Проповідь Блаженнішого Святослава у п’яту неділю Великого посту

Бо й Син чоловічий прийшов… щоб служити
і віддати своє життя як викуп за багатьох (Мр. 10, 45).

Преподобні та всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

У сьогоднішньому євангельському читанні Марко змальовує нам Ісуса Христа, Бога і Спасителя, в образі слуги. Розкриття в такий спосіб ставлення Бога до людини було не властивим для тих часів. Людина уявляла собі когось, хто вищий за неї, як того, кому вона повинна служити. У різних поганських релігіях, які тоді оточували Ізраїль, влада завжди набирала ознак божественності. Римський імператор ставав богом саме через те, що пригнічував нижчих від себе.

Проте нині ми бачимо проголошення Євангелія про Бога як слугу: не прислужника людських планів, похотей, уявних вигаданих потреб, а як того, хто йде послужити і здійснити найважливіше прагнення людського серця, спішить померти за неї, щоб дарувати їй життя як викуп від гріха і смерті, як викуп за багатьох, каже Христос. Але об'явлення цього дияконського служительського ставлення Бога до людини відбувається в дуже цікавих обставинах...

Ісус іде до Єрусалиму. «Іти до Єрусалиму» дослівно означає «підніматися», бо місто було розташоване на горі. І в контексті того паломництва Христос утретє об'являє своїм учням, що Він возноситься до Єрусалиму, щоб понизити себе самого в ім’я спасіння людини, – щоб померти. Каже: «Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб'ють, Він же по трьох днях воскресне» (Мр. 10, 33). Це третє і останнє об’явлення Божественного Учителя про свою хресну смерть, яке Він дає своїм учням. Але учні не сприймають серйозно цих слів і думають про щось інше. Вони ще не готові ввійти в те служіння, яке Син Божий іде вчинити в Єрусалимі. Вони Його бачать лише як такого, хто претендує на земну владу.

І ось Яків і Іван, найближчі Христові учні, приходять до Нього і просять: «Зволь нам... щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від Тебе у Твоїй славі» (Мр. 10, 37). Апостоли розуміють славу свого Учителя в земний спосіб: просять у Нього високого місця в тогочасному суспільстві, а не хресного приниження, – просять влади над іншими людьми, а не служіння їм чи можливості самим віддати себе в жертву за багатьох. Претензії апостолів на владу вносять між ними поділи.

Тоді Ісус починає говорити про хрещення і чашу. Хреститися хрещенням, яке іде прийняти Син Божий, означає зануритися в якусь нову, не відому дійсність, дослівно значить увійти в смерть, а відтак у воскресіння. Бо ж славою Христа буде не земне панування, а перемога над смертю, слава Воскреслого, яку вони побачать буквально за кілька тижнів. А пити чашу, про яку сьогодні говорить Господь, означає прийняти якусь долю, щось таке, хтось інший тобі підготував, не ти сам собі запланував, надумав. Пити чашу Христову означає прийняти те, до чого Господь тебе покликав. Ба більше, це значить стати причасником Його служіння, місії, смерті та воскресіння! Якраз саме ту чашу в цій Божественній Літургії Він буде нам благословляти і подавати для причастя Його Тіла і Крові. Христос запрошує всіх своїх учнів іти з Ним і за Ним через страждання і хрест у воскресіння. І це є те служіння, яке, схиляючись над людиною, Бог через свого Сина Ісуса Христа благодаттю Святого Духа подає кожному з нас.

Святий Іван Золотоустий говорить про те, що це дивне Боже приниження перед людиною, яке ми побачимо зокрема на Тайній вечері, коли Ісус Христос вмиватиме учням ноги, даватиме їм приклад служіння як істинної покори, є ключем до розуміння змісту християнського життя. Згаданий святий зауважує, що той, хто вміє бути покірним, зможе бути великим, – зможе бути причасником Божої слави. Яка дивна річ: покора, самоприниження Христа ради робить людину великою! Хто вміє схилитися перед людиною в її потребах, той великий в очах Божих.

Ці слова про дивне Боже служіння, які готують нас до Пасхи Господньої, зачіпають глибокі струни нашого сумління, нашого серця в умовах війни. Ми п'ємо чашу страждань, навіть смерті. Проте ця чаша відкриває нам присутність Христа, який веде за собою наш народ до своєї слави. У цій Божественній Літургії Він вкотре прийде до нас, щоб служити: уприсутнить свою Жертву, подасть нам Причастя своїх Тіла і Крові, щоб ми могли принести Йому нашу жертву – віддати своє життя в любові Богові та ближньому.

Для того щоб дарувати Україні перемогу над ворогом, Ісус Христос розкриває над нами особливий секрет. Бо той ворог, який приходить, прагне нас знищити, принизити, знову зробити своїми рабами і нашим коштом здобути собі земну славу, показати всьому світові, мовляв, ось які ми могутні й великі. Проте Господь скидає з престолів могутніх і підносить смиренних, відпускає багатих з порожніми руками, натомість годує своїх убогих. Коли ми, як народ, у цей тяжкий час випробувань, страждань і смерті будемо жертовними, будемо готовими послужити аж до смерті, віддаючи життя за свій народ, за Батьківщину, – лише тоді ми станемо непереможними.

Ми сьогодні прийшли до храму кожен зі своїм проханням... Як і тоді в дорозі до Єрусалиму, Христос питає кожного з нас: про що ви Мене просите? Просімо Його не про якісь земні висоти чи минущу людську слави, а про цю здатність послужити своєму народові. Кожен на своєму місці, від президента до рядового громадянина, мусить спитати себе: що я можу зробити для перемоги України, чим я можу послужити своєму народові? Тоді Господь відкриє нам зміст нашого служіння Церкві Христовій, покаже нам особисте покликання і дорогу християнського життя. Сьогодні Він мовить: Син чоловічий прийшов не щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати своє життя як викуп за багатьох. І наше військо, наші хлопці та дівчата, які сповна п’ють чашу цієї війни, з гордістю кажуть: служу народу України!

Нехай цей євангельський образ служіння Бога людині буде взірцем служіння кожного українця своєму народові та Батьківщині. І тоді ми ввійдемо у славу, яку дарує нам сам Господь і яка ламає людську гординю, і перемога та воскресіння України з руїн війни буде виявом Пасхи Господньої, що до неї ми всі прямуємо. Амінь.

+ СВЯТОСЛАВ