Український католицький університет за українську мову

Сьогодні в Українському католицькому університеті  виступили із заявою з приводу Постанови № 642 Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року «Про внесення змін до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів». У документі йдеться: «Спільнота Українського католицького університету висловлює свою рішучу незгоду з Постановою № 642 Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року, відповідно до якої було скасовано норму про обов’язковий екзамен з української мови за професійним спрямуванням при вступі до аспірантури та складання кандидатського іспиту з української мови для здобуття наукового ступеня кандидата наук. Це – не спалах емоцій, а принципова позиція. Надворі ХХІ століття. В Європі відбувається реформування сфери наукових досліджень і програм докторської підготовки, створення системи навчання впродовж життя і забезпечення сталого розвитку університетів в нових суспільно-економічних умовах; в Америці шукають оптимальну формулу для більш демократичного і справедливого доступу до якісної освіти соціально змарґіналізованих груп своїх громадян; в Росії створюються федеральні дослідницькі університети і консолідуються ресурси для здійснення наукового прориву. Погляд у майбутнє. А в Україні Міністерство освіти і науки, яке за означенням – згідно з Конституцією і логікою речей – мало би забезпечувати українській мові статус універсальної комунікативної системи на території держави Україна, повертає нас у ХІХ століття і переймається тим, щоб українська мова, бува, не подорослішала настільки, щоб нею можна було елегантно описати будь-який фізичний факт, технологічний процес чи культурний феномен. Ми не входимо тут у дискусію, чи скасовані Дмитром Табачником положення були в сучасних умовах найефективнішими засобами забезпечення наукового престижу української мови. Ми піднімаємо цей голос протесту, бо вбачаємо в діях керівництва Міністерства повне ігнорування цієї теми як проблеми, яку потрібно системно вирішувати. Заміть того, щоб запропонувати альтернативні розв’язки, належно обговорити їх з академічною громадою й експертами, Міністерство поводиться як володар істини в останній інстанції. І тим самим демонструє, що для нього пошанування української мови не є ані справою національної гідності й честі, ані вимогою національної безпеки. Кабінет Міністрів, в обов’язки якого входить і одне, і друге, своєю підтримкою цього рішення виразно знехтував державними пріоритетами. Замість втілювати мудру й виважену державницьку політику у мовній сфері, він пішов на поводі у політичних фігур, мовна позиція яких визначається виразною українофобією. Український католицький університет має моральне право вимагати адекватної оцінки мовної ситуації в освітній сфері, оскільки в ньому, крім української, звучать різні мови: англійська, німецька, італійська, російська, польська. В Університеті активно реалізовуються програми, спрямовані на міжнаціональне порозуміння й пошану до мов меншин. Проте ми виходимо з переконання, що в українській вищій школі необхідною передумовою наукової кар’єри має бути належне знання української мови. Будь-яка інша позиція розминається зі здоровим глуздом і суперечить Конституції України та правам людини. Згадана Постанова Кабінету Міністрів України не є випадковим епізодом у нормотворчій діяльності чинного Уряду. Їй передували накази Міністерства освіти і науки України № 243 від 26 березня 2010 року, № 259 від 29 березня 2010 року, а також Постанова самого Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року. Усі ці документи об’єднує одне: методичне пониження статусу української мови, звуження поля її застосування у сфері вищої освіти. Причому аргументація деяких із цих змін – «оптимізувати фінансові витрати вищих навчальних закладів» – не витримує жодної критики. Воістину, скільки коштів можна було б вивільнити для потреб людства, якби ООН прийняло рішення про оптимізацію фінансових витрат і перехід національних систем освіти на мову есперанто! Згадані Постанови Кабінету Міністрів України разом із наказами Міністерства освіти і науки України серйозно викривлюють мовні баланси в нашій державі та віддаляють нас від точки бажаної гармонії. В результаті Уряд провокує недіалогічні кола нашого суспільства на обстоювання крайнощів і нетолерантних моделей вирішення мовного питання. Втім, інтелектуальне середовище завжди вирізняла здатність піднятися над етнічними бар’єрами і подивитися на будь-яку ситуацію неупереджено. Тому ми закликаємо ректорів вищих навчальних закладів України, зокрема її південно-східних регіонів, зайняти чітку громадянську позицію і висловитися за гідне місце української мови у сфері підготовки наукових кадрів для навчальних закладів вищої освіти». о. д-р Борис Ґудзяк, Ректор Українського католицького університету