«Знати Євангеліє і вміти його викласти - суть мучеництва…» − о. Василь Рудейко

Про обставини  християнського життя князя та його боярина, про те, чому Церква визнала їх чудотворцями, та про погляд Церкви на мучеництво і святість розповідає о. Василь Рудейко, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові.

Широкому загалу мало відомо про життя святих мучеників князя Михаїла боярина Теодора. А звідки ми черпаємо інформацію про них?

Основні відомості про життя святих ми черпаємо з їхніх життєписів, які в літургійній термінології називають «Житіями». Варто сказати про два етапи створення «Житій» кожного без винятку святого, включно з Євангеліями, які були записані переважно аж тоді, коли більшість очевидців вже відходила з цього світу. Насамперед існує певна усна традиція, а далі твориться письмовий документ. У випадку Михаїла і Теодора, правдоподібно, до XVI століття також існувала лише усна традиція, яка оповідала про їх життя. Згодом ці усні перекази записувалися в збірниках «Житія святих» чи в Патериках. Іноді такі письмові документи створювали тоді, коли писали літургійні тексти певному мученикові чи святому, в яких, згідно з уставом, на Утрені є читання із «синаксарів» - коротких або довших повістей про свято кожного дня. У випадку князя Михаїла і боярина Теодора, котрих ми почитаємо як мучеників і чудотворців у нашій Церкві, «Житія», найімовірніше, було створено разом із літургійною службою не раніше як у XVI столітті.

У «Житіях святих» знаходимо більше інформації про князя Михаїла, аніж про його боярина. Як це можна пояснити?

Пояснити це досить легко, бо родоводи князів завжди були багатші, аніж менших бояр. Правдоподібно, інформацію про життя князя Михаїла взято з якогось усного чи писемного родоводу. Це можна пояснити також і тим, що в самому «Житії» Михаїл є центральною особою розповіді. Саме він є речником Христа під час свого мучеництва. Він виступає як людина, що засвідчує свою віру в Христа, бо основне значення грецького слова, яке ми перекладаємо терміном «мученик», - «свідок». Про боярина Теодора справді знаємо менше. Він з’являється в розповіді про князя Михаїла вже в його зрілому віці, як його супровідник і «підкріплювач» у духовному житті.

Як відомо з «Житія святих», перед тим як поїхати до хана Батия і прийняти мученицьку смерть, вони обоє беруть благословення у свого наставника і вивчають Євангеліє (вони представлені як свідомі християни). Це для нас нині повинно бути прикладом, бо в нас є багато нагод для свідчення та ісповідництва. Ми повинні знати Святе Письмо, як знали його князь Михаїл і його боярин. Вони йшли на мучеництво, знаючи Христа, терпіли за Нього, ісповідуючи Його, їхня віра була твердою, оскільки вона була свідомою, збудованою на Євангелії, а не на сліпих забобонах.

Відомо, в часи князювання Михаїла вся Європа потерпала від монгольської Орди, яка була захопила і Київ. Знаємо, що для князювання хан Батий видавав ярлики. За цим і поїхав князь Михаїл разом із своїм боярином…

Як говорить нам «Житіє», багато було таких, які приходили і, можливо, зовнішньо, позірно, задля вигоди приймали віру хана Батия. Однак такими не були князь і його боярин. І навіть тоді, коли князь Михаїл сумнівається, боярин нагадує йому настанови його духовного отця. Зрада віри теж є темою «Житія», адже чернігівські мученики прийняли смерть саме від рук зрадника. Піддавали тортурам князя слуги хана Батия, але голову йому відрізав його співбрат – русич, який упав у спокусу, зрікся своєї віри і став яничаром.

Хан Батий змушував пройти князя своєрідний язичницький обряд. За відмову це зробити він поплатився життям.

