Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький: розбудова Церкви через любов до людини

Святий Тома Аквінський, роздумуючи над визначенням мудрості, говорив, що це вміння своєчасно та розсудливо застосовувати отримані знання на практиці. Саме тому найпершим видом бідності митрополит Андрей вважав брак знання, який виливався в монополію та поневолення людини владними структурами.

Мудрість у підприємництві, за його словами, полягала у пошані до будь-якої праці, що є виявом честі і благородства людини. Митрополит бачив вияв пошани і в пошуку «сродної праці», свого покликання, в отриманні з праці не тільки прибутку, але й задоволення, у побудові правильних стосунків між роботодавцем та працівником, у постійному розвитку своїх навичок та вмінь[1]. Саме тому будь-яка просвітницька діяльність митрополита серед населення поєднувалася із практикою.

«Андрей Шептицький вважав, що справжня реформа – це не писання законів, а зміна людської свідомості і способу мислення»[2]. Про цю мудрість Праведний митрополит молився, її здобував та нею ділився. Владика Андрей ділиться цією мудрістю крізь роки і з нами.

У 1892 році він відкриває страхове товариство «Дністер» через недовіру людей до банків, які започатковує Українська Греко-Католицька Церква, адже вона вже зазнала кілька невдач. А вже у 1894 році через запит клієнтів  переформатовує товариство у повноцінний банк, який добре співпрацює із провідними європейськими фінансовими установами того часу. Гроші зберігаються на українських теренах, а не у Відні[3]. І це тільки початок!

Чи знали ви, що єпископ, підприємець, науковець, менеджер та меценат – митрополит Андрей Шептицький:

• У тому ж таки 1892 році створює товариство греко-католицьких робітниць «Будучність». Воно покликане для надання правової допомоги, сприяння у працевлаштуванні та реалізації спільних ідей для найбідніших українських покоївок та служниць[4].
• Вже в 1924 році інвестує $46 000 (приблизно $1 млн. зараз) в стартап «вдови по ґімназіяльному професорові» Климентини Авдикович. Ця ідея за кілька років виростає у знану в усій Європі фабрику солодощів «Фортуна нова». Там працювали 100 робітників, які щодня виготовляли 5 тонн продукції[5].
• Володів промисловим свідоцтвом на піщаний кар’єр на території Кайзервальду у Львові[6] , будував 120-кілометрову частину залізниці до Стрия, прокладаючи також електричні мережі[7].
• Через свої підприємства «Унія» та «Галіція» у Перегінську – частині «Галицької Каліфорнії» – він складав конкуренцію іноземним інвесторам нафтовидобувного промислу[8].
• Водночас саме він створив перший у лісових угіддях природоохоронний заповідник, співпрацюючи у цій справі із підприємством «Glasinger»[9].

Окрім цього, митрополита цікавив розвиток гірського туризму, а тому в Підлютому, на території, багатій лікувальними водами, владика створив туристичний комплекс у складі кількох дерев’яних будиночків, які здавали в оренду[10]. Він був відкритий на тогочасні інноваційні проекти, а тому матеріально підтримав справу фотографів Ярослава Коваля, Юліана Дороша, Михайла Шалабавки, яка для українців була новою і майже невідомою[11].

Ведучи мову про сприйняття підприємництва митрополитом Андреєм та історію успіхів єпископа, варто звернути увагу на два «кити» його діяльності.

Мова про гідність

В історичний період перебування Галичини у межах Австро-Угорської імперії українці не мали економічної незалежності: «майже всі господарські одиниці імперії користувалися дотаціями і субсидіями, тоді як наші українські інституції користувалися ними мінімально та розвивалися завдяки громадській солідарності»[12]. Окрім того, у суспільному та господарському житті залишалися наслідки панщини, тобто недовіра один до одного, безініціативність, невміння розпоряджатися власними фінансами, слабка обізнаність із новішими методами праці.

Саме тому митрополит Андрей вирішив розпочати з просвіти – написання великої кількості послань на соціальні та побутові теми. Йдеться про семінарійний вишкіл кандидатів до священства із садівництва, бджолярства, городництва, масові інтенсивні тижневі курси, які збирали навколо вчителів зі Львова чи Відня 100-200 активних осіб. Таким чином, єпископ через навчання повертав людям втрачену під час панщини гідність, адже цілковито довіряв їм самостійно провадити свої господарства. Відтак лише призначав координаторів і ревізорів, що їздили по громадах, перевіряючи хід запроваджених новацій.

