Київ як столиця Київської унійної митрополії

Собор Святої Софії – катедра унійних митрополитів. 2 грудня 1597 р., 23 серпня і 2 жовтня 1599 р. польський король Жигмунд III видав для духовенства східного обряду в Києві, місцевого магістрату й міщан грамоти про послух і підлеглість предстоятелеві Унійної Церкви. На офіційному державному рівні Речі Посполитої статус Свято-Софійського собору як катедри унійних митрополитів підтверджено в липні 1600 р., коли відбулося офіційне введення у володіння собором та його маєтностями митрополита Іпатія (Потія). Водночас статус Києва як головної катедри з’єднаної з Римом Руської Церкви вперше було зафіксоване в папському бреве Климента VIII від 15 листопада 1600 р. («Bulla provisionis Ecclesiae metropolitanae Kioviensis»).

Собор Святої Софії як адміністративний і духовний осередок уніатів у Києві. При Свято-Софійському соборі функціонувала унійна капітула (єпархіальний крилос) (згадка з 1623 р.),  а також діяв василіанський монастир (з 1622 р.), очолюваний його настоятелем о. Олександром (Шкодлицьким). У грудні 1614 р. та в листопаді – грудні 1629 р. Київ з пастирським візитом відвідав митрополит Йосиф (Рутський), який у т. ч. здійнив канонічну візитацію Софійського собору й інших унійних храмів міста, а також відправив чотири Літургії у Святій Софії за численної присутності киян. Згідно з інструкцією Йосифа (Рутського) від 1618-1619 рр., для Києва передбачалося номінувати окремого вікарного єпископа унійного митрополита, а при соборі Святої Софії мав бути відкритий василіанський монастир зі школою.

Намісники предстоятеля Унійної Церкви в Києві. Унійними настоятелями собору Святої Софії в Києві були священики Филип Опанасович (дані 1600-1605 рр.; «поп нагорний»), Яків Крушинський (1601-1604 рр.), Іван Мужиловський (1605 р.; київський протопоп, номінований князем Костянтином Острозьким, воєводою київським!), Антоній Грекович (1610-1618 рр.; загинув мученицькою смертю в Києві від рук козаків 23 лютого 1618 р.), Станіслав Садковський (1613-1618 р.), Іван Путята (1624 р.), Мартин Корсак (1626-1633 рр.; останній намісник предстоятеля Унійної Церкви у Києві). Після висвячення єрусалимським патріархом Теофаном III у 1620-1621 рр. православної єрархії на чолі з київським митрополитом Йовом (Борецьким), частина підбурюваних козаками київських міщан напала 8 листопада 1622 р. на Софійський собор та захопила чотирьох ченців-василіан і унійного протопопа Матея, яких утримували під вартою у Трахтемирівському монастирі, однак у листопаді 1622 р. звільнили за сприяння православного митрополита Борецького.

Парафіяльна мережа, вірні, духовні осередки і майно Унійної Церкви у Києві. До Свято-Софійського собору в роки його належності до Унійної Церкви впродовж кінця XVI – першої третини XVII ст. належало «Верхнє Місто» (між валами «Міста Ярослава») зі Софійською слободою (заселеною підданими митрополичої катедри), собором Святої Софії та «нагірними» церквами. Окрім того, в підпорядкуванні унійного митрополита перебували Видубицький і Михайлівський Золотоверхий монастирі. Згідно з актом введення митрополита Іпатія (Потія) у володіння духовними маєтностями у Києві від 17 липня 1600 р., до Унійної Церкви в місті належали катедральний храм Премудрості Божої, Софійська слобода («Верхній Київ»), згодом – Видубицький монастир (архимандрія), а також парафіяльні церкви Богородиці Пирогощі («Матеребозька церква»), Святого Миколая Чудотворця (Десятинна), Святого Симеона Стовпника (фігурує також під титулом Воздвиження Чесного Хреста), Святого Микити та Святого Василія Великого (Трьох Святителів). За даними тогочасних джерел, у місті унія мала значну популярність серед міщан і священиків, а вірними Унійної Церкви стали такі впливові кияни, як війт Федір Ходика (загинув мученицькою смертю від рук козаків у 1625 р.).

Реконструкція уніатами Софійського собору. Унійні намісники Святої Софії в першій третині XVII ст. здійснили низку заходів з відбудови зруйнованого в попередні століття катедрального собору, а також його забезпечення літургійним опорядженням та реконструкції внутрішнього інтер’єру. Перший відомий реєстр речей і церковного опорядження, що зберігалися в соборі Святої Софії та належали померлому унійному митрополитові Михайлу (Рагозі), датований 1599-1600 рр. На вимогу унійного намісника, Святій Софії київська ратуша у 1605 р. повернула срібний релікварій (ковчег) з мощами святих. Перша спроба реконструкції собору уніатами зафіксована в 1622 р. (тоді Свята Софія була впорядкована, очищена й прикрашена), про що Римську курію інформував митрополит Йосиф (Велямин-Рутський). У 1619 р. польський король Жигмунд III, відвідуючи Київ, взяв участь в одному з унійних богослужінь у соборі Святої Софії, а після оглядин храму зобов’язав київського воєводу Томаша Замойського подбати про належний стан святині. Масштабні реставраційні роботи Святої Софії з ініціативи отців василіан розпочалися 1629 року й тривали, з перервами, до 1633 р.

Захоплення/повернення собору православним. Катедральний собор Святої Софії було повернуто православним на основі «Пунктів заспокоєння грецької релігії» 1632 р., укладених з нагоди коронації польського монарха Володислава IV. Відповідно до цього документа, храм мав «залишитися при неуніатах». 12 липня 1633 р., за наказом православного митрополита Петра (Могили), група київських міщан, священиків і ченців насильно захопили Святу Софію. Відтоді катедра де-факто почала виконувати функції резиденції (осідку) й столиці Київської православної митрополії. 17 липня 1633 р. православні захопили інші унійні храми в Києві. Наступного 1634 р. уніати втратили в Києві Видубицький монастир, а 10 березня 1636 р. намісник київського унійного митрополита – Станіслав Корсак, вимушено покинув останню підпорядковану йому церкву у Верхньому Києві – Святого Миколая (Десятинну).

Титулатура «митрополит київський в Унійній Церкві/УГКЦ». Попри фактичну втрату Києва, предстоятелі Унійної Церкви й надалі зберігали титул «митрополита київського» – аж до смерті у 1838 р. Йосафата (Булгака). 21 серпня 2005 року Блаженніший Любомир (Гузар), у зв’язку з перенесенням осідку УГКЦ зі Львова до Києва, офіційно змінив свій титул на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький».

д-р Ігор Скочиляс,
декан Гуманітарного факультету УКУ