Ювілей великого відкриття

75 років тому, 25 липня 1936 року на теренах Галича – Крилоса зусиллями археолога Ярослава Пастернака (1892-1969) було локалізовано місцезнаходження Успенського собору. Це було надзвичайно велике відкриття, яке підсумувало роботу всіх дослідників Давнього Галича ХІХ – першій чверті ХХ століть (о. Л.Лаврецького, І.Шараневича, Й.Пеленського) і дало поштовх для подальших досліджень впродовж останніх десятиліть – за часів СРСР і незалежної України. Ювілей цей значний, тому що було віднайдено головну святиню Галича – собор Успіння Богородиці. З ним пов’язують створення у Галичі окремого єпископства, тут відбувалися інтронізації князів, тут поховано Ярослава Осмомисла. Віднайдення собору тривало майже століття, тому що лише він міг остаточно вказати на місцезнаходження колишньої галицької твердині. Його шукали у сучасному Галичі, на високих берегах Лімниці, у Крилосі – і тільки розкопки, які проводив Я.Пастернак у Крилосі у 1934-44 рр., поставили крапку у пошуках храму. Саме 75 років тому, у суботу 25 липня 1936 року на глибині 2,8 м від сучасної поверхні було віднайдено фундаменти другого за величиною (після Києва) храму. Розміри фундаменту будівлі становлять 32,5 * 37,5. Сам Я.Пастернак надавав великого значення віднайденою румовищ храму. Він говорив, що «це стало небувало щасливою подією не лише для української археології, зокрема церковної, а й для цілого українського народу, і для створення святині народної традиції, «якої у нас досі не було»». Відрадно, що поруч святині уже традиційно відбуваються різноманітні заходи спрямовані на утвердження духовності нашого народу. У 2006 році тут двічі побував Блаженніший Любомир (Гузар). На румовищах Успенського собору у серпні 2006 року короновано образ Галицької пресвятої Богородиці. Саме тут Блаженніший Любомир говорив ті слова, які будуть завжди актуальними: «…Благословенний цей клаптик української землі, яким колись ступали наші князі… Храм знає далеку минувшину, є свідком віри і любові… Тримайтесь традицій. Нічого не бійтесь. Будьте з Богом!». У ці дні 23-24 липня 2011 року тут проходитиме ХІI Єпархіальна проща до Галицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці у с. Крилосі. Сьогодні пам’яткою культури національного значення (охоронний номер 481) – фундаментами Успенського собору ХІІ століття опікується Національний заповідник «Давній Галич». Впродовж останнього десятиліття Заповідником проведено ряд тематичних міжнародних конференцій пов’язаних з проблематикою збереження та охорони фундаментів собору (зокрема, «Успенський собор Галича. Минуле і сучасність», 2005). Вивченням пам’яток давнього Галича займається комплексна науково-дослідна експедиція, роботою якої керує дійсний член ICOMOS О.Б.Береговський. Фундаменти храму музеєфікуються, - робиться все для того досліджувати невідомі сторінки, зберегти пам’ятки для сучасників та наступників, популяризувати в Україні та за її межами цей об’єкт культурної спадщини. http://kolomyya.org/se/sites/pb/37768/   Додаток: Перша літописна згадка про храм Святої Богородиці (Приснодіви Марії), або ж Успенський собор, пов’язана з похованням тут 1187 р. князя Ярослава Осмомисла. Інші письмові джерела розповідають про урочистості з нагоди церемонії вокняження в Галичі Данила Романовича у 1208 і 1239 рр., а також про коронування королевича Коломана на короля Галичини 1215 р. Маємо і таку згадку літописця. Під час здобуття Галича 1219 р. Мстиславом Удатним в соборі закрився угорський королевич Коломан: “…зробив укріплення на церкві Пречистої Владичиці нашої Богородиці, яка, не стерпівши осквернення храму свого, і оддала його (Коломана) в руки Мстиславові”. Ця подія відбулася тоді, коли князь Мстислав, перемігши угорського полководця Філю, вступив у Галич: “І вибігли тоді (угри) на склепіння церковні, а інші на вірьовках піднялися, а коней їхніх половили. Укріплення ж було зроблене на церкві, і ті стріляли, і каміння метали на городян, (але) знемагали от спраги, бо не було води в них. А коли приїхав Мстислав, то вони здалися йому і їх зведено було з церкви”. Щось подібне сталося і 1254 р., коли князь Ізяслав оборонявся в Галичі від Данилового сина Романа. Точної дати руйнування Успенського собору не знаємо. Та й місцерозташування головної святині княжого Галича довший час було невідомим. Пам’ятку локалізувала лише 25 липня 1936 р. експедиція Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, якою з благословення митрополита Андрея Шептицького керував славетний археолог Я. Пастернак. Виявилось, що його фундаменти за розмірами (32,5х37,5м) лише на півтора метри за шириною та довжиною менші від найбільшого київського храму св. Софії. А за багатством оздоби та просторовим розташуванням він не поступався жодній найвизначнішій святині того часу. Фундамент собору був викладений переважно з грубо оброблених блоків крейдяника та вапняка, стіни – з тесаних блоків алебастру та вапняку. Чисельні знахідки архітектурних деталей та скульптурного декору дають нам уявлення про вигляд величного галицького собору. Входи до храму оздоблювали перспективними порталами, у зовнішньому декорі застосовувались зубчасті фризи, півколонки з капітелями, карнизи-ґзимси.   Внутрішня частина галицького собору також була оздоблена не менш парадно і продумано. Підлога Успенського храму була вимощена плитами алебастру і пісковику в поєднанні з керамічними плитками, оздоблені рельєфними зображеннями рослин і фантастичних тварин. Судячи з фраґментів штукатурки зі слідами фресок, храм всередині мав розписи. Баня собору й опуклі поверхні склепінь були покриті свинцевою бляхою, а дах – червоною черепицею. Ймовірно, у храмі Успіння було зображення Оранти. У притворі храму, під час розкопок 1937 р., Ярослав Пастернак виявив кам’яний саркофаг з тлінними останками князя Ярослава Осмомисла. Більшість науковців дотримується думки, що собор збудовано за князювання Ярослава Осмомисла до 1157 р. і пов’язують цю подію зі створенням у Галичі самостійної єпископії. Давні рукописи, які збереглися до наших днів – Галицьке Євангеліє 1144 р. і Добрилове Євангеліє 1164 р. – переконують, що при соборі існувала бібліотека та скрипторій-майстерня для переписування книг. До цього культурно-освітнього комплексу входила і «школа Осьмомисла», про яку із захопленням та похвалою згадують давньоруські літописці. Після монголо-татарської навали 1241 р., коли Данило Галицький почав будувати нову столицю – місто Холм і новий катедральний собор Йоана Злотоустого, Успенський собор став швидко підупадати. Востаннє літописець згадує храм 1254 р., а в письмових джерелах він фігурує ще на початку ХІV ст. Дуже суттєвим чинником повного запустіння храму стало знищення самого міста, зменшення у ХІV-ХV ст. міського населення, яке вже не мало коштів, щоб утримувати в належному стані цю монументальну споруду. А за указом 1455 р., який видав польський король Казимир ІV, заборонено було будувати, ремонтувати й відновлювати давньогалицькі храми – повністю поховала надії галичан на відбудову Успенського собору. Із його залишків пізніше збудовано неподалік Успенську церкву, каплицю Св. Василія та частково Галицький замок у сучасному Галичі.