Мощі святого Шарбеля у Броварах на Київщині

Вівторок, 22 вересня 2009, 15:38

З 20 вересня до 5 жовтня мощі Святого Шарбеля перебуватимуть у Броварах, у каплиці Трьох Святителів (вул. Незалежності, 15-17), повідомляє о. Олег Панчиняк....

З 20 вересня до 5 жовтня мощі Святого Шарбеля перебуватимуть у Броварах, у каплиці Трьох Святителів (вул. Незалежності, 15-17), повідомляє о. Олег Панчиняк, настоятель парафії. Ім‘я Святого Шарбеля, швидко віднайшло собі притулок у зболених душах українців. І не важливо, що Львів чи Київ, Івано-Франківськ чи Тернопіль, Ужгород чи Хмельницький розділяють тисячі кілометрів від ліванського монастиря в Анайї. Святість, яка творить дива, не знає кордонів, її не зупинити навіть величезним шматом відстані. Бо ця, Богом благословенна Ліванська земля, подарувавши світові великого Праведника і Чудотворця Шарбеля, стала порятунком для приїжджих страждальців, для тих, у кого залишилась остання надія на Боже чудо, щоб звільнитись від душевних та тілесних недуг. І ці чуда від св. Шарбеля не перестають народжуватись і по сьогоднішній день. Святий отець Шарбель здійснив більше двадцяти тисяч чудес в Лівані і Сирії, в Росії, Україні і Білорусі, Польщі і Німеччині, Франції і Африці, в США. Монастир в містечку Аннайя, де ось вже більше ста років покоїться нетлінне тіло святого ченця, відвідало більше мільйона чоловік з 95 країн світу. Багато паломників тут же отримали зцілення від хвороб. За додатковою інформацією звертатися за тел: 8 097 213 80 70 – о. Олег Панчиняк.

Прес-служба Київської архиєпархії

Додаток: Святий Шабель (при народженні Юсеф Махлуф 1828-1898) — арабський католицький святий та чудотворець з Лівану, мароніт. 9 жовтня 1977 року священомонаха-мароніта Шарбеля зачислено до Сонму Святих. Під час канонізації цього ліванського духовного подвижника Папа Римський Павло VI назвав його одним із найбільших святих XX століття. Юсеф Махлуф — майбутній святий Шарбель народився в 1828 р. в селі Бекаа-Кафра, що на півночі Лівану високо в горах. Він був четвертою дитиною в сім'ї простих селян Антуана і Бригітти Маклуфів. В домі Маклуфів особливо шанували Діву Марію. Усією сім'єю вони ходили на Службу Божу до місцевої церкви, суворо зберігали дні посту, обов'язково дотримувалися християнських свят. Малий Юзеф вступив до монастиря Мейфукської Богородиці. У монастирі Юзеф звернув увагу на виноградну лозу, що вперто тягнулася вгору і аж на даху розпустила листя. «Ось так і я, — подумав Юзеф, — буду вперто видиратися на самісіньку вершину монашого покликання». У ті часи, як і зараз, у Лівані налічувалося приблизно сімдесят маронітських монастирів, довкола яких було зосереджене усе релігійне і культурне життя нації. Два роки суворого послуху у відомих Мейфукському й Аннайському монастирях справді були двома героїчними роками: Шабель по п'ять-сім разів на день брав участь у Богослужіннях, вставав опівночі до Всеношної, вдень пас на гірських схилах худобу, працював, поки не стемніє, на виноградниках, де він не дозволяв собі з'їсти навіть гроно винограду. Він виконував столярні роботи, вичиняв шкіри, носив із гірських схилів величезне каміння і шліфував його. Якось сталася дивна подія, що викликала великий подив у монастирської братії. Одного спекотного дня Шарбель простояв на колінах дві години, потім пішов працювати у поле. Під час його відсутности у келію проник якийсь дрібний злодюжка й украв дві тарелі, з яких Шарбель їв. Коли Шарбель повертався у монастир, то побачив неочікувану картину: на стежці, тремтячи зі страху, стояв бідно зодягнений чоловік, а ззаду і спереду його оточили дві отруйні гадюки. І варто було цьому чоловікові лише поворухнутися, як змії, немов за командою, здіймали голови і злісно сичали. Шарбель побачив на стежці свої тарелі й зрозумів у чому справа. В цю хвилину з'явився захеканий отець-настоятель, якого вже повідомили про крадіжку. — Так це правда? Потрібно негайно викликати поліцію. — Прошу вас, святий отче, нікого не потрібно викликати! — вперше наважився заперечити старшому молодий послушник Шарбель. — Погляньте, навіть змії не зачепили бідолаху, навіщо ж його заарештовувати? Змії вже провчили його. Він це запам'ятає на все життя. — Але як нам відстрашити цих гадюк? — Дозвольте, святий отче, я це зроблю. Він близенько підійшов до гадюк, щось тихо, але владно їм наказав. І плазуни із сичанням шмигнули в кущі. А злодій, немов опечений, кинувся навтьоки. Інший дивний випадок... Одного разу, щоб порозважатись, ченці замість олії налили в його лампу води. Великим було їхнє здивування, коли вони вночі побачили в його келії світло. В лампі справді була вода — сам настоятель монастиря спробував її на смак, бо ченці-жартівники перелякалися і у всьому призналися. В Шарбеля ця вода горіла, як олія, а в келії настоятеля відразу ж загасла. Після цього випадку отцю Шарбелю дозволили прийняти схиму. Шарбель віддав чернечому життю 47 років, 23 із яких прожив схимником. Одного разу під час спільної молитви вдарила блискавка. Товариші припали до землі, а на Шарбелеві зайнявся одяг. Проте він настільки поринув у молитву, що навіть цього не помітив. Коли до Шарбеля підбігли перелякані браття, він лише підняв голову, здивовано подивився на них і... продовжив молитву. Шарбель міг стояти на колінах по чотири-п'ять годин. Розмовляти з ним у цей час було марно, він перебував у глибокій медитації, спілкуючись з Богом. Взимку і влітку ходив у зношеному одязі (згодом одягнув волосяницю з металевим ланцюгом), стоптаних черевиках, без головного убору, не розпалював вогню, щоб зігрітися, ніколи не їв м'яса, не пив вина, спав на вузькій кам'яній плиті, а під голову клав поліно, загорнене в грубу тканину. Він завжди мовчав, лише в думках повторював слова молитви. Деколи його про щось питали браття, а він здивовано поводив очима і... мовчав. Шарбель був поруч, а водночас – далеко. Правда, інколи йому доводилося відкривати уста – коли отець-настоятель відсилав Шарбеля до поселень, розташованих неподалік, служити Св. Літургію. Коли через 50 років після його смерті відкрили гробницю — не виявили жодного тління, як у людини, що просто заснула. Із нетлінного тіла святого десятки років лилася дивовижна священна цілюща пасока, яка за століття аж по вінця наповнила дві труни. Багато її витекло просто на землю. Отець Шарбель не лише володів здатністю жити у мирі й дружбі з дикими звірами, рятувати людей від стихійних лих, а й зцілювати хворих. Двадцять тисяч зафіксованих зцілень за молитвами до нього відбулося вже після його смерти. А скільки їх залишилось в тайні?