Господня молитва: що означає наше звернення до Бога «Отче наш»?

Дорогі в Христі брати і сестри!

Продовжуємо нашу подорож у школі молитви, яку ми разом розпочали ось уже кілька місяців тому. Ми хочемо навчитися молитися, хочемо зрозуміти, що означає перебувати в молитві, звідки вона починається і про що потрібно молитися. Тут слід зауважити, що не ми перші є тими, хто бажає навчитися молитися. Ми читаємо в Євангелії, що навіть апостоли, побачивши Ісуса Христа, який молиться, – воплоченого Бога, що молиться до свого Небесного Отця, – звернулися до Нього із проханням: «Учителю, навчи нас молитися». І тоді Христос запросив їх до школи християнської молитви, можливо, першої в історії. Божественний Учитель об’явив нам певні принципи, засади молитви, які ми знаходимо сьогодні у відомій, мабуть, кожній віруючій людині молитві «Отче наш».

Молитва, якої нас навчив сам Господь

Відповідаючи на прохання апостолів навчити їх молитися, Христос їм каже: «Не будьте багатослівні у своїй молитві, як погани. Бо вони думають, що коли скажуть багато слів, то будуть почуті. Ні. Моліться ось так». І тоді Він промовив Господню молитву:

Отче наш, що єси на небесах,
нехай святиться ім’я Твоє,
нехай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні,
і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим,
і не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.
Амінь.

Отже, справжня школа молитви – це молитва «Отче наш». Саме тому я запрошую всіх вас, щоби, продовжуючи зростати у молитві, ми крокували дорогою усвідомлення і навчання саме цієї молитви.

Підсумок Євангелія і серце усього Святого Письма

Святі Отці Церкви говорили, що Господня молитва є підсумком усього Євангелія. Тобто, якщо ми хочемо коротко висловити те, про що йдеться у всіх чотирьох Євангеліях, – прочитаймо, зрозуміймо, вивчімо молитву «Отче наш»! Водночас Отці Церкви говорили, що Господня молитва є серцем усього Святого Письма. Тому перш ніж пізнати Святе Письмо, потрібно вивчити Господню молитву. Святий Єронім говорив: «Хто не знає Святого Письма, той не знає Христа». Але перед тим як заглибитися у Святе Письмо, належить відкрити для себе молитву «Отче наш».

Ця молитва має цікаву структуру, певний ритм. Вона розпочинається із вступу – звернення до Небесного Отця. Відразу стає зрозуміло, до Кого ми молимося. Відтак є сім прохань, волань, у кожному з яких ми просимо про щось – щоразу про інше, про щось, що є важливе для кожного з нас, щось, про що ми часом забуваємо молитися у наших приватних молитвах.

Тож пориньмо у ритм, зміст і дух Господньої молитви!

«Отче…»

«Отче наш, що єси на небесах». Два перших слова – «Отче наш» – є начебто ключем, початком дороги Господньої молитви. Бо ми звертаємося до Бога, кажучи до Нього слово «Отче». Звертаємося, як звертаються сини чи доньки до найдорожчої особи, до свого татуся. Властиво, ми можемо говорити до Бога «Отче» через те, що Ісус Христос подарував нам і ці слова Господньої молитви, і, як Син Божий, – Боже синівство. Кожен, хто приймає Таїнство Хрещення, стає сином або донькою Бога. Саме тому першим словом у нашому зверненні до Бога є «Отче». Зростаючи в молитві, ми будемо до Нього звертатися так, як це робить сам Ісус Христос, Син Божий.

Бути синами і доньками Бога означає мати певні права, певну силу, певні можливості. Ми стаємо Господніми дітьми через те, що Він вливає в наше серце свого Духа. Водночас ми стаємо спадкоємцями усього небесного багатства, яке в собі приніс нам Син Божий. Ісус Христос хоче поділитися з нами своїм небесним синівством, а відтак увести нас у стосунок із Богом Отцем.

Ми звертаємося до Бога в молитві (і про це вже йшлося в попередніх роздумах) не як до чужої, темної, невідомої і ворожої нам сили, а як до рідної особи. Одного разу я був свідком такої події. У крамниці в Єрусалимі загубився маленький хлопчик. У певний момент він відпустив руку тата, з яким зайшов до цього приміщення. І ось, коли він побачив, що залишився сам у цьому гаморі, бо людей було чимало, то почав кликати біблійними словами: «Авва, авва, еффата!». У перекладі з єврейської мови це означає: «Татку, татку, відкрийся мені! Де ти є?». Якщо й ми навчимося взивати в молитві до Бога так, як кликав свого тата цей єврейський хлопчик, та дитина, яка серед власного загублення у світі шукає порятунку, тоді почнемо добре молитися.

Пригадую ще таку повчальну розповідь одного з Отців Церкви. Якось прийшов молодий учень до старця і попросив його: «Навчи мене молитися». Старець повів учня до річки. Вони разом зайшли на глибину. Відтак чоловік, вхопивши  хлопця за чуба, занурив його голову під воду. Той почав борсатися, вибіг на берег, віддихувався. Тоді старець вийшов до нього і питає: «Що ти робив під водою, що говорив, коли я тебе так несподівано занурив?» Той відповів: «Я кричав до Бога німим голосом: «Боже, рятуй!». Тоді духовний отець йому каже: «Якщо ти навчишся так, з усього серця, взивати в молитві до Бога Отця, то будеш добре молитися».

«…наш…»

У звертанні «Отче наш» важливим є і друге слово – «наш» (ми не кажемо: «Отче мій»). Воно вказує на те, що Небесний Отець не є лише моїм благом. Ми не можемо приватизувати собі нашого Бога, навіть коли справді ставимося до Нього як до рідної особи. Він є Отцем усіх людей. Св. Кипріян Карфагенський говорив свого часу, що Бог є Отцем для всіх: багатих і бідних, могутніх і слабких – тому що ми є дітьми Божими разом, як спільнота, як Церква, як сини і доньки одного Небесного Отця.

Отже, починаючи цю молитву, промовляючи слова «Отче наш», пам’ятаймо, що звертаємося до нашого Небесного Батька, але разом із нашими братами і сестрами в Христі!

† Святослав