ісус Христос взяв своїх трьох учнів – Петра, Якова та Івана, вийшов із ними нагору та перед їхніми очима преобразився. Виходячи на гору, учні бачили в постаті Ісуса Христа тільки людину. У моменті преображення, як каже апостол Петро, Христос преобразився перед ними, показавши славу свого Божества. Обличчя Його почало сяяти, наче сонце, а одежа стала білою, наче сніг.

І в той момент до Нього приступили дві головні постаті Старого Завіту – Мойсей та Ілля. Мойсей, якого ми називаємо боговидцем, який свого часу на Синайській горі так просив Бога показати своє обличчя. Але тоді Господь йому сказав: «Ти не можеш побачити мого обличчя і лишитися живим» (пор.: Вих. 33, 18–23). Тоді, під час виходу Ізраїлю з рабської неволі Єгипту, Мойсей побачив Божу славу лише зі спини. А сьогодні на Таворі Мойсей начебто здійснює своє бажання – бачить Боже обличчя в обличчі людини! Бачить славу Божества, якої він так прагнув, яку бачив лише як старозавітний прообраз там, на Синайській горі, коли Господь давав свій закон своєму народові.

Поруч стоїть Ілля – ще один зі старозавітних пророків, який у собі наче підсумовує всі пророчі передбачення про майбутнього грядучого Месію. Той Ілля, який шукав Бога, у певний момент вийшов на гору Хорив, і каже: «Боже, я хочу вмерти, бо ті люди всіх твоїх пророків убили – нікого не залишилося і мого життя шукають». І тут Господь Бог приходить, говорить до того Іллі не в буревії, не у вогні, але в подуві легенького вітерця. Промовляє до Іллі як до того, хто має сповнити головну місію – помазати чергових царів і пророків в Ізраїлі, щоби Боже благословення і далі спочивало над своїм народом (пор.: 1 Цар. 19). Тоді Господь запитав Іллю: Чого ти тут, Іллє? Можливо щойно сьогодні на Таворі, у присутності світла слави Сина Божого, він знаходить відповідь на це Боже запитання.

І ці дві постаті говорять з Ісусом Христом про якусь дуже важливу подію, властиво центральну подію Нового Завіту – Його майбутні страждання, смерть. І в тій таїнственній пророчій розмові, у божественній дійсності таворського Богоявління апостолів наче готує сам Бог до того, щоби бути свідками Христових страстей, щоби коли побачать Його розп’ятим, зрозуміти, що сам Бог став добровільно людиною. Бог Ізраїлю добровільно йде на страждання, щоб усунути темряву смерті, а дарувати вічне повсякчасне світло божественного життя, явленого сьогодні на Таворі.

Однак це преображене тіло Ісуса Христа, яке споглядають сьогодні апостоли, – лише провісник Його прославленого тіла, яке вони побачать у славному Його Воскресінні – на третій день Пасхи, коли Христос прийде до своїх учнів і скаже: «Це я, не бійтеся! Ось мої рани – торкніться їх. Повірте в Бога, який приходить до людини!» (пор.: Лк. 24, 36–43).

Святі отці проводили ще одну дуже глибоку паралель між новозавітними подіями, які сьогодні є ключем до розуміння Преображення Господнього, – між преображенням на Таворі й молитвою Ісуса Христа в Гетсиманському саду перед своїми страстями. І там, і там Христос у присутності тих самих трьох учнів – Петра, Якова і Івана – стоїть перед обличчям Небесного Отця (пор.: Мт 26, 36–46).

Сьогодні Його обличчя сяє, наче сонце, а там, на тому самому обличчі, апостоли побачать кривавий піт, що виступає.

Нині з Христом про Його страждання розмовляють закон і пророки Старого Завіту – Мойсей та Ілля. А там – апостоли побачать, як ангел із неба прийде, щоб потішати нашого страждаючого Спасителя. І на Таворі, і в Гетсиманському саду йтиметься про страждання та смерть. 

Тоді Христос скаже Небесному Отцеві: «Отче, нехай обминає мене ця чаша. Але нехай не моя буде воля, а твоя». Можливо, це зміст і сьогоднішньої розмови Христа про свої страждання з Мойсеєм та Іллею.

