«Корабель військових паломництв безперервно рухається вперед», – військовий єпископ Михайло (Колтун)

Паломництво – особлива сторінка в житті християнина

Паломництво – це дуже цікава сторінка, як для християнина,  так і для священика, для єпископа. Це подія, під час якої відкриваємо для себе не тільки місця, святині, що можна побачити ззовні, але відкриваємо і духовний зміст паломництва до цих місць. Те, «чого і око не бачило, й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його», тим хто вірить і переймається перспективою життя.  Я дуже дякую долі своїй, що я є паломником нашої Церкви, паломником у нашій Церкві і, думаю, паломником у  світі.

Духовний вимір військового паломництва

На загал, я дуже переймаюся тим, що багато людей ідуть у паломництво для того, щоби ззовні щось побачити, а вимір духовний занедбують.

Роздумував про це і тепер пояснюю собі й себе заспокоюю, що це є той початок паломництва, і він мусить бути таким. Бо скільки я зустрічався в паломництві з військовими, я завжди переходив через той формат, що всі їдуть з цікавості: побачити Європу, побачити різні народи, культуру, мундири, місця побожні, славні, історичні. Побачити і заявити, що я там був. Але сама дорога шліфує людину, навіть непомітно, через труднощі. Школа тих труднощів, терпінь є неминуча: важливо те, як  їх переживаємо, що засвоїмо, які висновки потім зробимо.  А якщо людина молиться, а в кожному паломництві ми завжди молимося, ця молитва налаштовує на духовний формат. Тоді починаємо застановлятися над своїми цінностями, над своїми діями, над своїми завданнями на цьому паломництві та у своєму житті.

Лише після такого духовного налаштування місце нашого паломництва являє нам свій духовний вимір, щоб ми змогли, покаявшись, почерпнути  благословення звідти і назад повернутися не просто мандрівником чи туристом, а паломником. Повернутися  паломником, який зібрав те, що він бачив і те, що він навіть не очікував відчути, побачити.  Коли людина відчує той духовний простір і духовні цінності, то все зовнішнє, матеріальне з першого плану відходить на задній план. І в такий спосіб паломницький дух набирає якості, сили, духовного виміру.

Нове паломництво – нове відкриття себе

На мене військове паломництво кожен раз впливає по-новому, оновлює дух, підштовхує до переоцінки життя, розуміння, що всього я ще не осягнув. Тому я знову і знову готуюся до участі в наступних паломництвах. Не можна себе в цьому  зупиняти, бо під час дороги до святих місць Бог завжди щось нове відкриває, і після того стаємо більш зрілими і вправними, по-іншому дивимося на світ, Церкву, ближнього, змінюємо свою поведінку. А це допомагає послужити іншим. Бо ж не тільки з цікавості їдемо в паломництво, а також, щоб служити іншим. Під час паломництв вчуся багато чого, застановляюся над собою.  Також бачу переміни в інших людях, а навіть кардинальні переміни.

На військове паломництво до Лурда їздимо з військовослужбовцями різних конфесій,  які мають різні військові звання,  а також з учасниками  АТО і молодими курсантами. І розумію, що їм усім потрібна ця поїздка. Паломники відчувають, що  їхня участь у цьому паломництві – це дар Божий, бо могли збагнути і навчитися осягати духовні цінності людини, християнина, військовослужбовця.

Військовослужбовці і християнські цінності

Бути військовослужбовцем – це нести відповідальність і за себе, і за ворога, і за свого ближнього. А отже,  християнські цінності – зберегти життя ближнього, вміти і грішника навернути, і простити, і терпеливо кривду зносити – також стосуються військовослужбовця.

На останніх конференціях військового капеланства прозвучала така фраза, що капелан повинен прививати військовослужбовцям християнські цінності. Це є передумова успіху душпастирського служіння військовослужбовцям. Завдання християнина перегукуються із завданням військового, бо любити ближніх, рятувати і захищати їх є Божим провідним виміром.

Душпастирське служіння потрібне у війську, бо там є найбільша небезпека: без християнських цінностей військова людина може стати бездушним виконавцем завдань, а навіть вбивцею. Важливою є наявність у військовослужбовця провідних і незамінних християнських цінностей, з якими до нас прийшов Господь наш Ісус Христос, а це: любити, терпіти і прощати. Хоча буває прикро прощати, прикро терпеливо зносити кривди, але результати  будуть благородні.

Перші паломництва українських військових до Лурда

На початках вирушати в паломництво до Лурда було тривожно: тоді ще не знали звичаїв європейських країн і їхнього порядку. Але ми перейшли цей поріг, бо мали за собою людей, яких провадили. Пригадував собі євангельські слова: «Ідіть! Не бійтеся! Я з вами! Я вас посилаю!», і тоді приходив до мене великий приплив віри. Бог виразно супроводжував нас на перших паломництвах.

Ми їхали до Франції автобусом, і на той час мали ще низької проби автобуси, навіть не знали, чи витримають і чи впустять нас у них до Європи. Тоді, у 90-х рр., матеріальне становище людей було погане, тому з витратами, пов’язаними з паломництвом, допомагала нам німецька сторона. Тож починали брати участь у Міжнародному військовому паломництві до Лурда так бідно і убого. Бувало, що й в автобусі спали або приймали нас і давали спочинок наші церкви, парафії, монастирі. Вони були гостинними.

Пройшли роки, минули труднощі і ми себе відчули в цьому паломництві, знаємо свої завдання і презентуємо Україну. Хоча й зараз бувають помилки, але на них вчимося і стараємося вибудувати обличчя українського війська. Тепер маємо такий проєвропейський рівень: ми знані у міжнародній військовій спільноті і визнані нею, нас чекають і запрошують на військове паломництво до Лурду. І так наша українська делегація військових вливається у європейську та світову спільноту військовослужбовців.

Зараз мали труднощі з офіційним статусом капеланства. Але справа просувається. Це природний процес. Боже провидіння веде нас через труднощі: спочатку в паломництві, а зараз – у встановленні Інституту капеланства. Коли порівнюю час початкового паломництва, згадую людей, яких зустрічав, були ті, хто сприяв і ті, хто перечив, але наш корабель паломництва не зупинявся. Безперервно рухався вперед з того часу, як почали і до сьогодні. Така настійливість має значення для всього процесу справи: важливо не вимикатися, не уникати труднощів, а підтримувати вже започатковане, хоча б чимось.

Навіть зараз, на сході тривають воєнні дії, але намагаємося не зупинятися і підтримувати те, що почали  і справа просувається. Так і завдяки маленьким речам у  житті людина стає успішною. Бо ж каже  Господь: «Будь вірним в малих речах і над великим тебе поставлю». Тож бери участь у паломництві і знайдеш себе в житті!

Про відповідальність суспільства перед військом

Думаю, що військові паломництва мають відбуватися  обов’язково з підтримкою мирян. Бо ж військо не у своїх інтересах їде молитися до паломницьких місць. Тут йдеться про глобальний вимір – захист Батьківщини. Люди повинні підтримувати військових щоб вони могли нас захищати. Ось цей момент мене хвилює. Хотів би, щоб цивільні підтримували військових молитовно і матеріально, щоби вони мали силу захищати нас, наші життя  і надбання.

З журналу “Капелан”