25-та річниця смерті Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого

Понеділок, 07 вересня 2009, 16:55

Недаремно наша передача розпочалась незабутнім голосом Блаженнішого Верховного Архиєпископа, кардинала Йосифа Сліпого, адже саме 7 вересня 2009...

(звукозапис: з проповіді Блаженнішого Йосифа Сліпого під часпосвячення собору Святої Софії у Римі, 27 вересня 1969 року)

7 вересня 2009 року виповнюється 25 років від переходу у вічність цього геройського ісповідника віри, одного з найвідважніших борців за права Христової Церкви та українського народу, світлого символу незламного борця за Божу правду й людську гідність. Протягом останніх десятиріч в історії нашої батьківщини та Церкви відбулись визначні події – незалежність України та легалізація УГКЦ дозволили перевезення тлінних останків Блаженнішого Йосифа Сліпого з собору Святої Софії у Римі до Львова, що відбулось 1992 року, і тепер вони спочивають у крипті собору святого Юра. Святої пам’яті Блаженніший Верховний Архиєпископ Йосиф Сліпий був свідком подій майже цілого сторіччя, адже він помер на 94-му році життя, але, одночасно, був він співтворцем цих подій. Блаженніший кардинал Йосиф Сліпий незаперечно причинився до розвитку Української католицької Церкви та українського народу саме в ту пору, коли їхнє буття перебувало під найбільшою загрозою, і тим самим увійшов у їхню історію. Як кардинал і один з найвизначніших мужів Вселенської Церкви двадцятого сторіччя, він увійшов в її історію, а як мученик-ісповідник і в’язень заради Христа та заради вірності Святій Апостольській Столиці, і як виняткова особистість він став однією з з улюблених постатей сучасних поетів і письменників, увійшовши в світ літератури й мистецтва.
Життя Блжаннішого Йосифа Сліпого можна поділити на 4 етапи: підготовка, пастирська діяльність в Україні, переслідування, несподіване звільнення і діяльність у діаспорі. Кардинал Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість на Тернопільщині, а відійшов по вічну нагороду 7 вересня 1984 року в Римі, і між цими двома датами вписана драма його життя, яке мало тільки одну мету – вірність Христові навіть і на болючому шляху на Голготу. Недаремно його життєвим кличем був вираз: «Через терні до зірок», адже в обороні своєї Церкви й народу він не вагався піти тернистим шляхом. Як сказав у жалібній проповіді над його домовиною Владика Мирослав Марусин, тодішній Секретар Священної Конґреґації для Східних Церков: «Від сходу до заходу сонця славне його ім’я, бо ж він упродовж вісімнадцяти років носив кайдани імені Ісусового ради. За Христа, за святу Церкву, за вірність святій Апостольській Столиці його разом з іншими єпископами квітучої тоді Галицької церковної провінції повели на несправедливий суд. Митрополит Йосиф взяв тоді на свої плечі хресне знамено і подібний Божому Синові поніс його на Голготу почерез тюрми і заслання, табори важкої праці і знущання, в голоді та холоді, серед недуг і болів. А до цього всього долучувалась постійна журба про святі Божі Церкви». Саме таким був життєвий шлях Блаженнішого Йосифа Сліпого. Біля блискучого й успішого навчання у вищих богословських закладах Австрії та Риму, висвячений на священика митрополитом Андреєм Шептицьким, о. Йосиф Сліпий став викладачем, а потім і ректором Богословської Академії у Львові. Вже замолоду він розвивав широку наукову діяльність.
У грудні 1939 року митрополит Шептицький висвячує його на єпископа із правом спадкорємства, а після смерті Слуги Божого Андрея 1 листопада 1944 року, Владика Йосиф Сліпий стає главою Церкви-мучениці та духовним батьком українського народу. Та у квітні 1845 року розпочався його хресний шлях, каторжні роботи у Сибірі, заслання, поновні ув’язнення. 