Більше мільярда людей у світі не мають доступу до чистої питної води!

Спраглий ближній має право не лише на те, щоби втамувати спрагу, але й зробити це без шкоди для власного здоров’я та життя.

Шанобливим і трепетним ставленням до води і її мудрим та поміркованим використанням християнські громади вчать інших тому, як по-різному можна втілювати свою любов до Бога і ближнього.

Роздумуючи над другим ділом милосердя щодо тіла й душі, усвідомлюємо, що усі «діла милосердя» – це, з одного боку, здійснення християнської віри через конкретні вчинки, а з іншого – постійні пошуки нових шляхів втілення любові до Бога, до ближнього і до цілого Божого створіння. Кожен, хто добровільно й усвідомлено ступив на дорогу слідування за Христом, безперервно відчуватиме потребу пізнавати Його все більше і більше. Така людина намагатиметься дивитися на світ крізь призму Святого Писання, а у Вченні Церкви невтомно шукатиме чітких підказок, як краще сповнювати Божу Волю, живучи в конкретних історичних обставинах.

Другим ділом милосердя щодо тіла Господь продовжує список тих вчинків, які робимо від імені Бога для Нього самого (Мт 25, 34-46; Мк 9, 41). «Спраглого напоїти» разом з іншими «ділами милосердя» – не що інше, як допомога нашому потребуючому ближньому відчути і впевнитись у тому, що ми до нього ставимось як до того, хто, як і ми самі, є сотворений на образ і подобу Божу (Бут 1, 26-27), хто є живим храмом Духа Святого (1 Кор 3, 16) і нарівні з нами має право на чисту воду і всі інші Божі дари – природні ресурси.

Більше мільярда людей у світі не мають доступу до чистої питної води, що призводить щороку до мільйонів смертей (особливо серед дітей), спричиняє понад десять мільйонів інвалідностей та хвороби сотень мільйонів, у тому числі й онкологічних. Жертви впливу забруднення води об’єднуються у той спільний голос, який волає про милосердя і допомогу до самого Творця.

Невідповідні до вимог сталого розвитку виробництво, підприємництво та господарювання як у світі, так і в Україні уже спричинились до того, що з надр землі безжально вичерпані природні запаси. Крім того, у результаті такої діяльності вода у наших ріках, озерах і водоймах стала непридатною для пиття і перетворилася на небезпечну речовину не лише для людини, але й для усіх інших живих істот.

Справедливе бажання забезпечити власний комфорт завдяки використанню таких досягнень цивілізації, як ванні кімнати, туалети, пральні машини та синтетичні миючі засоби, певною мірою і справді покращили рівень життя сучасного населення навіть у найвіддаленіших куточках планети. Однак запроваджені без дотримання відповідних екологічних і санітарних норм та технологій, ці блага обертаються проти людей за «принципом бумеранга».

Непродуманий, нецентралізований і антисанітарний відвід окремими домогосподарствами у довкілля спожитої і забрудненої води, зокрема через використання заборонених у цивілізованому світі хімічних мийних засобів на фосфатній основі, призводить до того, що вода у криницях, ще донедавна цілюща, яка вгамовувала спрагу і відновлювала життєві сили наших предків, перетворилась на небезпечну рідину, котра вже не дає, а позбавляє наснаги, провокуючи різні хвороби, навіть призводячи до смерті.

Відсутність централізованого водопостачання і водовідведення у поєднанні з низькою культурою поведінки у ставленні до безцінного Божого дару – води – є одним із ключових факторів погіршення здоров’я населення нашої країни.

За даними Міністерства екології та природних ресурсів України, централізованим водопостачанням забезпечено лише четверту частину сіл нашої держави. Решта сільського населення споживає воду з колодязів та індивідуальних свердловин, які у переважній більшості мають незадовільний санітарно-технічний стан.

Невідповідність якості питної води нормативним вимогам є однією з причин поширення в державі багатьох інфекційних (вірусний гепатит А, черевний тиф, ротавірусна інфекція тощо) та неінфекційних (хвороби системи травлення, серцево-судинної, ендокринної тощо) хвороб.

Нині стає все важче і важче чинити діло милосердя «спраглого напоїти», маючи впевненість у тому, що ця вода справді втамує спрагу і не зашкодить. Свята Чотиридесятниця дає новий шанс і чудову нагоду…

Чисельні невинні жертви нестачі чистої питної води у світі, зростання рівня захворюваності та смертності, а також невтішні прогнози науковців про те, що в недалекому майбутньому дефіцит цього життєво необхідного для усього живого природного ресурсу може спровокувати конфлікти та війни між етносами та народами, сигналізують про потребу негайного перегляду нашого ставлення як до води, так і до інших Божих дарів.

Свята Чотиридесятниця є саме тим благодатним часом, коли кожен християнин, який вирішив щиро і по-справжньому постити, має прекрасну можливість упевнитися в тому, яким великим життєдайним даром від Бога для людини і всього живого є вода. У часі посту кожна людина покликана змінити своє ставлення до води, з вдячністю приймаючи її від Творця, перепрошуючи Його за безрозсудне ставлення до неї і вимолюючи потрібні ласки, щоби навчитися цінувати цей дар.

