УГКЦ вшановує пам’ять Блаженнішого Івана Мирослава (Любачівського)

«Божа сила проявилася у безсиллі. Після 43 років життя у підпіллі нелегко було розпочинати все спочатку, на спустошеній землі і з пораненими душами. Патріарх Мирослав (Любачівський) любив Церкву й Україну. Минуло 10 років з дня його смерті і можна сміливо сказати, що від нас відійшов святий архиєрей, смиренний та мудрий. Цю смиренномудрість він плекав і нею жив», – зазначив у поминальній промові під час Архиєрейської Літургії о. д-р Іван Дацько. Літургія з нагоди десятої річниці смерті Верховного Архиєпископа, Глави Української Греко-Католицької Церкви у 1984-2000 роках Мирослава Івана (Любачівського), відбулася 14 грудня 2010 року у Львівському соборі Святого Юра. Поминальну Літургію очолив Владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський. З ним співслужили вісім єпископів УГКЦ та численні священики. У цей день за упокій свого попередника також молився Блаженніший Любомир. Він поминальну Літургію відслужив у Києві. Уродженець Івано-Франківщини, Мирослав Іван Любачівський першим в історії УГКЦ був рукоположений у сан єпископа особисто Папою Римським Іваном Павлом ІІ. Подія відбулася 1979 року за участю Патріарха Йосифа (Сліпого) у Сикстинській каплиці собору Святого Петра у Римі. 30 березня 1991 року, на 77-му році життя, Блаженніший Мирослав Іван очолив відродження УГКЦ в Україні, ставши наступником двох велетнів ХХ століття – Митрополита Андрея (Шептицького) та Патріарха Йосифа (Сліпого). Йому було не легко. Верховний Архиєпископ Любачівський казав, що не має сили й величі Патріарха Йосифа, його харизми. Але він молився. Під час поминальної Літургії зачитали улюблений уривок покійного зі Святого Письма – Друге послання ап. Павла до Коринтян: «Тричі благав я Господа, щоб той від мене відступився, та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила в немочі показується». Найкраще, отже, хвалитимуся скоріше моїми немочами, щоб у мені Христова сила пробувала». Згадуючи блаженної пам‘яті Мирослава Івана Любачівського, о. д-р Іван Дацько зауважив: «Малий на зріст, фізично слабкий, непомітний і без особливого дару красномовності, однак Боже провидіння мало безліч планів для архипастирського служіння кардинала Любачівського». Голова релігійного товариства «Свята Софія» о. Іван Дацько перерахував заслуги Патріарха Мирослава: відновлення Львівської духовної семінарії, перенесення з Рима до рідної землі Українського католицького університету, встановлення мозаїчних зображень у храмі Святої Софії Римської. Намагання окремих можновладців обмежити УГКЦ лише до трьох єпархій Галицької провінції було подолано зусиллями Блаженнішого Мирослава (Любачівського), який створив спеціальну робочу групу й довів необхідність та вагомість існування Української Греко-Католицької Церкви на території всієї держави.  Сьогодні, о 19.00, у храмі Святого Юра у Львові відбудеться також вечір пам‘яті Верховного Архиєпископа, Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Мирослава Івана (Любачівського).

Департамент інформації УГКЦ

Біографічна довідка Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський) народився і виріс у Західній Україні, три роки навчався у Львові в Греко-католицькій духовній семінарії, попередниці сьогоднішньої Львівської богословської академії. Здобуваючи освіту закордоном, довгі роки не міг повернутися на окуповану радянськими військами батьківщину. Був священиком в американській діаспорі; у 1979 році призначений Митрополитом УГКЦ у Філадельфії, а у 1984 обраний Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви. Після повернення до Львова 30 березня 1991 року Блаженніший Мирослав Іван очолив відродження Української Греко-Католицької Церкви в Україні. Уже через п'ять років, як пастир семи мільйонів вірних, опинився у непростій ситуації. Перед ним постало величезне завдання, яке вимагало щоденної праці, а саме: духовно оновити понівечену Церкву, зняти напругу у взаєминах із православними, відбудовувати різні церковні інституції, вирішувати потреби священства, налагодити зв'язки із представниками влади і виправдати сподівання активних мирян. У 1995 році він захворів на запалення легенів, що серйозно вплинуло на його здоров'я. Наступного року, з огляду на його важкий стан, Синод Єпископів УГКЦ обрав Владику Любомира (Гузара) Єпископом-помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви. Помер 14 грудня 2000 року. Похований у крипті собору Святого Юра.