Отець Ігор Бойко: “Дитина – це не річ, яку можна продати”

Сьогодні в медіапросторі з’явилося звернення духовенства УГКЦ та РКЦ із закликом заборонити сурогатне материнство. Чому сурогатне материнство – це тяжкий гріх,який накладає відбиток на все подальше життя жінки? Як суспільство має відреагувати на таку кричущу ситуацію, коли діти, фактично, опинилися в заручниках амбіцій та фінансового зубожіння? На ці та інші питання відповів керівник Школи біоетики УКУ, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, член-кореспондент Папської академії “Pro Vita” о. Ігор Бойко, який також назвав сурогатне материнство – формою рабства.

Практика сурогатного материнства – це комерціалізація материнства

Материнство насамперед передбачає, що матір готова прийняти дитину – не як річ, а як особу, яку приймає через поєднання жінки і чоловіка, і дитина народжується як плід любові. За неї беруть відповідальність, – беруть відповідальність за процес зачаття, виношування, виховання дитини. У сурогатному материнстві цього немає.

Жінка виношує дитину для замовників за певну фінансову винагороду. Часто на початку контракту майбутня сурогатна матір отримує половину суми, як гарантію того, що вона не прийме рішення про переривання вагітності. Дуже часто в контракті прописано, що члени подружжя, які є замовниками, можуть контролювати стиль життя жінки у період вагітності: як вона харчується, чи не зловживає шкідливими звичками, – щоб максимально впевнитися, що якість життя майбутньої дитини забезпечена. Друга частина суми передається жінці після того, як вона цю дитину народила, передала батькам-замовникам.

Тому, бачимо, що тут є дуже негативний аспект, як комерціалізація материнства, сприйняття дитини не як особи, а як певної речі, а дитина не може бути сприйнята як річ, за яку ми платимо гроші. 

Сурогатне материнство несе наслідки для дітей жінки, яких вона вже має

Якщо жінка вже має одну або кілька своїх дітей,то сурогатне материнство несе для них психологічні наслідки.  Бо це можуть бути діти, наприклад, 7 і 10 років. Коли діти бачать, що матір є вагітною і вона чекає на народження дитини, то природно, що вони радіють, що в їхній родині буде братик або сестричка.  І коли мама їде в лікарню, але повертається без бажаного братика чи сестрички, то діти розуміють, що щось сталося не так. Звісно, можна сказати, що дитина завмерла чи щось сталося. Але з часом діти помітять, що фінансово у родині стало краще жити, є більше коштів.

Діти є дуже второпні і  можуть зрозуміти, що мама продала цю дитину 

Через це виникає певна недовіра у родині, страх, боязнь, чи не прийме мама такого рішення щодо нас. 

У сурогатному материнстві дитина генетично походить від своїх батьків. Але за дев'ять місяців у лоні жінки дитина немовби прив’язується до цієї матері і мати прив’язується до цієї дитини. І я думаю, що для сурогатної мами на психологічному рівні є непросто віддати дитя. Бо коли вона чує рухи дитини у своєму лоні, то пробуджується материнський інстинкт. Продавши цю дитину, я переконаний, сурогатна матір живе з думкою, як її дитина, як вона почувається, тому що це природно.

Настав час, коли  наше суспільство має обов’язок дізнатися, чи українське законодавство захищає право дитини на життя 

На превеликий жаль, Україна ще з часів радянського союзу успадкувала законодавство, яке дозволяє аборти. Узаконені різні можливості до репродуктивних технологій, сурогатного материнства. Як я вже казав, у інших країнах, сурогатне материнство заборонене. Тому мені здається, що та ситуація, яку маємо в Україні і яка потрапила на шпальти медіаресурсів, це далеко не все. Не виключаю, що подібних ситуацій набагато більше і набагато більше таких дітей, яких замовляють собі іноземці. Це все має бути врегульовано на законодавчому рівні. Досвід інших країн показує, що сурогатне материнство має бути заборонене, бо це не та практика, яка свідчить про гуманність суспільства. Навпаки! 

Сурогатне материнство – це певна форма рабства

Як колись продавали рабів, щоб вони виконували певну працю, у цьому випадку дитина прирівнюється до того, що її також можна продати, купити, встановити певну ціну і, її заплативши, отримати бажаний результат. У цьому випадку дитину. Дитина сприймається як певна річ, яку можна придбати.

І нещодавній конфлікт у Львівському національному медичному університеті із сестрою Діогеною Терешкевич ще раз доводить необхідність вивчення біоетики саме в середовищі лікарів. Ідеться про питання етичності, зокрема щодо різних репродуктивних технологій, сурогатного материнства (адже не виключено, що замовниками таких дітей можуть бути, наприклад, двоє чоловіків чи двоє жінок). На мою думку, якщо б  це забороняло законодавство, то клініки не мали б права цього робити. Колись я написав статтю, яка називається “Україна перетворюється на Мекку сурогатного материнства”, де є свідчення того, як багато людей, на превеликий жаль, приїздить до України за такими дітьми.

Я б також хотів звернутися до сурогатних матерів, які думають, що в такий легкий спосіб можуть заробити кошти. Не варто цього робити. Тому що з цим тягарем не буде легко жити. Народити, а потім віддати свою дитину – це етично неправильно і це є тяжкий гріх.

Додаток:

Екскурс у історію від о. Ігоря Бойка

Коли у 1978 році з’явилася інформація про першу дитину “з пробірки”, то від того часу світ поділився на дві частини.

Одна частина суспільства сказала: “Вау, як це добре, адже безплідні пари тепер, вдаючись до репродуктивної медицини, зможуть мати дітей”.  Натомість інша частина суспільства з цим не погодилася.  Адже “дитина з пробірки” це означає, що непотрібно більше подружньої любові між чоловіком і жінкою. Дитина може з’явитися на світ не як плід любові, фізичного, духовного, емоційного єднання між чоловіком і жінкою, достатньо, щоб будь-який чоловік був донором сімені, а жінка донором яйцеклітини. Лікар обирає, яку кількість використовувати донорських гамет, яку кількість ембріонів створювати, яку кількість ембріонів переносити чи не переносити у лоно матері. З огляду на це, значна частина суспільства заявила про те, що цей метод є неприйнятним і не відповідає гідності приведення на світ людського потомства, дітонародження. Репродуктивна медицина пішла далі. І виникло таке явище, як сурогатне материнство.  З’явилася можливість за гроші для подружньої пари, яка не може або не хоче з різних причин виношувати свою дитину, звернутися до сурогатної матері, яка виносить для них бажану дитину. На законодавчому рівні багато країн  таку практику не схвалюють. У більшості держав практика сурогатного материнства заборонена, у деяких країнах за це навіть передбачено покарання: чи фінансове стягнення, чи навіть ув’язнення.

На жаль, в Україні практика сурогатного материнства дозволена. Є стаття Закону України, яка регламентує це явище. Сурогатною матір’ю може бути жінка, яка має одну або двоє своїх дітей. Це для того, щоб їй потім було легше дитину віддати, бо вона вже має власних.

Розмовляла Оксана Бабенко

velychlviv.com