Коли людина перебуває у молитві, смакуванні Слова Божого з наміром навчитись чинити гідні плоди покаяння, Господь Духом Своїм Святим сокрушає її серце, роблячи його здатним правдиво подивитись на все навкруги і побачити все та зрозуміти з Божої перспективи.

Подаючи кухлик води ближньому, щоби втамувати його спрагу, з одного боку, виявляємо нашу готовність до сприйняття тієї нагороди – Життя Вічного, яке обіцяв сам Христос (Мт 10, 42), а з іншого – уприсутнюємо Царство небесне «вже тут і тепер».

Шанобливо і з трепетом використовуючи воду й інші природні ресурси, ми одночасно дбаємо і про душі тих, хто спраглий побачити красу життя з Богом і готовий навчитись «новим стилям життя у Христі».

Шанобливо, у дусі чесноти мудрості та поміркованості ставлячись до Божого дару для всього людства – води, ми не лише захищаємо право теперішніх і прийдешніх поколінь на вільний доступ до цього безцінного джерела життя на землі, але й превентивно можемо запобігти мільйонам смертей, сотням мільйонів захворювань, а також внести важливу лепту в побудову миру у світі, відвертаючи міжнаціональні конфлікти та війни.

«Спраглого напоїти» – це:

• навчитися ставитись до води як до безцінного дару Божого;

• зуміти побачити і покаятись за усі ті вчинки, коли через зневагу цього Божого дару ми згрішили проти ближнього і проти Бога;

• реалізувати суттєву складову нашого навернення до Бога, що виявляється у якісно новій культурі поведінки, бережливому та відповідальному використанні води й інших природних ресурсів, що впливає на стан гідросфери, здоров’я людей та благополуччя цілих народів;

• ощадно використовувати воду шляхом застосування аераторів для кранів та економних душових лійок, відмовитися від шкідливих для здоров’я та довкілля синтетичних (хімічних) миючих засобів, користуватися серветками з мікрофібри, застовувати дощову та очищену воду для технічних цілей тощо;

• засвідчити, що духовну спрагу можна втамувати лише тоді, коли для здійснення свого життєвого покликання навчимося черпати усі необхідні ласки з Таїнства Хрещення.

Усе це є запорукою того, що ми стаємо здатними не лише в реальному часі напоїти спраглих, але й профілактично запобігаємо численним хворобам та смертям, пов’язаним з використанням неякісної води. Це, у свою чергу, стає чудовою нагодою для того, щоб навчити наших ближніх новим виявам любові до Бога і до ближнього.

З трепетом, мудро та ощадно використовуючи воду нині, переконаємось самі та навчимо інших тому, як через роки, десятиліття чи навіть століття разом з чистою водою можна передати прийдешнім поколінням відчуття того, що Бог є милосердний до усіх і всіма опікується.

Черпаючи потрібні сили з бездонного джерела – Таїнства Хрещення – для того, щоби реалізувати своє життєве покликання, християнські громади перетворюються на школу віри для всіх тих, хто ніколи не знав чи забув, що означає у «Христа охреститися і у Христа зодягнутися».

Біблійні тексти для поглиблених роздумів:

Вих 17, 1-7 – «Вода зі скелі»;
Ів 4, 1-42 – «Ісус у Самарії»;
Мк 9, 41 – «Нагорода за кухлик води»;
Мк 16, 15-16 – «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому створінню»;
Ів 15, 12-27 – «Завіт любові і ненависть світу до Ісуса та його учнів».

Молитва

Отче Небесний, зішли Духа Свого Животворящого на нас і на наші християнські громади,
щоби ми навчились черпати життєві сили з Тайни Хрещення і стали провісниками Царства Небесного.

Вчини нас здатними сповнити наше життєве покликання так,
щоби сповнені Духа Святого, ми могли перед світом засвідчити про Твого Сина – Життєдайне Джерело спасіння, Який зможе втамувати спрагу людських сердець і привести усіх до Життя Вічного. Амінь.

Молитовне намірення: За те, щоби християни були дієвими свідками Бога Творця і Спасителя завдяки трепетному і шанобливому ставленню до безцінного дару води та інших Божих дарів і за те, щоби народи навчились раціонально управляти водними ресурсами, попереджаючи виникнення конфліктів і воєн, захворювань та смертей, пов’язаних з браком чистої питної води.

(Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині).

Дияконія: Під час другого тижня Святої Чотиридесятниці уникати бездумного і марнотратного використання води. Мінімізувати витрати води та не допускати її забруднення у щоденному житті, встановлюючи насадки для економії води на крани та душові лійки, використовуючи серветки з мікрофібри та мийні засоби на природній основі. Таке милосердя до природи є важливим виявом милосердя до ближніх, які мають право на чисту воду, а також важливим інструментом для подолання екологічного невігластва і формування такої культури поведінки, що стане запорукою безпечного, екологічного та сталого майбутнього.

о. д-р Володимир Містерман

Дані духовно-екологічні роздуми були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2016.