Проповідь Блаженнішого Святослава у Страсну п’ятницю

Якою плащаницею обгорну Тебе, мій Христе,
якими руками діткнуся Твого нетлінного тіла?
Стихира вечірні Великої суботи

Преосвященні владики!
Всечесні, всесвітліші та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Голос Божого слова, яке ми чули в читаннях Священного Писання і Христового Євангелія, привів нас сьогодні на Голгофу, зробивши учасниками трагічної події цієї Страсної п’ятниці. Ми спершу стали свідками страждань, розп’яття, смерті нашого Спасителя, а щойно – учасниками Його похорону. Ми поклали образ Його нетлінного тіла в цій плащаниці тут, у нашому соборі, як до гробу, який підготував Йосиф Ариматейський. Ми бачили, ми чули, ми пережили…

Ті, хто засуджував нашого Спасителя, думали, що судять звичайну, безправну людину. Ті, хто Його катував, думали, що знущаються зі звичайної людини; бажаючи позбавити Його гідності, обпльовували, висміювали і катували Його. Ті, хто Його вбивав, думали, що вбивають звичайну людину, а натрапили на самого Бога, який захотів «стати останнім з-поміж людей», як каже нам Священне Писання, – натрапили на Сина Божого, який захотів взяти на себе страждання, муки і навіть смерть людини, щоб показати, що кожен, хто її вбиває, зневажає і вбиває в ній самого Бога, Творця і Спасителя. У Бога немає другорядних, кращих чи гірших людей. Кожна людина є Його образом і подобою, життя кожної людини має найвищу гідність і його у своєму Синові Отець переживає як власне.

Тому сьогодні над Україною звучать слова пророка Ісаї: «... Немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили» (Іс. 53, 7-8). Чуючи це Боже слово про страждання Бога в людині, про смерть Сина Божого в людському тілі, думаю, перед очима кожного з нас постають картини української Голгофи. Це нас сьогодні вбивають, а в нас – самого Христа.

У ранах Христових ми бачимо зранені, понівечені тіла синів і дочок України. У Його стражданні бачимо горе трупів, ріки крові та море сліз, які заливають наші, колись квітучі, міста і села. У цій похоронні процесії з плащаницею довкола нашого собору бачимо бездиханні тіла наших воїнів, яких наші міста і села зустрічають на колінах. У цьому гробі Спасителя бачимо братські могили Бучі та Бородянки. Ми бачимо, як донині дістають тіла дочок і синів України в Чернігові, і ворог продовжує вбивати українців в місті-мученикові Маріуполі.

Але сьогодні Боже слово нам каже, що Христові рани для нас є цілющими. Тому Він хотів бути пораненим, щоб торкнутися своїми ранами наших ран. Хотів бути несправедливо засудженим, щоб нас визволити і роздерти ті боргові зобов’язання, які диявол записав як наш смертний засуд. Син Божий сьогодні лягає у гріб поряд із закатованими, розстріляними синами і доньками України, щоб і тим, що в гробах, дарувати життя.

У Великодню п’ятницю ми вшановуємо Спасителеву животворну смерть, бо знаємо, що, віддавши Духа на хресті в руки Отця, хотів Його [Духа] передати людині, щоб вона могла знову віднайти віддих життя. Ми сьогодні чули слова Христові на хресті: «Боже Мій, Боже Мій! Чому єси покинув Мене?» (Мр. 15, 34). Він зробив своїми той крик зойку сотень тисяч людей, яких до сьогодні не дістали з-під завалів і які до останку телефонували, просили про  порятунок. Проте окупанти не дозволили врятувати тих людей. І ми щойно сьогодні відкриваємо їхні бездиханні тіла… Якою жахливою була їхня смерть!

Проте, вкладаючи нашого Христа до гробу, ми знаємо, що Він там довго не затримається, а воскресне на третій день, і з Його смертю настає надія на воскресіння. Ми знаємо, що Він сьогодні сходить на дно аду, щоб за руку вивести всіх од віку померлих і привести їх до дому Небесного Отця, туди, де немає «ні болізні, ні печалі, але є життя безконечне». У цю Великодню п’ятницю цього трагічного року, коли Україна переживає свою Голгофу, ми цілуємо рани Христові і просимо: Господи, врятуй, зціли, оживи нас! Ми знаємо, що Ти встанеш із того гробу, який сьогодні запечатують, і Твоє востання буде радістю і перемогою України. Це Ти сказав нам словами до своїх учнів на Тайній вечері: «Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться» (Ів. 16, 19). Ми знаємо, що з моменту Твого погребіння все починає змінюватися.

Господи, перетвори наш смуток на радість силою Твоєї страсті і Твого Воскресіння! Оберни сльози України на радісний спів, який оспівуватиме життя в Тобі! Сьогодні під Твоїм хрестом Твоя Церква співає: «Поклоняємося страстям Твоїм, Христе, і очікуємо, славимо Твоє на третій день Воскресіння». Амінь.

† СВЯТОСЛАВ