1963 року, за старанням Папи Івана ХХІІІ, приходить несподіване визволення та участь у ІІ Ватиканському соборі. Повернення Блаженнішого Йосифа на волю та його тріумфальний приїзд до Риму були надзвичайно радісною подією не тільки для українців, але й для всіх людей доброї волі. 15 лютого 1965 року Папа Павло VІ надає йому звання кардинала Вселенської Церкви. Протягом 21-го року життя на волі Блаженніший Йосиф відвідав усі українські поселення у вільному світі, заохочуючи зберігати вірність Апостольському Престолові, своїм рідним традиціям, своїй Церкві та народові. Він об’єднав український єпископат в Синод Української Церкви, спорудив у Римі собор Святої Софії, для поглиблення богословських знань та підтримування славної релігійної і культурної традиції українського народу заснував осередок вищих студій імені св. Климентія з 6 філіями в різних країнах світу, започаткував переклади літургічних книг на українську мову і багато-багато іншого. Увесь його час на волі був сповнений невтомною працею, багатогранною діяльністю й молитвами за українську Церкву та народ, на Божу славу та на благо Божого люду. 25 років тому, далеко від України, від княжого Львова, перестало битись серце Верховного Архиєпископа, кардинала Йосифа Сліпого, Глави УГКЦ, який керував нею і з каторги, і на волі. Сам Христовий Намісник, святої пам’яті Папа Іван Павло ІІ особисто прибув тоді до собору Святої Софії, щоб віддати великому покійникові останню шану й помолитись за упокій його душі. Відходячи, Папа зі смутком поцілував його в руку і чоло. Врочистий похорон Блаженнішого Йосифа Сліпого відбувся у Римі 13 вересня 1984 року. Святіший Отець Іван Іван Павло ІІ, перебуваючи в Канаді з нагоди Апостольської подорожі, 16 вересня 1984 року відвідав український катедральний собор свв. Володимира й Ольги. Під час проповіді він окремо згадав відхід у вічність Блаженнішого Йосифа Сліпого: (звукозапис: з проповіді Папи Івана Павла ІІ у катедрі свв. Володимира і Ольги у Вінніпегу, Канада, 16 вересня 1984 року)
(«Будучи з вами, ие можу не згадати про великого мужа, ісповідника віри, Верховного архиєпископа й кардинала Йосифа Сліпого, якого Господь покликав до вічности. Його смерть обгорнула нас усіх великою жалобою. Він був гідним наслідником праведного митрополита Андрія Шептицького. Однак, прийшли гіркі часи для української католицької Церкви. Перейшов він іще раз через хресне пережиття і терпіння, подібно як Христос на Голготі. Не міг кардинал Сліпий виконати свого уряду, але засудили його на 18 років заслання, терпіння. Він не заломився, але як герой достойно витримав. Коли вийшов на волю та жив у Римі, то не спочивав, але посвятно працював для добра Церкви та свого народу. Верховний архиєпископ відвідував українські католицькі громади по всьому світі, дбав про науку, заснував університет святого Климента, видавав документи та багато іншого. В наших молитвах просім Господа, щоб Господь гідно його винадгородив за його терпіння, вірність Богові й Церкві та всю його працю. Вічна йому пам'ять!») А 17 вересня 1984 року, у 40-ий день після смерті Блаженнішого Йосифа Сліпого, у ватиканській базиліці Святого Петра, Папа Іван Павло ІІ очолив заупокійну Святу Літургію, під час якої виголосив проповіль італійською мовою, серед іншого, мовивши: «Пам'ять про нього ніколи не затреться, а залишиться в анналах цивільної й церковної історії. Ми ніколи не зможемо забути його постаті –аскета та ієрарха, суворого й величного; ніколи не зможемо забути тих повчань, які він дав усім своїм життя». Далі Святіший Отець Іван Павло ІІ наголосив, що кардинал Сліпий жив з переконанням того, що, як писав святий апостол Павло: «страждання нинішнього віку не гідні майбутньої слави, яка має нам з'явитись «(Рм 8,18). Він вірив в ту основну благовість, яка нас закликає мати «сильну віру в Христа, віру осяйну, але просту й довірливу….Це та віра, яка страждає і стогне, однак, не заломлюється, бо впевнена, що великою є нагорода на небі». Український народ зберіг в пам'яті ті величні й зворушливі хвилини, коли 27 серпня 1992 року було виконану останню волю Блаженнішого кардинала Йосифа Сліпого – його тлінні останки урочисто перевезено до вже незалежного Львова. Перед його світлою пам'яттю молитовно схилилась вся Україна, безперервним потоком пройшло перед його домовиною в соборі святого Юра понад мільйон прочан, молячись за душу цього великого сина України – ісповідника святої віри. А 7 вересня того ж 1992 року відбулось його урочисте поховання саме там, де він заповідав: «Як воплотиться наше видіння і восстане на волі наша Свята Церква і наш український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну українську землю, і покладіть її у хармі святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея». http://www.oecumene.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=314589