Проповідь Блаженнішого Святослав у неділю Всепрощення

І Отець, що бачить таємне, воздасть тобі…
Мт. 6, 18

Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Любі сини і доньки нашої Церкви в різних куточках України і світу, що моляться разом із нами наживо за допомогою цієї трансляції!
Дорогі парафіяни нашого Патріаршого собору,
діти та молоде!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні в цьому короткому, але надзвичайно глибокому євангельському читанні ми чуємо істину про присутність Бога. Христове Євангеліє каже нам, що найважливішим простором, де присутній Господь Бог, де Його можна знайти, є внутрішній світ людини. Священне Писання називає серце головним простором духовного життя людини, простором її спілкування з Богом.

Очевидно, мова йде не про фізичний орган, а про осердя людської особи. Йдеться про те місце, де людина є справжньою сама перед собою, де можна побачити істинні мотиви її вчинків. І саме там, на глибині свого серця, людина стоїть перед Богом і Його обличчям, навіть коли цього не розуміє і не знає. Саме внутрішній характер християнського життя, простір людського серця є тим способом здійснення справжнього християнського культу, що про нього каже нам Господь: «Істинні поклонники поклоняються Отцеві в дусі та істині» (пор. Ів. 4, 23). На глибині нашого серця Господь Бог нас бачить і чує ще перед тим, як ми чогось захочемо чи щось собі скажемо.

Господь каже, що з людського серця виходять добрі чи злі вчинки, - виходить те, що людину освячує, очищає і водночас те, що її опоганює (пор. Мр. 7, 21). Святий Августин так говорить у своєму творі «Сповідь» про той глибинний спосіб присутності Бога в людині: «Боже, Ти є глибше в мені, ніж я сам у собі». А в іншому місці читаємо: «Боже, Ти був так близько до мене, а я був так далеко від себе і від Тебе». Отже, та глибина людського серця є найважливішим простором, де ми повинні вести своє духовне життя.

У діалозі з Богом ми повинні обмірковувати всі свої наміри та вчинки і задати собі два фундаментальних запитання: чому і задля чого? Чому я роблю те й те? Задля чого беруся до певної справи? Бо часом навіть найкраща справа може бути сфальшована, опоганена недобрим наміром. Стосовно цього Христос говорить словами пророка Ісаї: «Цей народ устами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене» (Мр. 7, 6). Ми почули сьогодні в Євангелії про те, що коли людина чинить добрі діла: постить, молиться лише про людське око, щоб інші бачили її побожність і аскетизм, – тоді, властиво, є лицеміром. Вона не знає справжнього релігійного змісту, а ми скажемо – справжнього християнського життя.

Ми сьогодні розпочинаємо Великий піст. Ця Сиропусна неділя впроваджує нас у великопісну духовну мандрівку, під час якої ми покликані чинити діла покаяння, зосередитися не на зовнішній дійсності. Тому в цей період ми завжди намагаємося відвернути свою увагу від того, що краде нас у самих себе, забирає наш час, можливо, відмовляємося від розваг і задоволення з однією метою – зосередитися на духовному житті, на зустрічі з Богом.

Цю подорож святий Августин описує в такий спосіб: «Від зовнішнього – до внутрішнього, від нижнього – до вишнього». Хто ніколи не постив, хто не здійснював тієї мандрівки всередину самого себе, хто не зумів у глибині свого серця піднятися від нижнього до вищого мотиву, змісту свого життя, той живе у світі ілюзій, незнання таємниці не тільки про Божу присутність, а й про самого себе.

Отож ми сьогодні запрошуємо всіх вірних нашої Церкви зробити перший крок у цій мандрівці, відтак не про людське око і не задля похвали чинити діла покути, милосердя і молитви, а щоб усе своє життя, усі глибинні його виміри представити перед Божим обличчям. І Отець, який бачить таємне, воздасть нам явно.

Яким є перший крок у цій мандрівці? Сьогоднішнє Євангеліє нам про це каже. Перший крок, який маємо зробити, щоб ззовні увійти в себе, ступити на християнський аскетичний шлях, - це здійснити акт прощення. Тому цей день називається також неділею Всепрощення. Ісус Христос каже сьогодні нам: «Якщо ви не простите людям провини їхні, то і Отець ваш Небесний не простить вам».

Чому таким важливим є цей перший крок? Коли ми тримаємо жаль на іншу людину, не здатні простити їй ран, яких вона нам завдала, то ми перебуваємо наче зв'язаними ланцюгами з нашим кривдником. Це дивний феномен, який сьогодні досліджують навіть науковці й психологи.

Часом людина, яка завдала нам болю, навіть про це не знає, їй байдуже. Часто її немає поруч або вона вже в іншому світі. Одначе ця кривда ланцюгами ненависті й нездатності простити не пускає нас у духовну мандрівку до Божого обличчя. Тому той, хто здатний простити, не тільки перемагає свого кривдника, а й звільняється для подорожі, щоб наблизитися до Бога, немов та особа, яка вирушає в дорогу, залишає тягарі, що їх не зможе нести.

Тому ми маємо сьогодні пригадати тих, хто нас скривдив, і розв'язати вузли з тим, хто нас зранив. Простіть тій особі, помоліться за неї - і зможете зробити крок у глибину власного духовного світу. А там, на глибині, вас чекає справжній скарб, яким є сам Господь. Той скарб ні міль не точить, ні іржа не нищить. Ви зустрінете люблячого, всепрощаючого вічного Бога, який готовий вас обійняти і наповнити своїм світлом. Стає зрозумілим, чому людина, яка мандрує дорогою Великого посту, не сумує. Її обличчя завжди сяє, тому що вона випромінює світло того Господа, якого бачить у глибині свого серця.

Запрошую вас перед початком Великого посту укласти відповідний маршрут своєї духовної мандрівки. Раджу зробити це так. На початку (а не в кінці!) Великого посту приступіть до сповіді. Поговоріть зі своїм духівником про ті гріховні вузли, які у вас з'явилися, про ті рани, які ви в собі знаходите, можливо, про ті пристрасті, які вас найбільше гнітять, або гріхи, які ви найчастіше повторюєте. Духовний лікар підбере вам індивідуальну програму лікування, перемоги над вашими гріхами, утримання саме від того, що вам найбільше дошкуляє.

Бажаю всім вам світлої і радісної мандрівки до Божої близькості під час Великого посту. Не змарнуйте його. Не будьте далеко самі від себе, а відтак від Господа Бога. Бо піст є особливим часом спілкування і зближення між Богом і людиною. Проведіть іспит своєму внутрішньому духовному світу. Це щось набагато більше від психологічної інтроспекції. Це дорога до радості зустрічі з Господом, який чекає вас на глибині вашого серця.

Нехай кожному з вас, як справжньому посникові, християнському аскетові, який навчиться поклонятися Богові в дусі та істині в глибині свого серця, Господь Бог скаже: «Серцем своїм почитаєш Мене, і Я, що бачу таємне, воздам тобі явно». Амінь.

† Святослав