У Києві презентують фільм „Невигідний Шептицький”

2 листопада, в понеділок, о 19.00 в Малому залі кінотеатру „Кінопалац” (вул. Інститутська, 1) відбудеться презентація фільму про Андрея Шептицького „Невигідний Шептицький”. Фільм демонструє дуже сучасний спосіб думання про митрополита Шептицького та дуже сучасний, нестереотипний спосіб трактування польсько-українсько-єврейських стосунків. Показує два виразні плани: сухої бюрократії та людських емоцій. Показує, якою багатошаровою й податливою на маніпуляції буває історія. Як просто змінити значення слів, і як важко боротися з міфами, коли покриває їх густа піна взаємного знеохочення. По черзі називає всі стереотипи, якими обросла постать Шептицького, - йдеться в анотації фільму. Пробує відповісти на запитання, для кого Шептицький невигідний, чому він викликав та постійно викликає стільки неоднозначних відгуків і чи справді своєю поведінкою заслужив таку критику?

Прес-служба Київської архиєпархії

Інформація про фільм: «Невигідний Шептицький» (48`) Польща 2009 р.
Сценарій: Гжегож Лінковський; Режисер: Гжегож Лінковський; Консультант: о. Стефан Батрух; Оператори: Яцек Кноп, Ришард Вєнцек, Томаш Магерскі; Монтаж: Ришард Вєнцек; Звук:Яцек Стемпінскі; Музика:Пшемислав Ксіонжек; Фотографії: Яцек Кноп, © LINK ART FILM &  TELEWIZJA POLSKA S.A. PROGRAM 1 Redakcja Programów Katolickich TVP PR 1. Гжегож Лінковський – режисер, сценарист та продюсер документальних фільмів, директор люблінського фонду фільмового; засновник і директор міжнародного фестивалю документальних фільмів „Роздоріжжя Європи”; аніматор таких мистецьких та полікультурних подій як „ Зустріч з Православ’ям”, „Люблінські євреї”, „Втрачені та набуті ідентичності”, „Духовність пограниччя”; автор фільмів про діалог культур та релігій „Брати того самого Бога”, „Записаний у зірку Давида – Хрест” та найновіших - „Балада про дім”, „Парох Майданка” та „Невигідний”; лауреат багатьох нагород на фестивалях в Польщі та за кордоном.
Анна Коженьовська-Бігун (Варшава) Про фільм «Невигідний Шептицький» Чому невигідний? Бо він був злий і підтримував саме зло, тобто Адольфа Гітлера, дивізію „СС Галичина” та батальйон „Нахтіґаль”, посилав священиків до злочинців, благословив різні свинства, і так далі, і так далі... О. Ісакович-Залеський вміє на одному подиху, незатинаючись назвати гадані вини митрополита. Про потенційні заслуги Шептицького він не думає, бо нащо? Вони лише замутять такий зручний образ світу, де поділ – простий, колористика – чорно-біла, де погані – „вони”, а добрі – „ми”. В саме такій атмосфері медіа–істерій та поширених історичних упереджень Ґжеґож Лінковський вирішив робити фільм, у якому однозначно стає на бік Андрея Шептицького. Вже сам титул „Невигідний” багато говорить про намір творців стрічки. Решта – це спроба відповісти на запитання, для кого Шептицький невигідний, чому він викликав та постійно викликає стільки неоднозначних відгуків і чи справді своєю поведінкою заслужив таку критику? Фільм витриманийу стилістиці слідчого документу, де роль основного детектива грає греко-католицький священик з Любліна Степан Батрух, а роль найважливішого свідка – Курт Левін, врятований митрополитом син львівського рабина. Зйомки відбувалися в різних частинах світу: Львові, Єрусалимі, Варшаві, Нью-Йорку, скрізь там, куди вели безпосередні чи не безпосередні сліди митрополита... Синдром перекривленої пам’яті Ґжеґож Лінковський стріпує порох зі старих документів, шукає свідків, мучить посадовців прискіпливими запитаннями. В своєму фільмі він будує два виразні плани: сухої бюрократії і людських емоцій. Переплітає їх часом дуже брутально. Показує, якою багатошаровою й податливою на маніпуляції буває історія. Як просто змінити значення слів, і як важко боротися з міфами, коли покриває їх густа піна взаємного знеохочення. Лінковський по черзі називає всі стереотипи, якими обросла постать Шептицького.   