Проповідь Блаженнішого Святослава у Квітню неділю

Сьогодні ми святкуємо радісне, одне з найбільших християнських свят літургійного року – Вхід Господній у Єрусалим. Ми щойно чули в читанні Євангелія від Івана, що за шість днів до Пасхи Христос приходить до свого стольного града Єрусалима, який був метою Його земної мандрівки. Це те місто, яке вбиває пророків та відкидає Божих посланців.

Щоб зрозуміти зміст цієї події, її значення, зокрема для нас сьогодні, пригляньмося і глибше прислухаймося до того слова, яке Бог нам промовляє у це свято. Євангелист Іван, описуючи нам цю подію, наче поділяє її на дві частини. У першій частині він розказує про дивне таїнственне помазання Ісуса Христа в домі воскреслого Лазаря, того чоловіка, який чотири дні пробув у гробі і якого Він учора підняв із мертвих. Сестра Лазаря, Марія, як каже євангелист, взяла пляшечку дорогоцінного мира і помазала ним Ісуса.

У Старому Заповіті таким миром помазувалися царі, пророки, священники. Це помазання начебто відкриває зміст, природу Христового служіння і Його особи. Він є Помазаник Божий. «Христос» означає «той, кого помазав Бог». Небесний Отець помазав Ісуса Христа ще до того, як Він прийшов на землю, – помазав у своєму лоні Духом Святим ще перед тим, як постав світ.

Це помазання, яке спонтанно чинить Марія, не так робить Його Помазаником, як радше відкриває, об’являє, показує, хто Він є. Це Помазаник, Месія, Цар Ізраїлю, на якого очікує весь народ і людство.

Друга частина цієї події розповідає про те, що цей Помазаник, той, хто носить у собі повноту Святого Духа, сідає на осля і разом зі своїми учнями в’їжджає в Єрусалим. Люди, зокрема молодь і діти, побачивши Його, почали вигукувати: «Осанна! Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлю!». Вхід Христа в Єрусалим на голос молоді перетворюється на царський тріумф. Одначе цей тріумф Царя, Помазаника Божого, Христа-Спасителя є особливий.

У тогочасному світі всякий тріумфальний похід з поля бою царя мав на меті демонструвати силу людини, могутність війська, яке здобуло перемогу над ворогом і вступає у славі у своє місто. Проте вхід Господній у Єрусалим є цілковитою протилежністю. Христос сідає не на коня, а на осля, як це колись зробив був цар Давид. Таким чином цар Давид хотів показати, що він подолав своїх ворогів не власною силою: ця перемога є виявом того, що Бог Ізраїлю є разом зі своїм народом.

У звичному для тих часів тріумфі завжди йшло військо. Це був своєрідний «парад побєди», який мав на меті показати земну могутність царя та залякати сусідів. Натомість Христос збирає не військо, а немічних цього світу, щоб засоромити могутніх, скликає останніх, щоб скинути із престолів перших, повертає гідність відкинутим, бо саме вони пізнали в Ньому довгожданого і довгоочікуваного Месію. Про це пише ап. Павло: «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом» (1 Кор. 1, 27–29). Так здійснюється слово пророка: «З вуст младенців і немовлят учинив єси хвалу супроти своїх супостатів» (Пс. 8, 3).

Цар, який вступає до міста як переможець, завжди веде за собою полонених, упокорених бранців, ворогів і рабів. А кого, як переможеного, провадить за собою до Єрусалима Христос? Разом із Ним іде воскреслий із гробу Лазар. Христос веде знищену, подолану смерть, яку Він, як володар життя і смерті, прийшов знищити і дати людині надію, шанс на життя. Цар, який в уявленні народу мав створювати для свого люду життєвий простір, дарувати надію, що той народ виживе в різних протистояннях тогочасної епохи, об’являється як Господь-Життєдавець. Мабуть, навіть ті люди, які не вірили в Бога, побачили,  що, коли той Цар уміє воскрешати, то Його військо непереможне. Жодна зброя, яка, де-факто, є носієм смерті, не матиме успіху в протистоянні з дивним могутнім Месією, здатним підняти з гробу померлого, дати життя тим, хто в Нього вірить.

