Папа Франциск: «Хто молиться, той ніколи не є самотнім»

«Божий улюбленець з юнацтва, він був обраний для унікальної місії, що набере центральної ролі в історії Божого люду та в нашій же вірі. В Євангеліях Ісус неодноразово названий „сином Давида“, бо й він народився у Вифлеємі», — зауважив Святіший Отець, нагадуючи, що саме з роду Давида, згідно з обітницею, прийшов Месія.

Турботливий пастир

Як зазначив Наступник святого Петра, історія Давида розпочинається на пагорбах поблизу Вифлеєму, де він пас отари свого батька Єссея. Наймолодший з-поміж братів, трудився на відкритому повітрі, а його вірним товаришем була цитра, на якій в самотності грав і співав своєму Богові.

«Давид, отже, насамперед, є пастирем: мужем, який піклується про тварин, яких захищає від небезпеки, дбає про їхнє утримання. Коли Давид Божою волею мусітиме турбуватися про народ, то не чинитиме дії, дуже відмінні від цих», — сказав Папа, зауваживши, що саме через це в Біблії часто зустрічаємо образ пастиря, і навіть Ісус називає Себе «Добрим Пастирем».

Уважний поет

Другою характерною рисою Давида, як зазначив далі Папа, є його поетична душа. З цього можемо зрозуміти, що він не став вульгарним, як це часто трапляється з людьми, що тривалий живуть на віддалі від інших. Давид є чутливим, любить музику та спів, цитра постійно його супроводить: і щоб піднести пісню прослави Богові, і щоб висловити нарікання, а навіть визнати власний гріх. А це тому, що він не сприймає світ, як щось німе, але за речами здатний розгледіти «ще більшу таємницю».

«Молитва народжується саме з цього, — сказав Святіший Отець, — із переконання в тому, що життя не є лише чимось проминаючим, але захопливою таємницею, що пробуджує в нас поезію, музику, вдячність, прославу, або ж нарікання та благання. Коли людини не вистачає цього поетичного виміру, бракує поезії, її душа кульгає. Тож передання приписує Давидові те, що він був великим творцем псалмів. Вони часто на початку мають виразне посилання на ізраїльського царя, на деякі благородні та не дуже події з його життя».

Голос, який ніколи не гасне

Отож, за словами Папи, мрією Давида було бути «добрим пастирем». Іноді, йому вдасться бути на висоті цього завдання, іншим разом — менше, але в історії спасіння він став пророцтвом іншого Царя. Він був «святим і грішником, переслідуваним і переслідувачем, жертвою та палачем». Ми також у своєму житті можемо побачити «часто протилежні риси», непослідовність є частою провиною людей.

«Лише одна річ проходить червоною ниткою в житті Давида, що поєднує все, що трапляється: його молитва. Це голос, який ніколи не згасає. Святий Давид молиться, і Давид-грішник молиться, переслідуваний Давид молиться, і Давид-переслідувач молиться, Давид-жертва молиться і навіть Давид-палач молиться… Це червона нитка його життя. Людина молитви. Це голос, який ніколи не згасає, набирає тональності радості та лементування, але це завжди та сама молитва, лише мелодія інша. Й так поводячись, Давид вчить нас повністю заглиблюватися в діалог з Богом: чи радість, чи провина, у любові як і в стражданні, дружба як і недуга… Все може стати словом, зверненим до „Ти“, що завжди вислуховує нас», — сказав Папа.

Підсумувавши він зазначив: «Давид, якому була відома самотність, у дійсності, ніколи не був самотнім. По суті, саме в цьому й полягає могутність молитви усіх тих, які знаходять для неї місце в своєму житті: молитва облагороджує. Давид благородний, бо молиться: хоч і скоїв убивство, молиться, кається, і з молитвою повертається благородство. Молитва облагороджує нас, вона здатна забезпечити взаємини з Богом, Який є справжнім Супутником людини серед тисяч життєвих митарств».

Департамент інформації УГКЦ
за матеріалами VaticanNews