Проповідь Блаженнішого Святослава у Хрестопоклонну неділю

Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить;
а хто погубить свою душу Мене ради
та Євангелії, той її спасе.
(Мр. 8, 35)

Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у Хрестопоклонну неділю, коли ми умовно позначаємо половину великопісного шляху, нашої подорожі до свята Воскресіння Христового, Церква ставить перед нашими очима чесний і животворний хрест Господній. Споглядаючи нині нашого розп’ятого і померлого Спасителя, ми бачимо повне Боже об’явлення. Постає запитання: коли Бог усе розкрив і розповів про себе людині? Коли є той момент, у який Він, почавши дарувати людині Боже об’явлення, поступово, ще від створення світу, уповні відкрив своє таїнство людині? На це ми можемо сказати: коли Христос був розп’ятим і помер за нас на хресті. Тоді Бог повністю показав свою жертовну, безкорисливу та животворну любов до людини. Ба більше, Він показав, як далеко готовий піти для того, щоб знайти і знову огорнути Божою любов’ю ту людину, яка загубилася і втратила доступ до цієї любові; щоб, якщо хтось шукає джерела власного життя, знову відкрити і наблизити йому те джерело і таким чином спасти від гріха і смерті.

Перед своїми страстями Христос сказав до учнів: «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15,13). Те, що Господь сказав на Тайній вечері, на хресті Він сам і зробив. Тому, як каже апостол і євангелист Іван,  ми повірили в ту любов, яку Бог має до нас (1 Ів. 4, 16), - ми повірили в любов, яка ламає всякі перешкоди, що їх людина своєю гріховністю вибудовує між собою і Богом, а також з іншою людиною.

Апостол Павло каже, що на хресті Господь поламав те, що розділяло людей між собою. Тому каже, що вже немає ні грека, ні юдея, ні чоловіка, ні жінки, а всі є одним у Христі (пор. Гал. 3, 27-29). Отож повне об’явлення Божої любові сьогодні, у цю неділю, нам не просто провіщається - ця любов стає доступною кожному з нас!

У стихирах неділі ми співали, що той, хто є недоступний і недоторканний за своєю Божественною природою у воплоченні та в розп’ятті, дав себе торкнути людині так глибоко, що вона завдала смерті Божому Синові за людською природою. У момент розп’яття світові було вповні відкрите джерело життя, яке б’є із проколеного боку Спасителя і доступ до якого людина мала колись у раю, а потім втратила через первородний гріх. Із розп’ятого Христа спливає джерело життя і любові на людину, воно її животворить, дає їй силу і спасає.

Сьогодні чуємо, можливо вже не вперше, дуже важливі слова Христового Євангелія про те, хто може бути християнином. Каже Христос: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною» (Мр. 8, 34). І продовжує: «Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8, 35).

Поставмо ці слова у контекст Пасхи, тобто в контекст руху, подорожі. Коли людина вирушає в дорогу, то, очевидно, не може із собою взяти всього, чим користується вдома. Вона повинна вибрати лише те, що дасть їй можливість вижити і дійти до кінця. Зазвичай, коли людина вирушає в дорогу, то бере із собою наплічник, а добра мама кладе в нього харчі, те, що може стати в пригоді мандрівникові як джерело енергії та бадьорості, що не дасть йому вибитися із сил, а допоможе підтримувати здатність іти вперед і дійти до мети.

Щось подібне тут Христос каже до своїх учнів. Той, хто думає, що його спасіння і життя залежить від плодів його праці, якими він живиться, щоб відновлювати власні сили, від того, що він може отримати у видимому світі, то глибоко помиляється. «Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4, 4), - сказав Господь до народу, який подорожував у пустелі. Лише тоді, коли людина «звільнить свій наплічник» від земного джерела енергії і наповнити його джерелом божественним, зможе наповнитися необхідними силами, щоб дійти до мети; коли «віддасть свою душу», замість того щоб її «нагромаджувати», то почне розуміти, звідки б’є джерело її власної сили, здатності крокувати далі. Віддати своє, щоб отримати Божественне - ось секрет діяльної, животворної сили хреста Господнього! Це сила, яка дає можливість жити, вижити і дійти до мети.

Під час вищезгаданої мандрівки пустелею Господь дав особливий прообраз свого хреста як джерела сили і перемоги людини. Це було у зв’язку з першою битвою ізраїльтян з Амалеком (Вих. 17, 8-13). Тоді Мойсей вийшов на гору, підняв руки до Господа Бога і молився. Так довго, як він тримав руки вгору, Ізраїль перемагав, але тільки-но втомлювався і опускав їх - перемагав Амалек. Що тоді зробили учні? Арон та Хур спорудили відповідний камінь, щоб він підтримував Мойсеєві руки і ті постійно були підняті вгору.

Споглядаючи ті підняті руки Мойсея в боротьбі з амалекитянами, Отці Церкви вбачали в цьому жесті прообраз чесного і животворного хреста, на якому Христос раз і назавжди, як новий Мойсей, підняв свої руки для того, щоб перемогти зло, щоб здолати гріх, який сьогодні не дає нам можливості рухатися вперед до Бога.

Хрест як джерело сили, життя і перемоги - у цьому зміст сьогоднішнього свята, Хрестопоклонної неділі. Ми переживаємо цю неділю в обставинах вселенської втоми. Людство стомилося, бо вже понад рік ми боремося з цією пандемією. Виснажилися навіть могутні і заможні держави, які мають добру систему охорони здоров’я, тому що вичерпуються людські сили. Психологи говорять про те, що сучасне людство починає страждати не тільки від вірусу, а й від нерозуміння, звідки почерпнути сили.

Кожен, хто хоча б раз пробував боротися зі злом, розуміє, як це є нелегко. Ця «боротьба з Амалеком» триває в нашому серці щодня. Тож спитаймо себе сьогодні словами Лесі Українки про те, звідки нам взяти сил. Чи ми зможемо все пережити? Чи зможемо вижити? Як нам спасти свою душу в обставинах, які переходять можливості людських сил?

На ці запитання сама Леся Українка відповідає нам у своїй поемі під назвою «Що дасть нам сили?». Вона пише розповідь про теслю, який виготовив хрест для того, щоб на ньому розіп’яли злочинця. Авторка описує, як чоловік, працюючи, втратив сенс своєї роботи. Тому не хотів робити хреста добре відшліфованим, не старався, не докладав максимум  зусиль. Лише тоді, коли тесля побачив, що на цьому хресті буде розіп’ятий сам Спаситель, він віднайшов сенс своєї роботи. Навіть більше, Леся Українка ставить його поруч із Симоном Киринейцем, який узяв хреста разом із Спасителем і поніс за Ним на Голгофу. Тесля віднайшов зміст і своєї праці, і свого життя, а найголовніше - віднайшов джерело сили, щоб вижити і пережити Пасху, той історичний момент, у якому сьогодні перебуваємо ми. Тому так важливо сучасній людині відкрити для себе джерело власного виживання і життя.

Цей хрест Господній, який ми сьогодні урочисто виносимо і якому поклоняємося, є Божественним джерелом відповіді на запитання сучасної людини та закликом не опускати рук, навіть якщо вони втомилися. Не втрачаймо надії та оптимізму, бо джерело нашої сили і життя є поряд. Воно випливає з чесного і животворного хреста Господнього, на якому Бог відкриває нам джерело своєї вічної любові до нас. Тому ми сьогодні співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо». Амінь.

† Святослав

фото з архіву