 «…Християнин, а тим більше священник, мусить домагатися якнайстислішого контролю. Контроль вважати за брак довір’я, а навіть за особисту образу, є знаком такої примітивності у справах фінансових та економічних, що мусить бути підозріння, що тим самим прикриваєте нелад і невміння провадити справи», – пише він у посланні «Про милосердя».

Митрополит справді у своїй підприємницькій діяльності ставив на перше місце не матеріальний прибуток чи потребу особи, але саму людину. Цю людину він бачив у її цілісності, не розділяючи духовне та матеріальне. «Він вважав, що й одне, і інше мають бути на належному рівні: людина, яка є духовно багатою, не вживає спиртних напоїв, а до того ж проявляє християнську солідарність і співпрацю з іншими людьми, не може бути бідною вже згідно самого способу життя», - зазначає дослідник соціально-підприємницької діяльності митрополита Андрея д-р Зиновій Свереда.

Складовою збереження гідності людської особи єпископ бачив і матеріальний добробут. Для чого він це все робив? Блаженної пам’яті Любомир Гузар на це питання відповідав: «Так митрополит здійснював своє покликання душпастиря. Він мав велику пошану до людини. Хотів кожному допомогти бути доброю людиною, добрим громадянином, добрим сім’янином, бути собою. Він працював для людини»[13].

Мова про єдність

Іншим суттєвим аспектом підприємницької діяльності митрополита Андрея Шептицького була боротьба проти поділів українського суспільства[14] та повернення простору довіри у його стосунки. Здається, що Праведний митрополит пророкував про сьогоднішні обставини життя нашої країни: «Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом»[15].

Однією із найбільш інвестиційно привабливих структур для митрополита Андрея були кооперативи. І як тут не пригадати про знаний на усю Європу «Маслосоюз», «Центросоюз», закупівлю 20 автомобілів для збільшення ефективності пекарського кооперативу «Хлібсоюз». Усі ці установи були покликані не лише забезпечити дохід українським селянам, але й навчити їх плідної співпраці на умовах економічної парадигми «win-win», повернути довіру один до одного та ствердити життєвий принцип, яким керувався сам архиєрей – «свій до свого по своє». Таким чином, відбувалося не тільки піклування про матеріальний достаток, але й державотворення.

Підсумок

Один із дослідників постаті митрополита Андрея, Мирослав Маринович, виділяє такі засадничі пункти в економічній діяльності Шептицького:

• моральне перевиховання всього народу;
• організація промотора реформ (у випадку Шептицького це було духовнество);
• освіта, навіть серед найнижчих верств населення;
• широка кампанія самофінансування;
• самоорганізація у сфері виробництва і торгівлі (створення кооперації, рух «свій до свого по своє».

«Що важливо, що «увесь цей клубок завдань починався з ціннісного перезавантаження, і вже потім переходив до самоорганізації», – наголошує Мирослав Маринович[16].

Сьогодні ми також потребуємо відкрити для себе та для України спадщину митрополита Андрея Шептицького як новатора, експериментатора, просвітника, інвестора, людину, яка постійно відстоювала гідність кожної людської особи та щиро вболівала за єдність українського народу.

о. Іван Вихор,

Департамент інформації УГКЦ

Більше про діяльність та погляди митрополита Андрея Шептицького читайте в книгах:

1. Митрополит Андрей Шептицький, «Послання любови», Дискурсус, 2018.
2. «Митрополит Андрей Шептицький та Пласт», Артос, 2012.
3. Кирило Королевський, Митрополит Андрей Шептицький, Свічадо, 2015.
4. Любомир Гузар, «Андрей Шептицький, митрополит Галицький (1901-1944), провісник екуменізму», Місіонер, 2015.
5. Митрополит Андрей Шептицький, «Заклик до покаяння. Послання на Великий піст», Свічадо, 2013.
6. «Про віру. Вибрані послання Митрополита Андрея Шептицького та Патріарха Йосифа Сліпого», Артос, 2013.
7. Митрополит Андрей Шептицький, «Наша державність. Як будувати рідну Хату», Артос, 2010.