Про що важливо пам’ятати, святкуючи Різдво Івана Хрестителя?

Про що важливо пам’ятати, святкуючи Різдво Івана?

Якщо хтось подумає собі, що Іван Хреститель народився в цілком іншому світі, ніж ми живемо сьогодні, то з ним можна посперечатися. Варто звернути увагу лише на декілька історичних прикладів початку І ст., які стосувалися Палестини, щоб зрозуміти що саме я маю на увазі. Іван народився і проповідував на окупованій римлянами території. Владу імператора на окупованій території якраз розпочав представляти прокуратор Понтій Пилат. Той самий, який пізніше винесе смертний вирок Ісусові. Пилат був яскравим представником владного «апарату» римського кесаря і його призначення мало за ціль посилення контролю Риму на підлеглих територіях. Цей жорсткий, прагматичний і цинічний прокуратор з першого дня пішов на доволі різкі управлінські кроки, щоб продемонструвати, що справжнім господарем на окупованій території є кесар.

Однак, ще страшнішим за зовнішнього ворога був внутрішній ворог у вигляді крайнього песимізму і зневіри. Вважалося, що в світі домінує і владарює зло, яке затемнило Божу могутність.

Народження Івана збіглося з періодом духовної кризи, а відтак і серйозних історичних та політичних перемін. Безпліддя і похилий вік матері Івана – Єлизавети в оповіді євангелиста Луки лиш підкреслюють важке становище народу в той час. Однак Бог діє всупереч і розв’язує її безпліддя, розв’язує і німоту батька Захарії, який не йняв віри, що в них народиться син. Тому з його уст разом з народженням Івана народжується і величава пісня: «Благословенний Господь Бог Ізраїля, що навідався до народу свого!» Адже саме ім’я «Іван» пов’язане з незмінною вірністю і опікою Бога.

Молодий провідник і пророк Іван не намагався потішати чи розраджувати людей, навпаки – він виголошує пересторогу і заклик до зміни їхнього життя, зміни життєвих орієнтирів, зміни цінностей, як би ми сказали сьогодні.

Хоча на початку першого століття нашої ери не існувало інтернету і соцмереж, заклик Івана: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!», – швидко поширився околицями Йордану і невдовзі буквально сколихнув Єрусалим. Ірод Антипа одразу ж не на жарт стривожився і вирішив арештувати Івана.

Хоча Іван належить до постатей, про які Євангеліє говорить досить мало, від нього є багато чого повчитися сучасним християнам.

Вміння чекати. Ранні роки життя Івана, як і Ісуса повністю вкриті таємницею. Відомо лише з Євангелія, що він був сином єрусалимського священика Захарії і Єлизавети. Всупереч традиції, він не продовжив служіння свого батька, а подався в пустелю, де вів аскетичний спосіб життя і готувався до звершення важливої місії. Відомий євангельський вираз «Голос вопіющого в пустині» (він взятий з пророка Ісаї) часто вживається в іронічному сенсі, мовляв голос, до якого ніхто так і не прислухається, скільки не кричи. Можливо й так, однак такий голос ніколи не залишається безслідним, або навіть більше – він знаменує початок нової ери. Саме таким і був голос Предтечі Господнього Івана. Іван довго мовчав, перш ніж сказати, проголосити слово про прихід Царства. Він вмів терпеливо дожидати моменту, вмів чекати моменту явління Спасителя. Іван чув Божий голос, який відкривав йому правду про себе і про історію спасіння. Уважне і терпеливе слухання Божого голосу і дозволило йому пізніше стати «Голосом Слова» (тобто Христа), як він названий в нашому богослужінні.

Вміння свідчити. Коли приходить відповідний момент, Іван вказує на Ісуса як Месію: «Ось Агнець Божий, що бере на себе гріх світу». Це свідчення вимагало немалої відваги. Ціле життя (хоча й доволі коротке) Івана є свідченням і служінням правді. Краще сказати – служінню Правді. Іван нещадно критикує релігійний формалізм, поверхневе ставлення до релігії, показове благочестя, яке ми звикли називати фарисейством. Іван не боїться сказати правду в очі, навіть тоді, коли йому загрожує смерть. Така постава Івана є дуже повчальною сьогодні, коли навіть між християнами все більш популярним стає розмите, аморфне християнство, яке ризикує перетворитися в наївний гуманізм.

Вміння відійти. Мені дуже подобається як зображає Івана Предтечу традиційне церковне мистецтво, словесне і образотворче. Як в літургійній поезії, так і на іконах Івана часто зображено зі схиленою перед Ісусом головою а також з простягнутою правицею, яка вказує на Спасителя. Іван вказує своїм учням на Ісуса як на Спасителя, а сам відчуває себе лише слугою. Цим вчинком він ставить високу «планку» для всіх духовних вчителів і провідників. Адже дуже важливо розуміти межі своєї місії, своєї компетенції, важливо спрямовувати до Бога, приводити інших до Нього, але вважати, щоб не заступити Його своїми плечима.

Максим Тимо
для Департаменту інформації УГКЦ