Але є ще одна деталь, варта нашої уваги – сьогодні очі апостолів відкриті, й вони споглядають Його славу. А там Христос прийде до них і скаже: «Спите, ваші очі обважнілі... Чувайте і моліться, щоби не впасти у спокусу. Дух бо бадьорий, але тіло немічне».

Сьогодні на Таворській горі Христос об’являє своїм учням славу свого Божества, щоб показати їм, що світло Божої слави сяє навіть там, де існує темрява людини. Світло Божественної благодаті проникає навіть там, де людина відчуває свою неміч і розпач, самотність і відкинутість. 

Сьогодні на Таворській горі Господь Бог об’являє Божественну благодать, Його благодіть для людини! Благодать – це те саме Божество, яке сьогодні бачать, якої причащаються апостоли і яке подається кожному з нас силою та діянням Святого Духа як преображаюча, оздоровлююча, просвітлююча кожну людину Божа сила, яку ми називаємо благодаттю Святого Духа. 

Це – Син мій улюблений. Його слухайте!

Що означають ці слова Бога Отця? Що означає слухати Сина Божого? 

Ми бачимо, як апостол Петро, як і інші учні, вийшов на гору Тавор зі своїми думками, планами, ідеями і навіть із пошуком й особистим відчуттям щастя. Коли він бачить три постаті – Христа, Мойсея та Іллю, то каже: «Як добре нам тут бути. Давай, Учителю, ми тут побудуємо три намети і так нам тут разом буде гарно перебувати» (пор.: Мт, 17, 4). І в цей момент думки, плани апостола Петра перебиває сам голос Небесного Отця, який каже: «Його слухайте, мого улюбленого Сина, у якому моє благовоління!». Петро замовкає й учні падають ниць перед Богоявлінням Отця, Сина і Духа Святого!

Отож ми відчуваємо в тому голосі Отця, що сила Божества, яка нам подається як благодать Святого Духа, не діє автоматично. Таворське світло сяє в житті кожної людини, у наших життєвих обставинах лише тоді, коли ми готові слухати Бога. Слухати Бога, Сина Божого означає, найперше, бути готовим прийняти Його дар, світло, означає слухатися. Тобто в момент слухання змінитися, преобразитися самому, змінити свої думки, ідеї, плани, особисте життя. І в той момент слухання людина зможе вповні преобразитися так, як преобразилися очі апостолів на Таворській горі.

Тому свято Преображення – свято Божественної благодаті, радості й сили людини. Якщо ми молимося, слухаємо Боже слово, втілюємо у своє життя той голос, ті слова, те завдання, яке почуємо, якщо готові прийняти їх у вірі як наказ до виконання, тоді ми здатні бачити Таврське світло божественної слави Спасителя! Тоді стаємо преображеними, новими, іншими людьми і довкола нас весь світ, земля, природа стануть новими, плідними, преображеними, справжніми.

Сьогодні ми прийшли до храму не з порожніми руками – принесли для освячення перші плоди землі цього року. І ця традиція, цей жест є теж точкою зустрічі Старого й Нового Завітів. У Старому Завіті в час жнив кожен батько ізраїльської родини мав прийти до Божого Храму з первоплодами своєї землеробської праці, постати перед Божим обличчям із тими плодами, які є водночас плодами землі і його людського зусилля та праці. Це було свідченням того, що ізраїльтяни вірили, що Господь Бог – господар їхньої землі. І десятину з того всього, що вони отримують, повертають назад істинному Власникові –Богові.

Так і сьогодні новозавітна Христова Церква у святі Преображення постає перед Божим обличчям із плодами нашої праці. Не всі ми сьогодні працюємо на землі, але в цьому святі принесімо до Господа плоди нашої особистої праці – інтелектуальної, наукової-технічної, господарської чи землеробської. Постаньмо перед Божим обличчям й усвідоммо, що ми можемо бути плідними в нашому житті, зусиллях, планах, думках лише тоді, коли Таворське світло буде нас опромінювати.

Хочу всіх вас привітати з цим святом. Побажати, щоб ми ніколи не мали спокуси падати у відчай, бо які б тяжкі обставини життя нам не представляло, Господнє Таворське світло, яке ми сьогодні славимо як повсякчасне, на нас ніколи не перестане світити.

Лише сповнімо в нашому житті те завдання, яке Бог Отець сьогодні дає кожному з нас: «Це – Син мій улюблений. Його слухайте!» 

Амінь.

† Святослав