Прокуратура реабілітувала п’ятьох репресованих радянською владою ієрархів УГКЦ

Лише через 24 роки незалежності України прокуратура Києва нарешті реабілітувала двох єпископів і трьох священиків Греко-Католицької Церкви, яких радянська влада репресували за «зраду Батьківщині» та «контрреволюцію».

Єпископів Йосафата Коциловського і Григорія Лакоту, священиків Миколу Грицеляка, Івана Кузича і Романа Решетила військовий трибунал військ МВД Українського округу засудив на строки від 4 до 10 років виправно-трудових таборів. Усім, окрім Лакоти, інкримінували статті 54-1а («зрада Батьківщини») і 54-11 («участь у контрреволюційній організації») КК УРСР. Григорія Лакоту засудили за ст. ст. 54-4 («надання допомоги міжнародній буржуазії») і 54-11.

За версією радянських слідчих, святі отці начебто «на завдання Ватикану… створювали різноманітні організації і навчальні заклади, де готували кадри для боротьби із радянською владою. Після окупації Перемишля німецькими військами закликали духовенство і вірян до надання всебічної допомоги німецьких загарбникам».

Як повідомляє прес-центр Центру досліджень визвольного руху, вперше прохання про реабілітацію священиків надійшло до прокуратури в 1995 році. Однак тоді воно залишилося без відповіді лиш тому, що керівник відділу реабілітації Генеральної прокуратури України Є. А. Нальотов рекомендував тимчасово не ухвалювати рішення у справі «у зв'язку з викладеними обставинами і до звернення засуджених, їх родичів чи представників церкви про перегляд справи».

«Затягування реабілітації отців на 20 років зумовлене небажанням тодішніх працівників прокуратури приймати відповідне рішення, хоча у справі не сказано жодного об'єктивного складу злочину, — пояснює  заступник директора Галузевого державного архіву СБУ Володимир Бірчак. — Такі справи в Архіві СБУ не поодинокі. Лише можливість вільного доступу громадськості до архівних документів, в чому допомогло прийняття «декомунізаційних» законів, дало можливість відстежити такі справи і нехай із запізненням, але все ж реабілітувати цих людей. Я думаю, що реабілітація людей, які боролися за незалежну Україну і в силу певних причин і досі не реабілітовані, буде тривати і надалі».

Нове подання на реабілітацію на початку вересня 2015 року було результатом спільної ініціативи керівництва Галузевого державного архіву СБУ (директор Ігор Кулик і його заступник Володимир Бірчак), ректора Українського католицького університету о. д-р Богдан Прах, колективу Інституту історії Церкви УКУ і голови Місії Постуляції святих УГКЦ єрм. Полікарпа Марцелюка, Чину Святого Василія Великого.

Прокуратура м. Києва зробила висновок, що, відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (від 17 квітня 1991 року), священиків реабілітовано.

«Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» був прийнятий в 1991 році ще Верховною Радою УРСР. Він не вбачає повних підстав для реабілітації тих, хто воював за незалежну Україну. Тому нині нам вкрай необхідно прийняти новий Закон, в якому розширити переліки осіб, які можуть бути реабілітовані. і нарешті дати можливість всім борцям за волю України хоча би моральну оцінку і підтримку їхній діяльності проти тоталітарної радянської системи», — зазначив ініціатор подання прохання про реабілітацію священиків, учасник робочої групи науковців та представників громадськості, які розробляють зміни до цього закону, екс-директор ГДА СБУ (2014-2015 рр.) Ігор Кулик.

Довідка. Єпископів Йосафата Коциловського (на фото) і Григорія Лакоту, які померли в таборах ГУЛАГу, нині визнано священномучениками.

Священномученик Йосафат Коциловський (1876 – 1947) народився 3 березня 1876 року у лемківському селі Пакошівка біля м. Сянок. Богословські студії закінчив у Римі в 1907 р. і згодом, 9 жовтня того ж року, отримав єрейські свячення. Швидко по тому був призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станіславові. У 1911 р. вступає до новіціату отців василіан. Його архиєрейські свячення відбулися 23 вересня 1917 р. у Перемишлі відразу ж після повернення Митрополита Андрея Шептицького з російського полону. У вересні 1945 р. польська комуністична влада заарештувала його, а 26 червня 1946 р., після повторного арешту, його силоміць вивезли до СРСР й ув’язнили в київській тюрмі. Упродовж всього свого життя владика був непохитний у служінні та утвердженні Христової віри, у її зростанні в людських душах. Помер як мученик за віру 17 листопада 1947 р. у концтаборі Чапаєва біля Києва.