Не знаю, наскільки можна довіряти «Житію» з історичної перспективи, але ті, що його писали, вважали хана Батия вогне- і сонцепоклонником. Відповідно до опису, людина мала пройти між двома запаленими вогнями та звірами. Подібний ритуал ми знаходимо і у Святому Письмі: Авраам мав пройти між тваринами, які були потім принесені в жертву. Але у випадку чернігівських мучеників це був однозначно небіблійний, язичницький ритуал і, звичайно, князь відмовився від нього, за що і зазнав мученицької смерті.

А чому Церква вважає цих мучеників ще й чудотворцями?

Звичайно є різні типи «Житій» і в кожному з’являються певні чуда та зцілення. Чудотворність притаманна святим і мученикам, бо Господь не перестає діяти в особі людини з її смертю. У цьому, зокрема, полягає віра Церкви. Бо людина насправді не помирає. Вона переходить із цього світу в інший. Але все, що від неї залишається, – гріб та особисті речі, це можливість, через які Бог продовжує діяти у світі. Земля освячується мучениками. У літургійних текстах ми читаємо слова: «Святії мученики, ви всю землю освячуєте і навіть після смерті продовжуєте творити чудеса…» Господь і надалі діє в тих людях, які стали для нас прикладом Його присутності в сьогоднішньому світі, продовжує діяти для зміцнення нашої віри.

Коли поглянемо на наш календар, то побачимо, що там є багато днів для вшанування мучеників. Напевно, це ще й тому, що досвід їхнього життя буде актуальним у всі часи.

Говорячи про календарі, ми повинні розрізнити декілька його пластів. Бо є слов’янські святі, яких почитають всі слов’яни-християни, їх порівняно небагато, і є також святі поодиноких Церков, котрих набагато більше. Зокрема, у православних Церквах їх дуже багато. Наша Церква іде тією ж дорогою, проголосивши новомучеників УГКЦ. А тепер Літургійна комісія УГКЦ, за рішенням Синоду Єпископів, має створити літургійні служби для кожного святого, щоб зробити їх надбанням усієї Церкви.

А який погляд Церкви на святість і мучеництво?

Це біблійний погляд. Він полягає в тому, що людина не є святою через свої особливі вчинки. Вчинки є вже наслідком святості. Сама святість дарується нам у таїнстві Хрещення. Наша святість – це сам Христос, який живе в нас від моменту нашого Хрещення. Немає святого, окрім Бога, а ми святі Його святістю, бо Він − у нас. Це віра Церкви. Саме тому Церква, запрошуючи нас до причастя Христового Тіла і Крові, каже до нас на Літургії: «Святеє святих» − святе для святих. Також і апостол Павло у своїх Посланнях до Коринтян писав: «Святим, що в Коринті», хоча їхнє життя та вчинки далеко не завжди вказували на їхню святість, радше − навпаки. Наша святість залежить не від наших вчинків, а від нашого сповідування Христа і намагання являти Його світові. У таїнстві Хрещення ми засвідчили бажання прийняти Його і освятились, решта нашого життя – свідчення і визнання Його святості. Через Христа в нас ми є богоносцями і христоносцями. Це суть християнської святості.

Проголошуючи святих, Церква хоче вказати, що в цих людях Христос у певний спосіб засяяв: у комусь як у мученику, бо він прийняв смерть за Нього; у комусь як євангелистові, бо він виклав віру в Нього; у комусь як преподобному, бо він вів взірцеве монаше життя; у комусь як святителеві, бо він був ревним священиком чи єпископом.

Також треба пам’ятати, що коли Церква звеличує мучеництво, то не акцентує на смерті й муках. Суть у тому, що людина засвідчила Христа і стала місцем Божого об’явлення. Кожен із нас покликаний до цього. Сучасний світ дає нам нагоду для особливих мучеництв. Наприклад, не соромитися перехреститися, проходячи біля храму. Це факт визнання нашої віри. Не боятися в компанії друзів молитися перед їдою чи після неї, не боятися обстоювати віру, якщо говорять неправду про християнство. Знати Євангеліє і вміти його викласти − суть мучеництва.

Відеоверсія

Розмовляла Руслана Ткаченко