Першою чергою йде націоналізм. Фільм власне й починається від пояснення різниці між націоналізмом (у польському розумінні цього слова) і патріотизмом. Отець Роман Тереховський, директор постуляційного центру, який вже багато років займається справою беатифікації митрополита, інтерпретує позицію Шептицького як незгоду з приниженням українців, як протест проти нехтування їхньою гідністю. Чи у випадку інших націй це називалося б націоналізмом? Звичайно ні. Чому ж тоді так є у випадку українців? Наступний стереотип–нацистські симпатії Шептицького. Лінковський дістається до фальсифікованих документів, у тому числі й до світлини митрополита з нібито фашистським хрестом, яка стала зручним знаряддям пропаганди в руках людей, неприхильних до Шептицького. Правда навдивовижу різна, і навіть глядач, далекий від віри в теорію змови, мимоволі починає розмірковувати про причини всіх цих інтриг. І ще один стереотип: Шептицький – зрадник. Принаймні так його бачили тогочасні (а часом і сучасні) поляки. Чи дійсно це була зрада? А якщо так, то яка? Відповіді на ці запитання творці фільму шукають у внука брата митрополита Мацея Шептицького, шукають також у дослідників. Відповіді не є ані прості, ані однозначні (як, зрештою, вся історія Польщі й України), але перекреслюють профанну інтерпретацію вибору владики. У тіні врятованих Найвиразніше наголошена у фільмі справа порятунку Шептицьким євреїв, оскільки беатифікаційний процес добігає щасливого фіналу і для його завершення бракує лише чуда, остільки питання титулу „праведника між народами світу” до сьогодні залишається відкритим. Отже, знімальна група мандрує від одного монастиря студитів до другого, від священиків – до істориків, зустрічає очевидців та збирає свідоцтва. Все для того, щоб показати масштаби інспірованої митрополитом допомоги, а пізніше зіставити ці факти з холодною бюрократією, яка панує в Інституті Яд Вашем. Щоб розкритикувати непослідовність єрусалимських посадовців хоча б на прикладі Оскара Шиндлера, який попри те, що був членом НСДАП, тобто безсумнівно співпрацював з гітлерівським режимом, отримав титул праведника. Режисер зрештою використовує найпромовистіший аргумент: спогади Курта Левіна – одного з врятованих. Його голос у фільмі завдяки спецефектам звучить як відлуння не з цього світу, немов він промовляє від імені всіх, хто свідчити вже не може. Левін говорить спокійно, уникає емоцій, не полемізує, подає факт за фактом. Завершує свій монолог словами „це все, що я хотів сказати”, і вони – чи не найміцніші у всьому фільмі, бо, наче ніж, перекреслюють усі дискусії. „Невигідний” демонструє дуже сучасний спосіб думання про митрополита Шептицького і дуже сучасний, нестереотипний спосіб трактування польсько-українсько-єврейських стосунків. Його найважливішою перевагою є однак факт, що Ґжеґожові Лінковському вдалося створити портрет позитивного героя, майже святого і не потрапити при цьому в пастку банальності та агіографії. З технічного боку цьому сприяють дуже добрі зйомки, динамічний монтаж і чудова музика Пшемислава Ксьонжка. І насамкінець ще одне зауваження: добре, що такий фільм з’явився саме в Польщі.

Анна Коженьовська-Бігун, Український журнал - 3/2009