Однак найважливіше і найцікавіше, що в тому тріумфі наш Господь приймає славу не від тогочасних ізраїльських еліт, мудреців чи інших могутніх цього світу. Він, якщо говорити сучасною мовою, надає суб’єктності молоді й дітям. Бо в тогочасному світі вони не мали голосу. Молодий чоловік мусив мовчати, коли говорить старший, міг говорити аж в кінці і лише для того, щоб навчитися промовляти, а не щоб його почули.

Нині Христос показує, що голос молоді важливий. Саме молодь відкриває правду про ту подію на очах у всіх, хто прийшов у Єрусалим на Пасху. Молодь викликує ці біблійні слова: «Осанна во вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!».

Христос чинить символічні жести, про які пишуть пророки. Здійснює пісню царя Давида, яку ми чуємо в Псалмі 19: «Ті кіньми, ці колісницями, а ми ім’ям Бога нашого – сильні» (8).

Сьогоднішнє свято є тріумфом не людської сили, а сили Божої, як це було з Гедеоном  у боротьбі з мідіанами, коли Господь навмисне дивними знаками зменшував кількість ізраїльського війська, бо «Ізраїль буде чванитися передо мною та говорити: моя, мовляв, рука вирятувала мене» (пор. Суд 7, 2 і далі). Це тріумф сили того Бога, який приходить до людини, не чекаючи від людини слави. Адже багато з тих, хто сьогодні кричить «Осанна!», буквально за кілька днів перед Пилатом будуть кричати: «Немає в нас царя, окрім римського кесаря. Розіпни його!» (пор. Ів. 19, 15). Господь приходить, щоб, прийнявши на себе страждання, муки, самому лягти в чужому гробі і остаточно перемогти смерть, воскреснувши із цього гробу.

Ми сьогодні тішимося, що Бог вкотре приходить до нас. Можливо, цього дня Він посилає особливе слово до українців, промовляючи: не бійтеся демонстрації сили на ваших кордонах, яка хоче вас залякати. Послухайте слово пророка Давида, який оспівує сьогодення. Каже, що ті кіньми, колісницями (у сучасних обставинах – танками та новітньою зброєю) є сильними, а ми сильні іменем Бога нашого, який нині урочисто, тріумфально входить у наше місто, у наш Київ, як новий Єрусалим, у наше серце, що приймає свого Царя.

Христова Церква кличе нас ніколи не співати «Осанна!» жодній людській силі та хизуванню могутністю земних володарів, натомість запрошує приймати і славити лише того, у чиїх руках лежить джерело нашого життя, над ким смерть не має сили і сьогодні плентається як переможений бранець у тріумфальному вході в Єрусалим нашого Спасителя.

Через те що Христос надав виняткову роль дітям і молоді в демонстрації Божої сили та величі, ми з особливим словом звертаємося з нагоди цього свята до нашої української молоді в рідному краї і на поселеннях і молимося за неї. Господь Бог вибирає слабке цього світу, щоб засоромити сильних, вибирає немудрих, невчених, щоб засоромити мудреців, які хизуються своїм людським знанням. Він хоче своєю силою зробити сильною молоду людину, яка відкриває Йому своє серце, приймає Його як свого Царя та Бога і на Ньому хоче будувати свою надію, своє життя, свою земну дорогу.

Цього дня дякую за працю всім молодіжним організаціям, які плекають справжню Божу силу в серцях наших дітей і молоді. Так сталося, що саме сьогодні Спілка української молоді святкує 75-річчя свого заснування. Прийміть від мене привітання з цим гарним ювілеєм!

Звертаюся зі словом подяки до всіх наших молодіжних організацій: «Пласту», «Обнови», спільноти «Українська молодь – Христові» і багатьох інших молодіжних товариств, які згуртовують християнську молодь довкола Христа – єдиного Господа під гаслом «Бог і Україна!».

Сьогодні всім нам Господь Бог дарує причину для радості, – радості серед смутку і розпачу. Хай це свято, яке впроваджує нас у таїнство Пасхи Господньої, буде для нас доброю нагодою ще раз переглянути власне життя. Спитаймо себе, кому ми співаємо «Осанна!» і яке місце в нашому житті посідає справедливий, істинний Господь Ісус Христос. Відтак ідімо за Ним в таїнство Його страждання, поховання і воскресіння, щоби лише Йому єдиному заспівати: «Осанна! Благословенний, хто йде в ім’я Господнє»! Амінь.

† Святослав