Проповідь Блаженнішого Святослава у 27-му неділю по Зісланні Святого Духа

Проповідь Блаженнішого Святослава у 27-му неділю по Зісланні Святого Духа

Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри, які єднаються з нами за допомогою трансляції в різних куточках земної кулі
Любі наші діти, які щойно закінчили чергову лекцію в катехитичній недільній школі, 
і парафіяни Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Боже слово, яке чуємо з уст апостола Луки, благовістує нам нашого Бога як джерело відродження, оновлення і повноти життя свого творіння - всесвіту і самої людини. Адже це Господь Бог покликав до існування світ і Він єдиний є джерелом, яке забезпечує його життєдайність і розвиток.

Цей благовіст про оновлення світу книги Священного Писання передають нам сьогодні в контексті очікування Різдва. Зокрема, пророк Ісая провіщав прихід Спасителя як момент оновлення і відродження, мить, коли Бог збере розсіяних, випустить на волю в’язнів, оздоровить хворих, коли закінчаться війни, а людство зуміє перекувати мечі на рала. Каже Господь Бог устами цього пророка: «Ось Я творю все нове» (Іс. 43, 19, пор. Одкр 21, 5).

У світлі такого очікування оновлення нинішня євангельська подія оздоровлення поневоленої жінки в синагозі в суботу (Лк. 13, 10–17) є дуже цікавою, знаменною і глибокою для кожного з нас. Ми чуємо, що того дня  Христос прийшов до однієї із синагог. (Синагога – це було місце слухання Божого слова і вивчення Його Закону.) Там Він бачить жінку, яка була розбита паралічем, мабуть, багато років, бо не могла випростатися. Вона довго очікувала звільнення від того зла, від нечистого, який, як каже євангелист Лука, був причиною її рабства та неповноцінності. Дискусія точиться довкола одного старозавітного упередження: субота – день повної нерухомості. Як ми чуємо на  початку книги Буття, Бог діяв шість днів, а на сьомий відпочив. Ритм духовного життя, відповідно до старозавітного Закону, відтворював моменти дії і спочинку Всевишнього. Начальник синагоги був переконаний, що в суботу Господь Бог не діє. Тому він обурено каже, що є шість днів, щоб працювати: мовляв, тоді приходьте і зцілюйтеся, а не в суботу. Він не розумів, не відчував і не бачив, що той Бог, про якого він так багато говорив, стоїть перед ним в особі свого єдинородного Сина. Творець, якого він так наказував наслідувати, перебуває серед свого народу. Ба більше, того сьомого дня Бог не є бездіяльним, бо Він наживо присутній, щоб звільняти, рятувати, оновлювати і відроджувати людину. Тому Ісус каже: якщо навіть у суботу вам дозволено рятувати тварину, то чому Бог не може поспішати на порятунок свого найвищого серед усіх створіння – людини?

Відтак на підтвердження своїх слів Христос чинить чудо оздоровлення. Ця подія є свідчення того, що Бог ні на мить не залишає створіння без своєї спасенної уваги. Якби Він перестав хоч на хвилину нас любити, то ми б усі загинули і повернулися в небуття. Господь Бог у своїй діяльності й силі любові підтримує все в існуванні. Прийшовши на землю і прийнявши людське тіло, Він приніс людині, наблизив до неї джерело її відродження, спільноти і всесвіту. Таким чином створив усе нове. Тому апостол Павло говорить, що Христос є джерелом оновлення кожної людини, що приймає Тайну Хрещення (інша назва – Тайна нового народження). Каже Павло: «Хто є в Христі, той є новим сотворінням» (ІІ Кор 5, 17–21).

Нам сьогодні важливо усвідомити це слово про відродження, оновлення і очікування повнити життя. Бо ж ми так чекаємо, коли Бог допоможе нам звільнитися від хвороби і оков, які сьогодні нас напустують. Очікуючи Різдва, ми очікуємо відродження і оновлення світла надії на повноту життя.

Сьогодні святкуємо день Андрія Первозваного, одного з перших апостолів Христа. Він має особливий стосунок до кожного з нас і до Київської Церкви. Він не тільки був першим, кого покликав Христос, а і перший кличе інших. Знаємо, що апостол Андрій є рідним братом апостола Петра, якого привів до Христа, і Спаситель згодом зробив того скелею, збудувавши на ній свою Церкву. Саме через місію Андрія Петро став учнем і апостолом Ісуса. Коли апостоли розійшлися по світу, щоби силу відродження рознести аж до краю землі, тоді Андрій прийшов із проповіддю Євангелія, зокрема, у не знане на той час містечко, яке називалося Візантія. Сила проповіді відновлення і відродження життя іменувала цією назвою велику християнську імперію, а містечко перетворилося на її столицю і стало Константинополем. Цю назву сьогодні знає кожний. День апостола Андрія – це особливе свято для Церкви древнього Константинополя і нашої материнської Церкви – Вселенського Патріархату.

Апостол Андрій має стосунок і до нас.  За древнім переданням, саме він, піднявшись по Дніпрі, прийшов на  Київські гори. Передбачаючи і проповідуючи Божу славу, яка засяє на Київських горах, він, мабуть, тоді не уявляв, що це місто стане столицею найбільшої християнської держави на Сході Європі. Тому апостол Андрій є нашим апостолом, з якого виводить апостольське спадкоємство Київська Церква. Його мощі спочивають у престолі нашого Патріаршого собору тут, у Києві. Він є особливим символом і заступником єдності  нашої Церкви.

Тому сьогодні, у день апостола Андрія, наша помісна Українська Греко-Католицька Церква святкує свято своєї глобальної вселенської єдності, символом і служителем якого є її Отець і Глава. Це день всесвітньої молитви за Главу УГКЦ. Дякую кожному з вас, хто молиться за мене, грішного, до нашого Спасителя, щоб через силу  нашого  молитовного єднання те церковне оновлення і відродження, про яке чуємо у сьогоднішньому Євангелії і яке в новітні часи особливо виявлялося з  моменту виходу нашої Церкви з підпілля, засягнуло краю землі, усіх місцевостей, де б’ється українське серце і живуть наші церковні спільноти.

Цього дня ми єднаємося з доньками і синами нашої Церкви не тільки молитвою та ідеєю про помісність і єдність нашої Церкви. Хочемо об’єднатися в конкретній акції і дії. У всіх наших храмах відбувається збір пожертв під назвою «Андріїв гріш». Як у Вселенській Церкві у свято Петра і Павла проводиться акція «Петрів гріш» для підтримки ініціатив невідкладної допомоги, що її надає Папа Римський, так само в це свято єдності нашої помісної Церкви ми виявляємо нашу солідарність, щоб відчути, що не лише долучаємося до радості й надії інших, а й підтримуємо в потребі кожного мирянина, сина й доньку Церкви. Ця всецерковна солідарність виявляється особливо важливою і життєдайною в контексті цієї пандемії. Під час карантину ми наново відкрили для себе важливість міжлюдських стосунків і солідарності, а ще – що ніхто з нас не спасеться сам, як часто повторює Папа Франциск. Ми зможемо вижити лише тоді, коли будемо разом, коли будемо підтримувати, допомагати і рятувати одне одного.

Просімо апостола Андрея, щоб допоміг нам побачити в таїнстві Різдва, в особі  воплоченого Бога  джерело нашої надії, нашого відновлення і відродження. Святий апостоле Андрію Первозваний, моли Бога за нас, грішних. Амінь.

† Святослав