У Коломийському навчально-науковому інституті провели Хресну дорогу

Над 14 стаціями Хресної дороги Ісуса Христа  роздумували студенти спеціальностей «Філологія (українська мова та література)» та «Початкова освіта»: Любов Белдик, Вікторія Герей, Мар’яна Костюк, Квітослава Мадерук, Надія Мельник, Ангеліна Семенюк, Роксолана Скрипник. На початку Хресної дороги  до присутніх звернувся отець Володимир Гуменюк, духовний наставник студентської молоді Коломийського навчально-наукового інституту: «Христос не перестав помирати. Люди також  терплять і помирають. Христос «жертвується» своєму Отцеві для спасіння світу. Хресна дорога є  дорогою життя, справжній християнин не може про це забути. Людина в суспільстві, на жаль, виконує певні ролі, навіть змінює їх. Інколи ми можемо навіть не здогадуватись, які відчуття насправді в нашого друга чи подруги, мами чи батька, брата чи сестри, дружини чи чоловіка. Життя – наче чорно-білі клавіші фортепіано. Білі клавіші  –  це любов і щастя. Чорні – горе і смуток. У житті ми торкаємося цих чорно-білих клавіш. Людина потребує спілкування з близькими людьми, тому відкриваймо наші серця Богу та нашим ближнім. Довіра – найпрекрасніша відповідь, яку людина може дати Богові в житті. Така постава народжується з досвіду безсилля і гріховності, яку відчуваємо, тому, просячи у Бога допомоги, ми стаємо свідками його спасенного втручання. Цю Любов ми споглядаємо. Хто у своєму житті досвідчив Божого милосердя, той не може залишитися байдужим до інших. Бог хоче, щоб Його милосердя дійшло до інших через нас, щоб ми стали знаряддям милосердя для ближніх, щоб ми чинили так, як милосердний Бог».

Студентка групи У-2 Роксолана Скрипник роздумувала над 3 стацією Хресної дороги: «Людське життя, людська дорога – це  часті болючі падіння. Ісус падає, бо падаємо ми. І тоді, по дорозі на Голгофу, Ісус пережив усі наші падіння. Він  падав і падає разом із кожним з нас. Він пережив усі наші невдачі і поразки, усі втрати, усі розчарування. Життя – це сила підніматися після падіння. Піднімайся і йди далі. Життя – це рух. Життя – це вдосконалення. Життя –  це боротьба з падіннями. Ісус іде з нами».

Кожна стація  – це біль і плач за тих,  хто  сьогодні воює і відстоює нашу Батьківщину.  Герої не вмирають, вони вічно будуть жити в наших серцях. Стації продовжуються. Після 14 стації  –  Воскресіння Христове,  кожен наш наступний день стає стацією дороги нашого життя у Христі.  Після терпінь і страждань приходить Воскресіння. Наш народ іде до Воскресіння. Присутні затамували подих та заглибилися в роздуми, а також втирали гарячі сльози жалю. Плач повинен виливатися у любов, яка прощає, у мужність, яка виховує, у служіння, яке виправляє, у діалог, який будує, у присутність, яка говорить. Плач повинен запобігти іншому плачу…

Галина Волощук, викладач кафедри
філології Коломийського навчально-наукового інституту