Холодного вечора 2010 року місцеві - язик не повертається написати «міліціонери» - навідалися до монашої обителі.
От уявіть: вечір, монаший дім. Заявляються до сестер-монахинь типи з кийками і вимагають пред’явити паспорти. Далі – правовстановлюючі документи на житло. А потім - коли не знаходять до чого причепитися - переписують у монахинь ІМЕІ мобілок. А раптом крадені?..
Так по-дикунськи два роки тому починалася історія сиротинця у Врадіївці.
Щоб організувати дитячий притулок, до миколаївського містечка прибули монахині з Івано-Франківська. Вони вже мали успішний досвід заснування схожого притулку для сиріт і дітей з нужденних сімей на Прикарпатті (відео - http://www.ugcc.org.ua/1231.0.html).
Ви запитаєте, чому греко-католицькі монахині подалися на «неканонічні території»? Звідки греко-католики у Врадіївці? Виявляється, стараннями Й.В.Сталіна. У 1951 році до Жовтневого, Адамівки, Гуляницького та інших сіл Врадіївського району цілими селами евакуювали жителів Старосамбірського району Львівщини. Їхні рідні землі саме відійшли до Бєщадського повіту Польської народної республіки. Був такий екзотичний договір між СРСР та ПНР. За багатий вугіллям район біля Західного Бугу Польща отримала від Союзу нафтоносну ділянку навколо Нижніх Устрик на Старосамбірщині. Бартер взірця 1951-го. Нафту обміняли на вугілля. А місцевих українців спровадили у степи Миколаївщини.
Сьогодні нащадки тих старосамбірських ледь не власників нафтових свердловин складають кістяк врадіївської греко-католицької громади. Після довгих років радянської заборони, а відтак - поневірянь вже у незалежній Україні, вони нарешті готуються освятити свій храм. Зі слів тамтешнього настоятеля о.Романа Балити, ця знаменна для врадіївців подія станеться восени.
Можна припустити, що серед переселених старосамбірців були й греко-католицькі священики чи ченці. Якщо когось із них не потрафили виселити подалі, до Сибіру. Але навіть прості селяни добре знали, що, крім храму, при громаді мусить бути і захоронка для дітей. Бо так множаться добро і милосердя. Так от, минуло більш як два роки, а сиротинець у Врадіївці не з’явився. Приміщення для його облаштування спершу надали, а потім забрали назад. Черниці відбули туди, де їхня праця більш потрібна.
Як пояснить у червні 2011 року і досі чинний миколаївський губернатор Микола Круглов, благодійну дитячу установу не побудовано через… юридичну безграмотність чиновників: «Ситуація у Врадіївському районі, навколо якої вже кілька років ведуться різноманітні чутки і навіть спроби політичних спекуляцій, насправді ґрунтується виключно на недостатній юридичній грамотності чиновників і депутатів селищної ради. Комунальне майно (будівля) було передано релігійній громаді під облаштування благодійного закладу рішенням виконкому селищної ради, тоді як, згідно з чинним законодавством, це є виключним правом сесії селищної ради. До того ж, на момент прийняття рішення не діяла норма закону, що дозволяє передавати комунальне майно недержавним структурам на безоплатній основі, що також було зроблено виконкомом селищної ради. Як наслідок, було винесено протест прокурора і порушено справу про відчуження майна. Крім того, оскільки мова йде про дитячий благодійний заклад, церковному благодійному фонду необхідно було дотримати всі юридичні процедури, обов'язкові для відкриття будь-яких дитячих установ в Україні».
Все через чиновницьку безграмотність, скрушно пояснює губернатор. Так, ніби грамотність чиновників – не його сфера відповідальності.
А от, до прикладу, у Золочеві - такому ж невеликому містечку на Львівщині – чиновники, треба розуміти, більш грамотні. І міліціонери зі «шмоном» до монахинь не ходять. Там черниці опікуються сиротинцем вже 6-й рік (відео ugcc.tv/ua/media/54806.html).
Зауважили? До дитбудинку сімейного типу взяли саме «проблемних» діток. Із дев’ятьох вихованців - двоє мали дитячий церебральний параліч, а четверо - серйозні проблеми із зором. Правда, це було раніше. Сестри-монахині таки звершили справжнє диво, і з діток фактично зняли діагноз ДЦП. Як? Черниця в інтерв’ю не приховує: небайдужість. Повсякденна профілактика, кваліфікована медична допомога. Малі їздять на море і в санаторії, танцюють, співають, грають на музичних інструментах, удосконалюють англійську з репетитором… Справжнє щасливе дитинство.
А от у Врадіївці дива не сталося. Хіба що у своїй безкарності пишно розквітли поліщуки з дрижаками. Не здивуюся, якщо виявиться, що саме хтось із цих «стражів порядку» приходив «кошмарити» сестер-монахинь. Щоб ті бува не надумали заснувати у Врадіївці сиротинець.
Як відомо, навіть ДАІвці остерігаються зупиняти людей з колорадками: погана прикмета. То про що може свідчити спроба міліції «шити» монахиням крадіжку? Чи притомній людині прийде на гадку звинувачувати у злодійстві того, хто «не вкради» людям проповідує?
Так, усім зрозуміло, що це була така форма залякування, і що сутінками у монаший дім міліціонери прибилися не з власної ініціативи – за наказом. Але це, погодьтеся, ланки одного злочинного ланцюжка. Спершу вони - зі службової необхідності - переслідують божих людей. А потім – з почуттям виконаного обов’язку і для власної утіхи - гвалтують нещасних дітей і жінок.
«Врадіївський шмон» у домі черниць стався пізньої осені 2010 року. А вже за два місяці, одразу після новорічних свят, у цьому містечку - як ми тепер усі вже знаємо - згвалтували і вбили 15-річну Аліну Поркул. Не дивина, що убивство дівчинки так і залишилося нерозкритим. Природно, що це був лиш початок насильства і беззаконня.…
Де відмовляють любові, милосердю і дивам, там пануватиме наруга, страх і відчай.
P.S. А врадіївські греко-католики не полишають наміру опікуватися нужденними родинами і сиротами, каже тамтешній священик о. Роман.
