Проповідь Блаженнішого Святослава в четверту неділю Великого посту

Все можливе тому, хто вірує (Мр. 9, 23).

Преподобні та всечесні отці!

Дорогі парафіяни нашого Патріаршого собору тут, у Києві!

Дорогі брати і сестри у Христі, які зараз за допомогою «Живого телебачення» в різних куточках України і світу єднаєтеся з нами в молитві, що лунає тут, у серці України, у нашому Патріаршому соборі!

Дорогі в Христі!

Слава Ісусу Христу!

Ми щойно чули Боже слово, яке є подихом Божої сили, що створила світ і дарує людині можливість жити. Адже всі сили людини походять від Того, хто своїм животворчим Словом щодня кличе нас до життя. Боже Слово воплотилося, стало людиною. Син Божий Ісус Христос, воплочене Слово Отця, приніс людині повноту Божого життя, яку вона отримує через благодать віри.

Ось євангелист Марко в сьогоднішньому євангельському читанні описує нам зустріч. Ісус Христос сходить із Таворської гори в село щойно після преображення перед своїми учнями та апостолами. Його зустрічає зі сльозами батько і ділиться своєю сімейною драмою. З Божої слави Господь низходить до людського горя й плачу. Обставини, які чоловік представляє Христові, позначені двома дуже важливими рисами - болем і безсиллям. Батько розповідає про опанованого злим духом сина, який перебуває в рабстві, і каже, що нічого не може вдіяти: «Просив я учнів Твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли... Якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами» (Мр. 9, 18-22).

Ми бачимо, як серед болю і безсилля палає маленький промінчик віри, який пробуджується в серці батька через любов і милосердя до свого єдиного сина. Чоловік не втомлюється шукати порятунку. Водночас сяє світильник надії, яким є сам Господь наш Ісус Христос. Цікаво, що в цьому діалозі з батьком Ісус наче підсилює світильник віри, кажучи: «Все можливе тому, хто вірує» (Мр. 9, 23). Тоді батько благає: «Вірую, поможи моєму невірству!» (Мр. 9, 24).

У батькові горів світильник віри, але він був замалий, щоб перетворити темряву на світло. Цей світильник був заслабкий, щоб чоловік міг відчути повноту не лише людської, а й Божої сили.

Христос бере за руку хлопця, підіймає його на ноги, звільняє від злого духа і віддає батькові. До речі, тут євангелист вживає те саме слово «підіймає», що згодом вживатиме для опису воскресіння.

Думаю, що подібний досвід багато хто мав у своєму духовному житті. Ми не раз бачили, що людина власними силами не здатна подолати зла.

Скільки разів ми намагаємося, зокрема в час Великого посту, подолати власні злі нахили, звички, гріхи... Ніщо так нам не болить, як відчуття власного безсилля перед обличчям зла. Що ж тоді робити? Як діяти? Ісус Христос може нам дати ту саму науку, яку сьогодні дає своїм апостолам.

На самоті апостоли запитують в Ісуса, чому вони не могли вигнати злого духа. Христос їх навчає: щоб протистояти злу і перемагати його, потрібно зростати у вірі і таким чином бути причасником Божої сили. Думаю, що кожен тато і кожна мама не раз бачили дитячу поведінку своїх синів чи дочок, які говорили: «Я сам (сама)!». Син, дивлячись, як тато вправно майструє, хоче забрати в нього інструмент і сам зробити. Дівчинка, бачачи, як мама смачно готує, і намагаючись досягти такого ж результату, розуміє, що не вміє, не може.

Щось подібне Господь чинить з нами, коли ми хочемо самі, власною людською силою, подолати князя темряви. Апостоли не могли вигнати злого духа, тому що його можна подолати лише силою Бога. Той, хто вірить, цілковито довіряється Богові, створюючи простір для того, щоб Господь увійшов і через нього проявив свою силу, яка все перемагає. Іншими словами, Господь дає можливість, щоб у людському безсиллі проявилася Божа сила. Духовне зростання у вірі, як у коперниканській революції, переносить нашу точку опори з власного «я» на божественне «Ти». Це стає можливим лише тоді, коли людина постить і молиться і відтак, відмовляючись від гордого «я сама», «це я зробила», стає здатною до свободи і перемоги над злом, до того неможливого, коли Господь «через неї» чинить величні діла Божі.

Сьогодні вчителем молитви для нас є євангельський батько цього хлопця. Усі ми віримо, але водночас є маловірами. Кожного з нас Господь може запитати: «Чому ти засумнівався, маловіре?». Це питання Він поставив свого часу апостолу Петрові серед розбурханого і темного моря. Господь Бог кличе нас до себе, дає нам можливість пережити велич Його сили через силу і зрілість віри свого учня.

«Все можливе тому, хто вірує» (Мр. 9, 23). Ми зараз переживаємо один із найбільш болючих, драматичних моментів історії нашого народу. В Україні триває війна. Почуття справжніх сліз безсилля виступають на наших очах, коли ми бачимо страшні кадри з Бучі, Ірпеня, коли бачимо братські могили, у яких поховані сотні людей, убитих пострілом у потилицю, коли нам показують, як на вулицях лежать бездиханні тіла розстріляних із зв’язаними руками наших братів і сестер. І  все це за кілька десятків кілометрів від нашого Патріаршого собору! Окупант, який ступив на нашу землю, хоче нас поневолити так само, як нечистий поневолював бідного хлопця. Ми сьогодні, подібно до цього батька, просимо нашого Учителя, який приходить до нас у цій Божественній Літургії: Спасителю, ніхто у світі не може зупинити війни в Україні, ні дипломати, ані могутні світу цього, допоможи нам, допоможи!

Ми сьогодні представляємо нашому Спасителеві, подібно як євангельський батько, життя нашого зболеного, страждального народу. Представляємо Йому наш біль і навіть наше відчуття немічності. Христос шукає серед нас віру, для того щоб могти діяти. Він запитує нас: чи ти віриш, що Я можу це зробити? Чи ти віриш у перемогу України? Чи ти віриш, що силою українського війська, силою волі нашого народу ми можемо вигнати зло, яке нас вбиває і нищить? Скажімо сьогодні разом із батьком: Учителю, віруємо, але допоможи нашому невірству!

Перемога над злом, як каже сьогоднішнє Євангеліє, приходить не через людську силу, хоча наше зусилля, наша боротьба та наш відчайдушний спротив є важливими, щоб протистояти злу і ніколи з ним не погоджуватися. Нам так важливо усвідомлювати, що перемога України буде виявом Божої сили через віру і боротьбу українського народу. Тому нам сьогодні Христос каже: «Все можливе тому, хто вірує» (Мр. 9, 23).

Ми сьогодні віддаємо в руки нашого Спасителя перемогу України і просимо, щоб вона якнайшвидше настала. Цілковито довіряємо Йому наше життя, сьогодення і майбутнє. Адже ми знаємо, що це Він візьме за руку кожного, хто впав. Візьме кожного, кому болить і хто страждає, і піднесе своєю десницею, яка воскрешає. Це Христос нам каже: «Той вид злого, що топче сьогодні українську землю, виганяється молитвою і постом».

Тож триваймо в молитві і пості! Молімося молитвою євангельського батька: «Учителю, вірую. Вірую, що Ти нас врятуєш. Вірую, що перемога прийде, і ми святкуватимемо Пасху. Вірую, що співатимемо в Тобі і з Тобою на українській землі "Христос воскрес!". Ми до цього прямуємо кожного дня і кожної неділі Великого посту.

Учителю, вірую, допоможи моєму невірству!

+ СВЯТОСЛАВ