Священномученик Григорій Лакота (1883 – 1950) народився 31 січня 1883 р. у с. Голодівка на Львівщині. Закінчив Львівську духовну семінарію. 30 серпня 1908 р. єпископ Костянтин Чехович висвятив його на священика. Вищу освіту здобував у Відні. Потім отримав призначення на професора Перемишльської духовної семінарії, згодом став її ректором. 6 травня 1926 р. відбулися його архиєрейські свячення на єпископа-помічника у Перемишлі. 9 червня 1946 р. заарештований і засуджений на 10 років ув’язнення. Всі, хто пам’ятав владику на засланні у Воркуті, відзначали його велику людяність, смирення, бажання самому виконати найважчу працю й полегшити нестерпні умови життя інших. Помер як мученик за віру 12 листопада 1950 р. у с. Абезь біля Воркути.

Отець Микола Грицеляк (1891 – 1976) народився 1891 р. в с. Барич Перемишльського повіту. Закінчив Львівську духовну семінарію. 1917 р. отримав єрейські свячення з рук єпископа Й. Коциловського. Душпастирював у Перемишлі та околицях. 1946 р. депортований до УРСР. Зупинився у Львові. За відмову «возз’єднатися» з РПЦ того ж року арештований. 1947 р. – засуджений до 6 років ВТТ та 3 років позбавлення громадянських прав з конфіскацією майна. Покарання відбував у таборах разом з кримінальними злочинцями в Хабаровському краю, опісля – спецпоселення в Красноярському краю. У 1955 р. повернувся до Львова. Після звільнення був генеральним вікарієм Перемиської єпархії. Був під постійним наглядом органів держбезпеки. Помер у Львові 1976 р. Похований на Яновському кладовищі.

Отець Іван Кузич (1901-1979) народився 1901 р. у с. Наконечне Яворівського повіту в родині заможних селян. Закінчив Духовну семінарію у Перемишлі та Папський університет св. Томи. Захистив докторат з філософії та богослов’я. Єрейські свячення отримав 1931 р. У 1932-1935 рр. – віце-ректор Перемиської духовної семінарії, а з 1945-го – ректор.В 1946 р. депортований в УРСР. Проживав у Львові, де і був затриманий 1946 р. і звинувачений за ст.80-1 КК УРСР – «проживання без прописки». Перебував під слідством в тюрмі на Лонцького, згодом – у Лук’янівській слідчій тюрмі в Києві. Висунуто звинувачення в тому, що «як уніатський священик і член Перемишльської єпископської капітули протягом багатьох років активно реалізував антирадянську політику Ватикану, а також проводив націоналістичну роботу». 1947 р. засуджений. Покарання відбував у таборах Красноярського краю. З 1952 р. – на спецпоселенні у м. Норильськ. Звільнений у 1956 р., повернувся до Львова, де проживав без прописки. Згодом переїхав до м. Полонне Хмельницької області. Підпільно служив Служби Божі та уділяв Св. Тайни. Помер 1979 р. в м. Полонне, де й похований підпільним греко-католицьким священиком.

Отець Роман Решетило (1880 – 1952) народився 1880 р. в м. Угнів Рава-Руського повіту. Навчався у Львівській і Перемишльській семінарії. У 1907 р. – отримав єрейські свячення з рук єп. Констянтина Чеховича. У 1907-1911 рр. продовжив богословські студії у Відні. Працював духівником, а згодом віце-ректором і викладачем у Перемишльській духовній семінарії. Окрім цього душпастирював у с. Потелич Равського деканату. З 1946 р. – генеральний вікарій Перемишльської єпархії. В 1946 р. – депортований в УРСР. Жив у с. Котельники біля Львова. Цього ж року затриманий, перебував у тюрмі на Лонцького та Лук’янівській тюрмі в Києві. 1947 р. засуджений до 4 років ВТТ та 3 років позбавлення громадянських прав без конфіскації майна (через відсутність такого). Помер 1952 р. у м. Казачинськ Красноярського краю, де відбував покарання.

www.gazeta.lviv.ua