Проповідь Блаженнішого Святослава у 19-ту неділю після Зіслання Святого Духа

Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Святе Євангеліє, яке ми щойно прослухали, Отці Церкви називають Євангелієм любові. Сьогодні ми святкуємо пам'ять його автора – апостола і євангелиста Луки. І властиво, цей текст найяскравіше показує, яке Євангеліє писав Лука, чому та проповідь, що її записав апостол, є доброю новиною для людини. 

Осердям апостольської проповіді є те, що Бог любить людину. Слово, що найкраще окреслює Бога, якого проголошували апостоли, – це «любов». І ось коли ми слухаємо сьогодні, як Ісус Христос каже, до якого життя покликаний той, хто вірить у Бога-Любов, то чуємо добру новину для людини.

Господь, як читаємо в Євангелії, запрошує, наказує любити не так, як люблять грішники, злочинці чи погани. А якою є їхня любов? Вони намагаються забрати щось собі від іншого. Дбають лише про своє, люблять себе в іншому. Дають, щоб забрати назад своє, а може, ще й з відсотками. А коли мова йде про ворога, то ворог приходить, щоб забрати все, що я маю, усе, що є не його. Ворог каже людині: ліпше б тебе не було. Це його позиція.

Христова Церква благовістує Бога, який є не ворогом людини, а її найбільшим доброчинцем, який любить людину. Він є любов’ю, яка дає все, не очікуючи нічого взамін.

У сьогоднішньому Євангелії ми можемо побачити риси тієї божественної любові. Каже Христос: «Любіть ворогів ваших, позичайте, не очікуючи назад нічого». Чому? Бо так любить Бог кожного з нас. Це Він любить своїх ворогів. Він нам дає, не очікуючи від нас нічого назад. Він нам не позичає, а дарує. Отож змістом життя християнина є покликання свідчити, що ми люблені Богом. Євангеліє є благовістю того, що Господь Бог нас любить, незважаючи на наші вчинки. Бог любить того, кого Він створив, кого утримує в житті.

Ворог каже: краще б тебе не було. Неодноразово доводилося чути: згідно з  нашою історіософією, ви не мали б існувати. А Бог нам говорить: як добре, що ти є! Я хочу, щоб ти був! Я хочу, щоб ти жив! Я тебе люблю! Лише ті, що почуваються любленими Богом за будь-який обставин, можуть любити навіть своїх ворогів – вони здатні віддати власне життя за іншу людину, бо очікують «компенсації» не від тієї людини, а від самого Бога – джерела вічного життя. Для мислителів ранньохристиянської епохи саме заповідь любити ворогів була доказом того, що християнство є не людською видумкою, а Божественним одкровенням жертовної Божої любові до людини.

Встаючи щоранку, ми відчуваємо, що дихаємо, бо Бог дихає нами так, як на початку створення людини – своєю любов’ю вдихає в нас силу життя. Ми маємо життя, певні засоби, щоб жити, саме через те що Бог нам їх повсякчасно посилає. Якби Господь навіть на мить перестав любити – ми б разом з усесвітом перестали існувати. Вияв того животворного зв'язку любові між Богом і людиною є змістом християнської проповіді та «секретом» християнської сили і надії.

Сучасний світ щоразу більше перетворюється на світ недолюблених людей. Один із стародавніх поганських філософів говорив, що життя людини в цьому матеріальному світі подібне до чаші, наповненої отрутою. Коли людина живе, вона наче потроху п’є з тієї чаші і врешті-решт вмирає. Це песимістичний погляд на життя людини, яка не відчула Божої любові. А ми, християни, п'ємо Євхаристійну чашу Божої любові – животворної сили. Святі Отці говорили, що Євхаристія, як дар Божої любові, є антидотом смерті. Можна сказати, що ми п’ємо чашу Божої любові, благословенну на Літургії, щоб нейтралізувати інші, часом гіркі, отруйні чаші життя і жити далі.

Людство не може жити без Божої любові, тому християни покликані бути її свідками в сьогоденні. Маємо не так говорити про любов, як показати сучасній людині, що Бог нас любить.

Ми часто переосмислюємо те, що значить бути християнином у третьому тисячолітті, що означає проповідувати Євангеліє сучасній людині. Нинішнє Боже слово каже: ми покликані показати цій людині, яка здебільшого не чутлива до різних теорій та перенасичена інформацією, що Бог нас усіх любить. Це для нас джерело надії. Якщо Бог мене любить, навіть коли я грішний, немічний, безсилий – Його любов проявляється в нашому безсиллі.

Апостол Павло говорить у сьогоднішньому читанні: «Чим буду хвалитися? Тільки моїми немочами, тому що Бог промовив до мене: «Досить тобі Моєї благодаті, бо Моя сила в немочі показується» (пор. 2 Кор. 12, 9). Слухаючи ці слова про Божу любов, ми дізнаємося, звідки брати силу навіть у теперішніх обставинах зневіри, коли людина часом не розуміє і не знає, як жити в цьому коронавірусному світі. Проте вкотре чуємо той голос Божественної любові, яка звучить у сьогоднішньому Євангелії.

Ми покликані відчути, що Бог нас любить, і разом з апостолом сказати собі та світові: Бог мене любить і я можу не просто жити, а ділитися життям у світі, об’являючи обличчя милосердного Господа. Я можу бути носієм надії не тому, що маю власні сили чи досягнення, а тому що Бог мене ніколи не перестане любити. А це означає, що я ніколи не перестану бути сильним у Ньому. Я ніколи не втрачу надії через те, що мені щось не вдалося чи пішло не так, як я запланував.

Тому хай сьогоднішнє Боже слово буде для нас джерелом радості та нашої нової сили. Хай свідомість Божої любові дасть нам силу ставитися до інших людей – навіть до ворогів і до тих, хто хоче в мене дещо чи все забрати – так, як Бог ставиться до мене.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається золотим правилом людської поведінки: як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть і ви їм так само. Хай це Боже слово зробить нас здатними здійснити місію християн у сучасному світі, відповівши на заклик Спасителя: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

фото з архіву