У Мілані провели виставку і наукову конференцію про Голодомор 1932-1933 років

Участь у заході взяв п. Євген Перелигін, Посол України в Італії, п. Роман Гор’янов, Генеральний консул України в Мілані.

На початку була представлена виставка видатного італійського скульптора, автора пам'ятника жертвам Голодомору, встановленого в м. Кал’ярі Армандіно Лекка «Забутий біль – Голодомор» (близько тридцяти малюнків і кам’яних скульптур про біль, страждання та людську гідність). Митець створив ці експонати під час роботи над пам’ятником жертвам українського Голодомору, який відкрили на острові Сардинія минулого року.

А після цього була проведена наукова конференція, в якій взяли участь італійські дослідники Голодомору – науковець, почесний професор Києво-Могилянської академії Джованна Брогі та історик, продюсер документального фільму «Голодомор. Забута пам'ять» Франческа Ломастро. Учасників заходу вразила доповідь доктора богослов’я о. Августина Баб’яка, який розповів про те, як у  період 1932-1933 років митрополит Андрей Шептицький відважно засуджував сталінську кампанію, відому як Голодомор.

«Він не міг багато зробити, аби матеріально допомогти потерпілим, однак зробив багато словами для того, щоб протидіяти цій трагедії», − наголосив доповідач. За його словами, митрополит Андрей розумів, що Жовтнева революція була загрозою не тільки для Церкви, а й для всього суспільства, оскільки вона нав’язувала соціально-економічну модель, яка утискала свободу і незалежність народу. 14 липня 1933 року, коли новини про Голодомор дійшли до архиєпарії УГКЦ у Львові, митрополит Шептицький зі своїм єпископом підписав сміливу відозву «Україна в передсмертних судорогах», в якій засудив радянський комунізм як «канібалістичну систему державного капіталізму». Наступного дня після оголошення відозви 35 українських громадських організацій та партій об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги людям, що голодували. «Він не міг втрутитися у внутрішні справи України, було складно, майже неможливо, організувати матеріально-технічну допомогу... Допомога міжнародного співтовариства та, зокрема, Червоного хреста, була заблокована, відхилена, а люди голодували», − вів він далі.

«Митрополит Андрей відчував, що перешкоди, з якими вони зіштовхнулися, були нездоланними: більшовики заперечували голод, міжнародна дипломатія ховалася або залишалася за більшовицькою пропагандою, Православна Церква була більш пристосованою, а УГКЦ тільки лише народилася і не могла нічого зробити, щоб засудити жах трагедії. Митрополит організував бюро, яке збирало відгуки, дані, статистику, звіти, фотографії, що документували цю ситуацію, аби потім їх поширювати і розповідати всьому світові. І через свого референта в Римі − владику Івана Бучка, у 1932 році він намагався донести інформацію про голод в Україні до папи Пія XI, Конгрегації для Східних Церков і апостольського нунція у Варшаві», − розказав о. Августин.

17 жовтня 1933 року митрополит разом з єпископами  склав другий спільний пастирський лист у справі допомоги Великій Україні, в якому запросив вірних молитися і підтримати діяльність Українського громадського комітету рятунку України. Народ відповів та мобілізувався. Єпископи вирішили оголосити національний траур 29 жовтня і рекомендували духовенству підняти благання та проводити проповіді в усіх церквах про трагедію України.

Наступного дня, 25 листопада, заходи продовжилися маніфестацією української громади в Мілані, під час якої українці на вулицях розповідали перехожим і туристам про Голодомор в Україні.

Департамент інформації УГКЦ