Десять цікавих тез про те, як проголошують святих у Католицькій Церкві

• Церква від початків християнства, як дорогу до наслідування Христа, подає нам досвід життя тих, хто в кожній епосі реалізував ідеал святості, аби ми бачили, що ця дорога є можливою. Їхній приклад життя промовляє до нас, а ми повинні придивлятися до цих прикладів, аби не втратити орієнтир.
   
• Практика прослави святих окреслюється словами «канонізація», «беатифікація» з часів понтифікату папи Урбана VIII, тобто від XVI століття.
   
• Щоб проголосити мученика святим, ще в часи античності вже сам факт його мучеництва, який був включений до літургійних триптихів, вважався канонізацією. Згодом єпископи виносили постаті святих на обговорення на Синодах. А в XII столітті Святіший Отець зарезервував це право за Апостольським Престолом. Із XVI століття папа Урбан VIII увів у практику один процес канонізації, який складається із двох етапів: беатифікація, тобто визнання блаженним для локальної церковної громади, та канонізації - визнання святим для всієї Католицької Церкви.
   
• День смерті святого є днем його народження для неба і цей день вважається днем його вшанування.
   
• Раніше місцевий єпископ, порадившись із Синодом, проголошував святих. У Православній Церкві ця практика залишилося до сьогодні.
   
• У Католицькій Церкві канонізаційна практика полягає в тому, що Папа посилає своїх легатів, які на місці досліджують і збирають документи про життя, мучеництво, геройську практику чеснот.
   

• У липні 2017 року Папа Франциск увів такий спосіб беатифікації, як «ісповідництво віри», тобто блаженні, які постраждали за віру, можуть бути проголошені ісповідниками віри. Але насамперед така особа повинна втішатися славою святості (громада вірних повинна знати день її смерті, мають бути видані книги про цю особу, свідчення про отримані ласки за її посередництвом). Тоді громада подає запит єпископові і він повинен чувати над цим процесом. Єпископ, розваживши, номінує постулятора, який збирає документи, свідчення людей, консультується із Синодом, запитує думку Рима. Крім того, єпископ номінує трибунал, історичну комісію, богословів-цензорів.
   
• Історична комісія збирає документальні свідчення, аналізує їх і подає життєвий профіль певного слуги Божого.
   
• Богослови досліджують, чи вчення слуги Божого відповідають вченню Католицької Церкви.
   
• Трибунал формує опитувальник, за яким проводиться опитування свідків.

Руслана Ткаченко,
Департамент інформації УГКЦ